- Ще раз перечитайте байку і визначте, де ту повчання.
("Де згоди доброї в товаришів нема, до діла братись там, дарма…", "судить не нам, та тільки хура й досі там").
Успіх роботи над байкою, як переконує шкільний досвід, визначається поряд умов. По-перше, важливо в процесі аналізу байки допомогти учневі живо представити розвиток дії, яскраво сприйняти образи. Тому доцільно пропонувати учням малювання, читання в особах на завершальному етапі роботи і тому подібне Необхідно розвивати у учнів увагу до кожної деталі обстановки, в якій діють персонажі, до кожного штриха їх зовнішності.
Аналіз байок може дати дітям переважні моделі поведінки, приклади ціннісних мотивацій і орієнтації, які всі разом складали мораль минулого. Сама форма байки полегшує його завдання по виявленню цієї моралі, оскільки в байці досить проста форма аргументації і істина, складова її ідейний зміст, не залишається прихованою в образах і мотивах (як в "складніших" видах мистецтва), а декларативно формулюється в моралі.
Одне з центральних питань аналізу байки в I—III класах пов'язаний з розкриттям моралі і алегорії. Коли працювати над мораллю байки: до спеціального аналізу її конкретного змісту або після?
У методиці (Е. А. Адамович, Н. П. Кононикин, Н. А. Щербакова, Н. А. Щепетова, В. І. Яковльова і ін.) традиційним став підхід, згідно якому робота над текстом байки починається з розкриття її конкретного змісту. Потім слідує з'ясування сенсу (хто мається на увазі під дійовими особами байки) іносказання і, нарешті, розглядається мораль.
Н. П. Кононикин і Н. А. Щербакова рекомендують не читати мораль байки, поки не зрозумів такими, що вчаться зміст конкретної частини байки, поки діти не з'ясували особливостей дійових осіб, не зробили перенесення "характерних рис тварин, зображених в байках, в реальну людську среду"1.
Аналогічний підхід до роботи над байкою висловлений в 70-і роки в допомозі для вчителів До. Т. Голенкиной, В. Р. Горецким, М. І. Оморокової і іншими методистами.
Інший шлях роботи над байкою описаний Л. У. Занковим. На думку Л. У. Занкова, доцільніше відразу ж після читання байки без якої-небудь попередньої бесіди пропонувати таким, що вчиться питання: "Яка основна думка байки?" Не удаючись до аналізу тексту байки, що вчаться висловлюються щодо її головної думки, після чого їм ставиться друге питання: "Яка мораль байки?" "Вже після того, - пише Л. У. Занков, - як з'ясована мораль, діти самі читають байку. Потім відбувається короткий розбір мовних зворотів.
І те і інше стає осмисленим саме після того, як школярами зрозуміла мораль байки. Тепер вони дійсно можуть самостійно розібратися в окремих частинах байки. Наповнюються дійсним значенням неповторні виразні засоби мови Крилова...".
Отже, в розглянутому підході Л. В. Занкова аналіз байки йде від головної думки до моралі і до конкретного змісту. Ймовірно, ми не маємо права повністю заперечувати можливість такого підходу. Багато що залежить від того, яка головна думка і мораль байки (можливо, що вони прості і доступні молодшим школярам вже після першого читання). Проте, як показують дослідження психологів і методистів, а також шкільний досвід, що вчаться початкових класів в своєму сприйнятті художнього твору проходять два етапи: безпосереднє сприйняття (емоційно-образне) і опосередковане (узагальнено-оцінне, пов'язане з розкриттям підтексту, з розумінням ідеї). У цьому плані читання байки не представляє виключення Навпроти, байка, як твір, якому властивий високий ступінь узагальненості, увязнена в моралі, вимагає чіткого сприйняття конкретно-образного змісту. Від правильного розуміння конкретного змісту і мотивів поведінки дійових осіб байки учні переходять до виділення її головній думці. Процес розкриття моралі байки представляє для учнів абстрагування найбільш істотних положень, які поміщені в конкретній частині байки. Головна думка — вивід з конкретної частини байки, а мораль — узагальнений вираз ідеї.
Розглянемо висловлені положення на прикладі байки І. А. Крилова "Ворона і Лисиця".
Суть моралі досить складна для учнів III класу, тому при першому читанні байки вчитель опускає мораль. Учні знайомляться тільки з конкретним змістом — сценкою розмови Лисиці і Ворони. При аналізі байки використовуються ті ж прийоми роботи з текстом, що і при читанні розповіді. В центрі аналізу — характерні риси Лисиці і Ворони, мотиви їх поведінки.
Кажучи про окремі прийоми, до яких вдається вчитель у процесі навчання дітей, слід наголосити, що ефективним вважається той прийом, який сприяє дитині і підтримує її у додержанні принципу щирості переживань.
