Смекни!
smekni.com

Використання засобів народної педагогіки в естетичному вихованні дітей (стр. 4 из 8)

Охоче включаючись в гру «хто більше помітить красивого», діти з великим задоволенням розглядають з батьками гарну вазу, художню вишивку, роблять радісне відкриття, що .килим, 5 який давно, вже висить на стіні, має тонкі і гарні узори, звертають увагу на художнє оформлення своїх іграшок, посуду тощо. Можна попросити дитину розповісти,; що красиве побачила вона на прогулянці, заохочувати її до яскравого опису, виразних порівнянь в передачі своїх вражень («Розкажи так, щоб я ніби й сама побачила»).

Для розвитку естетичної чутливості батьки можуть використати всяку можливість—багато свіжих, яскравих вражень дасть і відвідування стадіону, і прогулянка по місту з його своєрідними ансамблями, святом квітів на клумбах, і спостереження за сміливою працею майстра своєї справи на будівництві. А хіба не відчує дитина, прогулюючись в зоопарку, як плавно й граційно рухається лебідь по гладіні озера, який м'який, еластичний і сильний кожен рух тигра чи леопарда.

Невичерпним джерелом естетичних вражень, глибоких і світлих почуттів дитини, є рідна природа. Ці перші враження проводжають нас далеко в життя, пов'язуючись з великим словом «Батьківщина». «Бідолашна дитина, що зросла, не зірвавши польової квітки, не прим'явши на привіллі зеленої трави. Ніколи вона не розвинеться з тією повнотою і свіжістю, до яких здібна душа людська», — писав Ушинський. Знайомлячись з біографіями великих письменників, музикантів, художників, видатних людей всіх часів, ми бачимо, якою ,глибокою була їх любов до природи, до рідної землі, як надихала вона їх. І кому ж як не матері та батькові. І розкрити очі дитини на розкіш весняного цвіту, переливи хвиль дозрілої пшениці, тендітну вроду проліска. І якщо самі батьки люблять свій край, його природу, то й дитині легко прищепити таку любов. Для цього треба читати лекцій, адже дитина без слів все зрозуміє, коли ви знайдете час, щоб разом з нею помилуватися добрими літніми зорями чи блискавками росяного лугу під ранковим промінням сонця, прислухатись до дзвінкого голосу жайворонка, що славить весну. В такі хвилини дитина вбирає в себе і чудові картини, і ясний вираз обличчя матері, що задивилась на цю красу, — так проникає в її душу чиста любов до природи, до рідного краю, яка переростатиме в благородне й високе почуття, патріотизму.

Не треба насильно тягнути дітей до красивого, весь час повторюючи це слово, відриваючи від цікавої гри чи якихось занять, що в цю мить повністю захопили дитину. В таких ситуаціях дитина може виявитись, як то кажуть, сліпою і глухою до об'єкту естетичного захоплення дорослого. Зате «під настрій» діти виявляють надзвичайну чутливість, і досить буває одного слова «Поглянь!» чи виразу обличчя матері, щоб дитина пройнялась її настроєм, відчула її переживання. Але тільки тоді, коли воно щире. Діти дуже тонко відчувають всяку фальш.

З раннього віку формує естетичні почуття дитини й яскраве, виразне слово. Дитячі віршики й оповідання, мудрі казки та приказки знайомлять дитину з тим, що робиться в світі, Виховують повагу й любов до людей, до праці. Але сила художнього слова, як і всіх образів мистецтва, виявлятиметься лише тоді, коли vдитина їх глибоко відчуває, переживає страх, здивування, торжество. «Нехай вухо їх (тобто дітей — М. В.) привчається до гармонії слова, серця переповнюються почуттям прекрасного; нехай і поезія діє на них як музика — прямо через серце»,— писав В. Г. Бєлінський.

