Протягом всього дослідження буде домінувати аксіоматичний метод, який полягає у побудові наукової теорії, за якої деякі твердження приймаються без доведень, а всі інші знання виводяться з них відповідно до певних логічних правил [20, 27].
Отже, дослідження престижу та характеру педагогічної праці, неможливе без застосування інструментарію, який включає в себе підходи, принципи та методи, у зв’зку з чим буде використаний системний підхід, а також такі принципи як принцип сходження від абстрактного до конкретного, принцип системності та принцип всеоглядності. Що стосується методів, то дослідження престижу та характеру педагогічної праці потребуватиме наявності таких теоретичних методів як історичний метод, метод аналізу, метод класифікації, абстракції, узагальнення, ідеалізації та аксіоматичний метод. Саме сукупність вище зазначених підходів, принципів та методів дасть змогу досконало пізнати проблему престижу та характеру педагогічної праці.
1.3 Основні поняття дослідження
Оскільки, одне із завдань дослідження полягає в уточненні основних понять, тому зупинимось на розгляді нижче зазначених термінів: педагогічна праця, педагогічний процес, педагог, престиж, характер та відповідно престиж та характер педагогічної праці.
Перш за все розглянемо поняття педагогічної праці.
В. Андрущенко, вважає, що педагогічна праця – це діяльність педагога в навчально-виховному процесі, спрямована на формування і розвиток особистості вихованців [1, 42].
На думку І. Д. Беха, педагогічна праця, в якій би формі вона не протікала, - це складна за функціональною структурою та психологічним змістом праця, яка потребує від педагога прояву всіх властивостей і характеристик його особистості [4, 7].
«За самою своєю логікою, за філософською основою, за творчим характером, – як відмічає В.Сухомлинський, – педагогічна праця неможлива без елементів дослідження [32, 133]. Вступаючи на творчий шлях дослідження, вихователь залучається до нового виду діяльності, який відрізняється від звичайної роботи за метою, методами і результатами. Мета його практичної педагогічної діяльності, як відомо, – виховання, навчання та розвиток дітей, результатом якої є знання, вміння та навички, якими оволодівають діти.
В межах педагогічного менеджменту, педагогічна діяльністьучителя розглядаться як різновид управлінської діяльності, провідними функціями якої є планування, організація і контроль, щодоведено результатами досліджень, проведених І. Бойчевим, Я. Коломинським, В. Симоновим, Л. Талановою, О. Трубіциною, В. Якуніна та ін. [29, 35].
Педагогічна праця, на думку В.А. Сластеніна, являє собою собливий вид соціальної діяльності , що передбачає передавання від старших поколінь до молодших накопичених людством культури і досвіду, створення умов для їх особистісного розвитку і підготовки до виконання певних соціальних ролей в суспільстві [19, 130]
Отже, педагогічна праця представляє собою особливий вид соціальної діяльності, що втілюється в навчально-виховному процесі та передбачає формування і розвиток особистості, а також передачу від старших поколінь до молодших накопичених людством культури, досвіду, моральних цінностей тощо.
Оскільки основним аспектом педагогічної праці постає виховання, тому спробуємо з’ясувати сутність даного поняття.
У філософському словнику, «виховання» визначається як 1) складний соціальний вплив, в результаті якого відбувається передача новим поколінням знань та досвіду; 2) цілеспрямований процес формування особистості; 3) процес передачі досвіду від старшого покоління молодшому (М. Болдирєв, Т. Ільїна, Т. Мальковська); 4) процес розвитку індивідуальних якостей. [40, 45].
У словнику з педагогіки йде мова про виховання як: 1) цілеспрямована змістовна діяльність педагога, який сприяє максимальному розвитку особистості дитини, входженню в контекст сучасної культури, становленню його як суб’єкта власного життя, формування його мотивів та цінностей; 2) цілісний, свідомо організований педагогічний процес формування особистості в навчально-виховних установах спеціально-підготовленими спеціалістами; 3) цілесрямована, управляєма і відкрита система виховної взаємодії дітей і дорослих, націлена на підготовку покоління, що підростає до життя, розвитку і саморозвитку людини у визначенихкультурних і соціально-економічних умовах; 4) надання вихованцю альтернативних способів поведінки в різних ситуаціях, залишаючи за ним право вибору і пошук свого шляху; 5) процес і результат цілеспрямованого впливу на розвиток особистості, її відносин, рис, якостей, поглядів; 6) цілеспрямоване створення умов для засвоєння людиною досвіду культури [38, 234].
З усіх вище зазначених трактувань можна стверджувати, що виховання являє собою складний, цілісний процес під час якого відбувається вплив спеціаліста з галузі педагогіки на свідомість вихованця з метою формування культурно-освічченої особистості.
Оскільки головний суб’єкт педагогічної праці – вчитель, тому зосередимо увагу на визначенні даного поняття.
