Смекни!
smekni.com

Правові питання вищої школи: реалії та перспективи (стр. 2 из 13)

гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

органічний зв’язок з світовою та національною історією, культурою, традиціями;

незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій;

науковий, світський характер освіти;

інтеграція з наукою і виробництвом;

взаємозв’язок з освітою інших країн;

гнучкість і прогностичність системи освіти;

єдність і наступність системи освіти;

безперервність та різноманітність освіти;

поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.

Але не будемо зводити свою діяльність тільки до характеристики Закону України „Про освіту”, тому що нашою метою не є розгляд питань освіти взагалі, бо про це можна говорити дуже багато. То ж перейдемо безпосередньо до питань вищої освіти.

На даний час вища освіта переживає глибоку кризу в усьому світі, але про це ми поговоримо далі, а зараз зупинимось саме на правових питаннях вищої школи в Україні.

На закріплення позитивних змін у сфері вищої освіти та визначення основних вимог щодо її подальшого розвитку спрямований Закон України „Про вищу освіту”, який схвалений Верховною Радою України 17 січня 2001 року. Цей закон є однією із базових складових законодавства України про освіту, що формулює нормативно-правові вимоги щодо організації та функціонування системи вищої освіти в Україні, її правові, організаційні, фінансові та інші засади.

Місце та роль цього закону в системі законодавства України визначається тим, що він, базуючись на положеннях Конституції України, пов’язує Закони України „Про освіту”, „Про науково-технічну діяльність” та інші нормативно-правові акти, які регулюють суспільні відносини в галузі освіти, конкретизує їх вимоги стосовно особливостей сфери вищої освіти.

Закон України „Про вищу освіту” спрямований, в першу чергу, на забезпечення як права громадянина на освіту, яке закріплене у ст.53 Конституції України, так і потреб суспільства держави у кваліфікованих фахівцях.

Даний закон вносить суттєві зміни у правове поле вищої освіти, що вимагає приведення у відповідність з ним нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, інших суб’єктів управління в галузі вищої освіти, вищих навчальних закладів усіх форм власності, а також розробки і прийняття передбачених ним нових нормативно-правових актів [33,4].

Реальність перетворень вищої освіти в Україні залежить від повноти усвідомлення та реалізації вимог Закону України „Про вищу освіту” та інших нормативно-правових актів безпосередньо в діяльності суб’єктів вищої освіти усіх рівнів - як органів управління, так і педагогічних та науково-педагогічних працівників, студентів, курсантів, аспірантів, інших осіб, які працюють або навчаються у вищих навчальних закладах.

У відповідності з п.5 ст.85 Конституції України, який до повноважень Верховної Ради України відносить визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, ч.1 ст.3 Закону України „Про вищу освіту” встановлює, що державна політика у галузі вищої освіти визначається Верховною радою України. Тобто лише Верховна Рада України має повноваження встановлювати вихідні, принципові положення щодо визначення структури, основних напрямів функціонування та розвитку суспільних відносин у цій галузі. Практика показує, що Верховна Рада України може визначати основні напрямки державної політики у певних галузях суспільних відносин шляхом прийняття відповідних постанов.

Крім того ця функція Верховної Ради України може знаходити свій прояв і в законодавчому врегулюванні вказаних відносин, у тому числі і даним законом.

Суспільні відносини є складним і багатостороннім явищем, що знаходиться в постійному розвитку. Це стосується і відносин врегульованих правом. Правове, а тим більше законодавче забезпечення суспільних відносин об’єктивно не може бути вичерпним і охоплювати всі прояви тих чи інших взаємин у повсякденній суспільній практиці

У зв’язку з цім діяльність компетентних суб’єктів у певній галузі суспільних відносин завжди базується на ряді вихідних засад, що визначають основоположні ідеї змісту і спрямованості такої діяльності.

Саме тому, формулюючи і здійснюючи політику в галузі освіти, держава на законодавчому рівні встановлює ряд таких принципів, які слід розглядати як прояв закріпленого у ч.1 ст.8 Конституції України принципу верховенства права.

При закріпленні вихідних засад Закон України „Про вищу освіту” виходить з необхідності створення найсприятливіших умов для розвитку та реального забезпечення законних прав та інтересів людини, яка в Україні конституційно (ч.1ст.3 Конституції України) визнається найвищою соціальною цінністю. Крім того, Українська держава об’єктивно і безпосередньо зацікавлена у високому освітньому рівні своїх громадян, який, по суті, є вирішальним фактором у забезпеченні прогресу у всіх сферах суспільних відносин.

Ст.3 даного Закону закріплює наступні принципи державної політики, що визначає загальну спрямованість і межі нормативного регулювання у галузі вищої освіти в Україні:

а) доступність та конкурсність здобуття вищої освіти кожним громадянином України.