Таке сприймання художньої літератури можливе в дитини за певної емоційної настроєності, що виникає в атмосфері щирої схвильованості і взаємної зацікавленості дорослого читача й малого слухача. Коли ми довіряємось силі художнього слова і раз у раз не перериваємо читання захоплюючої казки чи оповідання питанням: «Що, подобається?», «Ну як, цікаво?»,— це порушує настрій, сплутує потік образів дитячої уяви. Безпосередній вплив художніх образів, ритміка вірша може дати значно більше, ніж нудні моралізування, якщо тільки дорослі, що читають дітям, самі люблять і розуміють художнє слово. І не просто монотонне похапцем прочитують дитині цілу книжечку підряд, аби відбутися, а схвильовано й гаряче доносять до неї багатство думок і почуттів прекрасної народної казки, читають вірш з усім багатством інтонацій, динамікою чітких і звучних рим. У дітей розвиватиметься і вдумливе ставлення до того, що їм читають, і відчуття художньої форми слова. Поступово та глибока естетична радість, та насолода, що її відчуває культурна людина, читаючи прекрасні твори Пушкіна і Шевченка, Блока і Лесі Українки, Байрона і Гете, Тургенєва і Коцюбинського, Чехова та ін., ставатиме доступною дітям. Вони все частіше пробуватимуть читати самі, намагатимуться говорити образно, емоційно, виразно розповідатимуть за малюнком, складатимуть власні оповіданнячка, вірші, казки й загадки, тобто набуватимуть такого необхідного для школи вміння вільно й яскраво висловлювати свої думки.

Нерідко помічаємо, що до словесної творчості самих дошкільників дорослі ставляться скептично і несерйозно. Вони обривають натхненні імпровізації дітей, їх захоплене римування і гру ритмами. «Не ламай язик!», «Не перекручуй слова!», «Не базікай!»— покрикує дорослий замість того, щоб розумно підтримати інтерес дошкільника до слова, до ритму. А саме цей інтерес є однією з важливих передумов формування в дітей тонкого відчуття художнього слова, мовної культури, поетичного дару.

Вдома, в сім'ї, починається і музичне виховання дитини. Від самого народження супроводить дитину пісня: дитя засинає під колискову, плеще радісно в долоньки під «лади-ладу-сі», починає підспівувати матері про кицю, що пішла по водицю... Так вона і вчиться. Та нам треба стежити, щоб дитина співала правильно, не збивалася на фальш, щоб не кричала, співаючи. Але виправляти дитину треба лагідно, без роздратування, бо якщо дитина тільки й чує: «Та куди ж ти тягнеш!», «Чи тобі ведмідь на вухо наступив?» — то охота співати в неї швидко зникає. Чи ж дивно, що й в шкільному хорі такі діти не наважуються співати. Вони зарані певні, що нічого з того не вийде, що в них немає слуху; замість радощів і задоволення уроки співів несуть таким дітям тільки неприємності. Бо ж вони і справді не вміють співати, не привчені. А в сім'ях, де пісні в пошані, ростуть і співучі, мов пташки, » щасливі діти. Ось пливе простора, як доля, задумлива пісня, бентежачи душу дитини; слухає вона, а тоді й сама вступає, спочатку стиха, а потім і сміливіше. Красиво зливається дзвінкий голос з батьківськими голосами, зливаються думки і почуття... І такі хвилини повного єднання кровно прив'язують дитину і до батьків, і до рідного краю, і до народу, що створив чудові ці пісні. Життєрадісні чи сумовиті пісні, почуття, викликані музикою, ті образи, що уявляються їй за мелодією і текстом, незміримо збагачують духовний світ дитини, роблять її життя яскравішим і цікавішим. В тих сім'ях, де музика в пошані, діти охоче слухають її, мають свої улюблені пісні на різні випадки життя. Під бадьорі ритмічні звуки вони весело марширують, грайлива музика викликає радість і пожвавлення, лагідна мелодія колискової заспокоює дитину. Дітям дуже подобаються невеличкі пісеньки про тваринок, дітей, птахів, про рідну країну і її природу.

