ПЛАН ЗАНЯТТЯ
Повість „Перехресні стежки” Особливості композиції, сюжету
повість франко пережресна стежка
ХІД ЗАНЯТТЯ
1. Організаційний момент
1.1 Привітання студентів
1.2 Підготовка аудиторії до заняття, перевірка наявності студентів.
2. Ознайомлення студентів з темою та навчальними цілями заняття (план заняття)
Повість "Перехресні стежки" - повість про боротьбу справедливості з жорстокістю і насильством. Особливості композиції, сюжету. Проблема вибору життєвої позиції.
3. Мотивація навчання наводяться дані, спрямовані на формування позитивної мотивації, пізнавального інтересу до теми, що вивчається
4. Актуалізація опорних знань короткий план змісту матеріалу
Читання напам'ять віршів Івана Франка
5. Коментар відповідей та робіт студентів
6. Закріплення знань студентів
ПЕРЕХРЕСНІ СТЕЖКИ ЖИТТЯ І ПРОЗИ ІВАНА ФРАНКА
Творчість Івана Яковича Франка (1856 – 1916) – вершинний здобуток української реалістичної літератури кінця XIX – початку ХХ століття.
І. Франко залишив неперебутній слід у мистецькій та суспільній думці – він проявив себе визначним поетом, літературознавцем, фольклористом, пильним дослідником старовинних пам’яток, принциповим літературним критиком, реформатором мови; чималі здобутки Франка в царині художнього перекладу; його знань, сил і енергії вистачало на пильні студії з філософії, психології (в т. ч. психології творчості), політології, історії, соціології, економічної теорії, правознавства; чималих зусиль він доклав до розвою журналістики й видавничої справи; почасти поглинала його й сфера практичної політики… Тим не менше, сучасникам Іван Франко був чи не найбільше відомий у двох іпостасях: як громадський діяч і белетрист – майстер художньої прози.
* * *
У 1900-ому для “Літературно-наукового вісника” писалися “Перехресні стежки”… У незавершеному вигляді були опубліковані “Основи суспільності” (1895) і “Великий шум” (1907); лише фрагментарно за життя письменника публікувався роман “Лель і Полель” (1887), відомий сучасному читачеві в перекладі з польської, якою й був первісно написаний для конкурсу, але заборонений цензурою; повість “Не спитавши броду”, котру так і не вдалося завершити, автор переробив на низку оповідань… Тим не менше, свою епопею про Галичину Іван Франко таки створив, нехай не структуровану в романні цикли: його велика й мала проза відкривають перед читачем широку й різнопланову панораму західноукраїнського суспільства на межі століть; і заледве чи лишалися в тому суспільстві якісь посутні явища, якісь більшою чи меншою мірою значущі процеси, яких майстер оминув своєю увагою.
* * *
1990 року побачив світ роман «Перехресні стежки». За жанром це — суспільно-психологічний роман, в якому орга¬нічно поєднані традиції соціального роману Івана Нечуя-Левицького («Хмари»), Бориса Грінченка («Сонячний промінь», «На розпутті») з ознаками психологічного роману Федора Достоєвського.
Проблематика твору охоплює широке коло питань. У рома¬ні порушено проблеми інтелігенції і народу, почуття обов'язку і відповідальності, національного буття, колоніального статусу України, історичної перспективи нації, можливостей її духов¬ного, економічного і державного відродження. «Перехресні стежки» відзначаються панорамним зображенням життя сучасного Франкові світу. Картини приватного життя рома¬ніст висвітлює через морально-суспільні виміри, моделюючи конфронтацію між людиною і суспільством. Епічне мислення автора відповідає вагомості порушених Франком проблем як позитивного прикладу для сучасників, а саме: як і кому повин¬на служити інтелігенція, чи можлива перебудова життя і дієве добро, яку лінію поведінки слід обрати інтелігенту, як акти¬візувати селянина, виховати в ньому зацікавленість громад-ськими справами, як подолати пасивність його свідомості, вузькість світогляду, зневіру в можливість поліпшити життя.
Назва роману «Перехресні стежки» багатовимірна і сим¬волічна, визначає проблематику, пов'язану зі складними духовними, ментальними, національними, правовими, полі¬тичними питаннями, до яких письменник привернув увагу читачів. Показовим у ХХУ розділі є епізод зустрічі Євгенія Рафаловича із селянином, який заблудився в тумані і не знав дороги додому: « Оцей старий, що заблудив у близькім сусідстві рідного села, що стоїть посеред рівного шляху й не знає, в який бік йому додому, — чи се не символ усього нашого народу? Замучений важкою долею, він блукає, не можучи втрапити на свій шлях, і стоїть... серед шляху між минулим і будущим, між широким, свобідним розвоєм і нещасним нидінням, не знає, куди йому йти. І Євгеній зітхає: «Хто вкаже тобі дорогу, хто підведе тебе, мій рідний народе?» Це має зробити національно свідома інтелігенція, такі люди, як Рафалович, що по-справжньому піклуються про свій народ.
Сюжетно-композиційна своєрідність роману. «Перехресні стежки» Франка виконані у річищі поетики модерного рома¬ну, в якому автор майстерно оперує хронотопом, тобто часово-просторовими координатами дії. З цією метою він модернізує класичну композицію щодо послідовності викладу подій, за¬стосовує такі розповідні прийоми, як ретроспекцію (повер¬нення в минуле), видіння і марення героїв. Серед новітніх прийомів розповіді — підтекст, позафабульні компоненти, потік свідомості, символічний лейтмотив. Передісторія пер¬сонажів змальовується в ході оповіді, фрагментарно, як у кіно, випереджуючи свій час стосовно показу внутрішнього світу героїв. Його твір став засобом відкриття і дослідження людини межі століть, взяв на себе суспільні і філософські функції, представляючи широку картину світу.