На перших етапах усієї цієї аналітичної роботи вчитель постійно нагадує учням про ті вимоги, які обумовлюються змістом і специфікою байки:
1. Необхідно вчитатися в текст, щоб збагнути, що хотів сказати автор, змалювавши ту чи іншу картину чи ситуацію; як він сам ставить до зображеного ним (тобто розібратися в ідейному змісті твору).
2. Читач не може бути байдужим до того, що він збирається аналізувати: його завдання – відбити ідеї, почуття і настрої автора, а також своє особисте ставлення до твору, який він читає.
3. Хто читає вголос, той мусить адресувати своє читання слухачам (у даному разі класові). І йому треба намагатись читати так, щоб слухачі правильно зрозуміли його, щоб вони перейнялися його ентузіазмом, його настроями.
Уся робота під час вивчення байки більшою мірою, ніж всі ніші види робіт з художнім текстом, ґрунтується на високій майстерності вчителя та його педагогічному тексті.
"Без творчості, без одухотвореності процесом і результатами творення духовних цінностей неможливо уявити життя дитини", - писав В.Сухомлинський.
"Байка, - писав у передмові до "Одруження Фігаро", - це легка комедія, а всяка комедія – ніщо інше, як довга байка: різниця між ними полягає в тому, що в байці звірі розумні, а нашій комедії люди бувають часто тваринами і, що найгірше, тваринами злими".
Як і всякий розповідний твір, байка має сюжет. Він часто буває драматично напруженим і складається з традиційно усталених компонентів: експозиції, зав’язки, розгортання події, кульмінації та розв’язки. Якийсь із цих компонентів може бути й відсутній, але така загальна схема для класичної байки здебільшого залишається обов’язковою.
Вміння вірно розчленувати байку на її складові частини забезпечує композиційну чіткість її виконання.
Олександр Потебня пояснював живучість байки тим, що вона постійно знаходить усе нові й нові застосування. Отже, написана століття або й тисячоліття тому, вона може викликати асоціації з живим оточенням, у якому знаходяться виконавець та його слухачі.
Особливу увагу приділяють дослідники баєчного жанру образові автора-оповідача, байкаря. Більшість із них підкреслювали, що байкарі не хизувалися власною персоною і не схильні були потішати своїми дотепами; вони невдавано і щиро намагалися змалювати подію настільки яскраво, немовби самі були при тому.
У зв’язку з цим розглядається манера виконання байки.
Байка виконується в оповідній манері. Виконавець байки безпосередньо звертається до слухачів, але вже не від імені автора, а від свого власного. Виконавець не може ставити перед собою завдання "зіграти" роль простакуватого байкаря взагалі або конкретного автора байки, про характер якого читець може скласти уяву з критичної літератури.
Виконавець байки впадатиме в банальність, коли силкуватиметься перевтілитись в образи-персонажі й зіграти їх перед слухачем. Виконавець і тут залишається оповідачем, який немовби спостерігає поведінку персонажів збоку. Однак, як уже згадувалося, виконавець – не байдужий спостерігач, він увесь час оцінює те, про що розповідає; і це знаходить вияв у його інтонації. Усе це разом з тим не позбавляє виконавця від елементів імітації тону чи копіювання міміки і жестів уявного персонажа. І саме в такій мірі, в якій цього вимагає стримана побутова імітація, реалізується вимога дотримуватися "звукових масок".
Ритміка байки також вимагає пильної уваги. І треба запам’ятати, що у тих випадках, де наголос у слові, визначений розміром вірша, не збігається з граматичним, граматика має поступитися перед ритмікою художнього твору.
Рима в байці буває дуже виразною, і її також треба зберігати, а не замазувати під виглядом прагнення до простоти, бо в цьому разі простота вироджується у спрощенство.
Готуючись до виразного читання тексту в класі, вчитель розбиває його на частини, періоди, визначає характер інтонації кожної із цих частин, обмірковує, які питання він запропонує дітям під час бесіди – усе це має допомогти дітям з’ясувати як ідейну спрямованість твору, так і характер звучання кожної складової частини його.
Розглянемо, наприклад, роботу над виразністю читання байки "Щука".
Перед читанням пояснюємо учням окремі незрозумілі слова.
Розглянемо кожну із складових частин байки.
На Щуку хтось бомагу в суд подав,
Що буцім би вона такеє виробляла,
Що у ставу ніхто життя не мав:
Того заїла в смерть, другого обідрала.
Слово бо магу вводить в атмосферу іронії: на неї не зважатимуть. Іронічний наліт можна залишити на другому рядку, де підвищенням тону виділяється одне із двох останніх слів. Якщо виділяється перше із них, то друге у вимові зливається з ним:
… такеє виробляла
Строфа закінчується крапкою, але тут краще надати останньому її слову незакінченої інтонації ("другого обідрала…"). Тоді інтонація скаже, що злочинів було більше, аніж ті два, про які згадано в тексті.
Піймали Щуку молодці