Слід відзначити, що державна політика в галузі вищої освіти спрямована на забезпечення доступності вищої освіти не для кожного, а лише для громадян України.

Доступність здобуття вищої освіти передбачає створення реальнихможливостей одержання її кожним громадянином України. Але ця доступність не є абсолютною.

У реальному житті рівень доступності вищої обумовлюється рядом факторів:

наявністю якісної освіти певного рівня, який надає громадянину право продовжувати освіту у вищих навчальних закладах;

матеріальною забезпеченістю, що дозволяє громадянину одержувати вищу освіту на п латній основі. В сучасних умовах цей фактор набуває все більшого значення, що пояснюється суттєвим скороченням державного фінансування у галузі вищої освіти і широким розповсюдженням вищих навчальних закладів, які надають освіту на платній основі.

Доступність здобуття вищої освіти вищої освіти до певної обмежується її конкурсністю, запровадженням серед абітурієнтів вступних випробувань (іспитів, співбесід, тестування, конкурсів творчих робіт тощо). Такі випробування покликані забезпечити доступ до вищих навчальних закладів найбільш підготовлених претендентів, а також визначити їх до обраної спеціальності.

б) незалежність здобуття вищої освіти від впливу політичних партій, громадських і релігійних організацій.

Даний принцип ґрунтується на положеннях ст.15 Конституції України, в якій встановлюється політична, економічна та ідеологічна багатоманітність суспільного життя в Україні та заборона визнання будь-якої ідеології. Реалізація принципу покликана унеможливити втручання в процес здобуття вищої освіти будь-яких політичних, релігійних та інших організацій і перетворення його тим самим у своєрідний інструмент задоволення їх корпоративних інтересів. Незалежність від впливу ідеологій - це здобуття вищої освіти виключно у відповідності із загальними суспільними потребами і на основі найновітніших досягнень у всіх галузях знань.

У той же час реалізація даного принципу не означає заборони будь-якою діяльності різних організацій у сфері освіти. На підставі норм та в межах, передбачених законодавством, в організаціях, що забезпечують здобуття вищої освіти, допускається функціонування громадських організацій, діяльність яких не пов’язана з безпосереднім втручанням у навчальний процес. Це можуть бути, наприклад, профспілкові, наукові, студентські організації тощо;

в) інтеграції системи вищої освіти України у світову систему вищої освіти при збереженні і розвитку досягнень та традицій української вищої школи.

Цей принцип покликаний забезпечити запровадження в галузі вищої освіти України передових, загальновизнаних світовим співтовариством підходів до організації і здійснення діяльності на основі на основі використання у навчальному процесі найновітніших досягнень світової науки і техніки, ідей, принципів, методологій тощо. Поряд з цим даний принцип вимагає збереження і розвитку досягнень та традицій вітчизняної вищої школи, які у багатьох випадках не лише відповідають загально світовому рівню, але й перевищують його. Таким чином основна мета реалізації принципу інтеграції полягає у забезпеченні гармонійного, взаємозбагачуючого поєднання світових і вітчизняних здобутків у галузі вищої освіти;

г) наступність процесу здобуття вищої освіти.

Це означає, освіта в Україні існує не у відриві від змісту та нормативів освіти нижчого рівня, а органічно випливає з них. Навчальні програми у вищих навчальних закладах ускладнюються з урахуванням рівня знань, що забезпечується у середніх навчальних закладах. Інакше кажучи, одержані у середніх та середніх спеціальних навчальних закладах знання є достатньою базою для вступу до вищих навчальних закладів, для навчання в них і при успішному оволодінню ними не потребують спеціального розширення та поглиблення;

д) державна підтримка підготовки фахівців для пріоритетних напрямів фундаментальних і прикладних досліджень.

Сучасний рівень суспільства характеризується бурхливим розвитком науки і техніки, суттєвим поглибленням існуючих і виникненням нових галузей знань. А це обумовлює потребу у проведенні нових фундаментальних і прикладних досліджень, а значить і потребу у першочерговій підготовці відповідних спеціалістів. Крім того, невідкладність вирішення завдань даного етапу суспільного розвитку веде до необхідності поглиблених досліджень в існуючих галузях знань, що також вимагає підготовки більшої, ніж звичайно, кількості спеціалістів певного профілю.

Держава і суспільство об'єктивно зацікавлені у першочерговій підготовці необхідних спеціалістів вищої кваліфікації. На створення умов для вирішення такого завдання і спрямований принцип, що розглядається. Конкретними формами його реалізації можуть бути підвищення бюджетних асигнувань на розвиток вищої освіти у певній галузі знань, пільгові умови для вступу на навчання за певними спеціальностями тощо;