Найчастіше діти переймають пісні у нас, дорослих, тому тим, хто любить співати, варто стежити за своїм репертуаром. Можна співати дітям і виконуючи якусь хатню роботу, і в будь-яку вільну хвилину, особливо на прогулянці. Заохочуючи дитину до співів, треба зацікавити її змістом пісеньки (йдеться звичайно про зрозумілі дітям пісні). Слід пояснити, як треба співати — дзвінко і весело, щоб танцювати захотілось, чи тихо і лагідно, щоб скоріше заснула улюблена лялька. Спочатку всі пісні краще виконувати «дуетом»— дорослий співає, а дитина підспівує. Запам'ятавши мелодію, вона й сама буде згодом співати. М'яко і обережно слід домагатись того, щоб дитина співала правильно, точно передавала мелодію і ритм, хоч спочатку це виходить у дитини не дуже вдало. Головне, не відбити охоти, що, безперечно, може лише загальмувати формування музикальних здібностей, які більшою чи меншою мірою притаманні кожній дитині і можуть буди розвинені.

Всім батькам, а особливо тим, що самі не грають і не співають, велику допомогу в музикальному вихованні дитини можуть надати радіо, програвач, магнітофон. Слухаючи разом з дітьми спеціальні передачі для малих, нескладні, але майстерно виконувані фортепіанні й вокальні п'єски, а то й короткі уривки з симфонічних творів, батьки вводять музику в життя дитини, і вона навчається знаходити в ній радість і задоволення. Відчуває подих весняного вітерця, перегук пташиних голосів, звуки дзвінких весняних крапель, уявляє собі політ джмеля над безмежним — то спокійним, то бурхливим — морем (політ джмеля з «Казки про царя Салтана» Римського-Корсакова). Щоб привернути увагу дитини до музики, можна проводити цікаві для дітей ігри за типом музикальних загадок (вгадай, що це грають? Підспівай. Яка це музика — весела, чи сумна? Про що грає музика?). Спочатку дітям треба давати кілька простеньких мелодій — знайомих пластинок—а з віком поповнювати цю програму складнішими творами (здебільшого програмними та пісенними).

Дуже легко організувати в сім'ї також танці дітей під звуки радіоприймача, піаніно, гітари чи й просто співу дорослих. Любов до рухів, потреба ритмічно рухатись під музику спостерігається в ранньому віці у кожної дитини. Можна з певністю сказати, що для маляти найприродніша форма сприймання музики зв'язана з власними рухами.

Проте без керівництва дорослих діти рідко можуть навчитись добре й граційно танцювати, рухи їх бідні і одноманітні, і своє відчуття музикального настрою, життєрадісність, емоційність вони виявлятимуть лише зміною темпу одних і тих самих рухів або намагатимуться копіювати танці, які спостерігають у дорослих. Часом дорослі захоплюються танком шестирічної дівчинки, яка намагається відтворити танок вмираючого лебедя, хоч таке виконання карикатурне і неграмотне. Значно корисніше навчити дітей простих танців, показати їм невелику кількість нескладних за малюнком, але різноманітних рухів. Зовсім не важко показати дитині, як можна швидко покрутитись, пройтись мірним переступом чи легко з підстрибом по колу, помахуючи хусточкою в такт музиці, плескати в долоні, пристукувати каблучками. Все це легко й з великим задоволенням переймає кожна дитина і використовуватиме свій запас в різних варіаціях залежно від характеру музики. Особливо радісно танцюється дитині, коли разом з нею танцює мама, татко, сестрички. Діти дуже люблять танці, що хоч трохи наближаються до гри, тобто такі, в яких є певний нескладний сюжет, розвивається невеличка танцювальна дія. З захопленням і великою винахідливістю відтворюють вони в танцювальних рухах гру в м'яч або конячки, погоню за метеликом, охоче танцюють танці моряків, динамічні народні танці, водять хороводи навколо зайчика, перепілочки. Співи, танці, ігри під музику створюють атмосферу радісного піднесення, вони не лише виховують у дітей любов до гармонійних звуків, вміння легко і граційно рухатися, а й об'єднують їх в єдиний дружний колектив.