Згідно твердження А.С. Макаренка, учитель – це наставник, це людина, яка хоче передатидітям свої знання, свій життєвий досвід, свої думки, дати своїмвихованцям правильне спрямування [18, 46].
Як зазначає К.Д. Ушинський, вчитель – не найменша ланка, а головна управлінська особа в навчально-виховному процесі. Сама професія спонукає постійно ставати кращим, вдосконалюватися. К.Д.Ушинський вважав вплив особистості вихователя на вихованців. На його думку, педагог-вихователь мав стояти на рівні з сучасним ходом виховання і бути «живою ланкою між минулим та майбутнім, могутнім ратоборцем істини й добра [19, 18].
На думку Ю. Дзюркевича, прикметами вчителя-майстра повинні бути: педагогічний хист, педагогічний досвід, сформованість педагогічних якостей (чуйність, любов до дітей, дисциплінованість тощо) [12, 232].
В. Пачковський, говорить про те що вчитель – це «дослідник, громадянин, людина на весь ріст в кожній справі, в кожнім слові, тому що саме ця особа реалізує місію апостола» [12, 233].
У словнику з педагогіки знаходимо визначення педагога-психолога та соціального педагога, зокрема в задачі першого входить забезпечення психічного здоров’я і розвитку особистості дітей і підлітків, виявлення умов, які ускладнюють становлення особистості. Соціальний педагог же спеціаліст по роботі з дітьми і дорослим населенням в соціо-культурній і сімейно-побутовій сферах [38, 234].
У філософському словнику педагог (від. лат. рedagogus – дитина, виховую, веду) 1) фахівець із педагогіки; 2) особа, яка навчає і виховує дітей, молодь тощо, маючи при цьому відповідну спеціальну підготовку; 3) вчитель, викладач, вихователь [40, 460].
Л.В. Савула стверджує, що вчитель – людина, скерована в майбутнє. Він формує у молоді активне і відповідальне прагнення оновити світ [37, 49].
О. С. Падалка, вважає, що педагог – це фахівець, який має спеціальну підготовку і професійно провадить навчально-виховну роботу в різних освітньо-виховних системах [27, 83].
Отже, під поняттям «педагог», будемо розуміти особу, що займається викладацькою чи виховною роботою з метою передачі знань та досвіду молодому поколінню.
Одне з основних понять, яке нам необхідно також з’ясувати «престиж», тому використовуючи наявність науково-практичної літератури, ми зуміли прослідкувати трактування цього поняття з різних позицій.
У словнику з педагогіки «престиж» (від. фр. prestige – авторитет, вплив) – міра визнання суспільством заслуг індивіда; результат співвідношення соціально-значимих характеристик суб’єкта зі шкалою цінностей, які склалися в данному суспільстві. Для вихованця в процесі становлення його особистості дуже важливо його престиж як в очах дорослих, так і в очах ровесників. Аналогічно для вчителя рівень престижу професії в суспільній свідомості [38, 263].
У філософському словнику знаходимо поняття «престиж» (від фр. prestige – авторитет, вплив), яке свідчить про авторитет, вплив, яким користується хто – не-будь чи що-небудь [40, 460].
У роботі О.О. Бабакіної знаходимо визначення прести́жу як авторитету, поваги, довіри; визнання досягнень індивіда суспільством [3, 9].
Престиж (від фр. prestige, першочергове значення – чарівність, від лат. praestigium – ілюзія, обман почуттів) — відомість кого-небудь або чого небудь, основана на високій оцінці і поваги в суспільстві [23, 1310].
В іншій літературі під поняттям «престиж» розуміється функція оціночних відношень суб’єкта, що посідає певну позицію в суспільній та міжособовій соціальній структурі, тому він змінюється залежно від зміни характеру і спрямованості цієї структури.
Отже, під поняттям престижу в подальшому дослідженні, будемо розуміти значущість тих чи інших об’єктів та явищ, як результат співвідносної оцінки членів суспільства відповідно до прийнятих норм та цінностей, в нашому випадку це значущість педагогічної праці.
Оскільки наше дослідження потребує з’ясування не тільки престижу педагогічної праці, а відповідно і характеру, тому спробуємо зупинитися на вище зазначеному понятті та уточнити його сутність.
Варто зазначити, що аналіз словників та трактувань різних вчених з приводу з’ясування сутності поняття, дав змогу зрозуміти, що у всіх джерелах в основному зустрічається поняття характеру, що свідчить про людину, от наприклад в словнику з педагогіки «характер» (від грец. сharacter – «печать») – сукупність усталених психічних рис особистості, які впливають на всі сторони поведінки людини, які обумовлюють її стійке відношення до оточуючого світу та самого себе [38, 379].
Філософський словник розглядає поняття «характер», як сукупність стійких психічних властивостей людини. Що формуються в процесі її виховання , навчання, праці. У цьому ж словнику розглядається поняття «характеристика», що ближче до нашого дослідження. Під поняттям розуміється опис, аналіз, оцінка певних явищ, особливостей кого, чого-небудь [40, 460].