З погляду сюжетно-композиційної побудови роман Франка є відцентровим, тобто центрогеройним, оскільки всі події обертаються навколо головного героя Євгенія Рафаловича, а водночас і панорамним: з кожною сторінкою все ширше роз¬гортається картина суспільного буття Галичини, зв'язків героя і суспільства. Така мистецька природа твору зумовила його структуру: наявні дві сюжетні лінії: романічна, побудо¬вана на історії кохання Євгенія і Реґіни, та громадянська, пов'язана з боротьбою Рафаловича за права народу.
Молодий адвокат прибув у містечко з метою стати народним захисником, спонукаючи селян до боротьби за соціальні й національні права. Та його життєві стежки перетинаються з долею Реґіни — його юнацької любові, а тепер дружини Стальського, чоловіка-деспота. Такою є зав'язка роману (ІУ розділ). Передісторія закоханих викладена в ХІІІ—ХУІІ розділах. Розвиток дії обертається навколо мотиву неможли¬вості «украденого щастя» (розділи ХХ—ХХУІ). Цей компонент сюжету сформований перипетіями і несподіваними колізіями, відтворює страшні поневіряння жінки, будується на спогадах і монологах героїні, снах-пророцтвах, антитезах і символах (діамантова корона — розбите скло) (LH—LEI). Кульмінація — візит Реґіни до Євгенія, остання можливість героїв повернути колишнє кохання (L!V розділ). Розв'язка несподівана — Реґіна помстилася Стальському за десятирічні знущання, але загинула від руки божевільного Барана.
Друга сюжетна лінія охоплює всі сюжетні вузли. Експо¬зиція нетрадиційна: вона починається з середини життєвого шляху головного героя, який зустрічається біля будинку карного суду з колишнім наставником Стальським. Зав'язка вибудовується в суперечці Євгенія з бургомістром Рессельбер-гом. Розвиток дії охоплює громадську діяльність Рафаловича, роботу з селянами, розчарування і подолання зневіри, зустрічі з священиками, участь у судовому процесі, а також сутички зі Шнадельським. У Євгенія виникає ідея народного віча і політичної організації. Колізії виникають в епізодах зобра¬ження ворогів народного оборонця — маршалка (повітового голови) Брикальського і графа Кшивотульського, Шварца. Додають творові динаміки події, пов'язані з образами Вагма-на, божевільного Барана, який уявив себе месією, прагнучи врятувати людей від «антихриста» Рафаловича. Важливим фактором у діяльності головного героя є підготовка до віча та опір старости. Кульмінація — змалювання народного віча, арешт Євгенія, спроба звинуватити його у вбивстві Стальського, смерть Вагмана від рук Шварца і Шнадельського. Розв'язка оптимістична: звільнення невинного Євгенія з-під варти. Борець-політик бачить нові шляхи боротьби за волю.
“У кожного великого письменника є твори, в яких з особливою повнотою відбилася його особистість. Такими творами в художній спадщині Івана Франка видаються мені лірична драма “Зів’яле листя” та повість “Перехресні стежки”, – завважував дослідник Микола Ільницкий. – “Зів’яле листя”, цей світовий шедевр драми закоханого серця, було основою для розкриття внутрішніх переживань персонажів “Перехресних стежок”.
Чи не найперше це співпадання настроїв обидвох текстів проявилося в сценах запізнання юного студента-правника Євгенія Рафаловича з дівчиною, з якою він якось танцював на балу, а відтак випадково зустріч на вулиці, й вона вразила його своєю ходою. “Він зараз пізнав її і зараз зробив увагу, що пізнає її по ході, її хід мав у собі щось незвичайне, щось таке, чого він досі не завважив у жадної женщини, щось таке плавне, свобідне, гармонійне, що він одразу сказав сам до себе:
— Отсей хід я пізнав би між тисячами”.
За що я тужу так, і мучусь, і терплю?
Чи за той гордий хід, за ту красу твою,
За те таємне щось, що тліє полускрито
В очах твоїх і шепче: “Тут сповито
Живую душу в пелену тісну”?
Відтак – сцени уроків музики в “Перехресних стежках” і пасажі “Першого жмутка” “Зів’ялого листя”:
Не знаю, що мене до тебе тягне,
Чим вчарувала ти мене, що все,
Коли погляну на твоє лице,
Чогось мов щастя й волі серце прагне
І в груді щось ворушиться, немов
Давно забута згадка піль зелених,
Весни і цвітів, – молода любов
З обійм виходить гробових, студених.
На перших порах здається, що ці співпадання продиктовані лише самою психологією закоханих, душевним станом, почуттям, яке в різних людей будить напрочуд схожі хвилювання, так майстерно в обидвох жанрах передані на письмі автором. Але згодом, через десять літ, під час розмови в парку з Реґіною, Євгеній признається, що кілька разів пробував удатися до самогубства, та, на щастя, так і не зважився на цей страшний гріх, а натомість знайшов себе в копіткій і всепоглинаючій громадській праці, – і ми розуміємо, що далеко не все так просто, що це, мабуть, тих же героїв “Зів’ялого листя” звела доля через стільки часу…