Якщо при їх замальовуванні хтось із дітей відчує труднощі, то педагог сідає на його місце і швидко замальовує ці предмети, як їх видно саме з цього місця. На роботу відводиться 5-7хв., після чого група дітей пересувається (учні міняються місцями), хоч взаємне розташування між групою предметів не змінюється. Діти знову малюють і ця вправа триває доти, поки група дітей не зробить повного оберту навколо об’єктів зображення.
Група предметів може бути намальована кожною дитиною з п’яти різних положень. Зазначимо, якщо на один малюнок відводиться не більше 7 хвилин, то, очевидно, що малюнки можуть бути виконані тільки кількома штрихами. Зрозуміло, в багатьох дітей вони вийдуть грубими, однак важливо, щоб малюнок передав уявлення дитини про предмети, які замальовуються і хоч би в загальних рисах з’ясовував, як учень розуміє закони зміни вигляду предметів. Основне при цьому для педагога – задовольнитися грубими, недосконалими малюнками, намагатися знайти думку в найнедосконаліших з них, всіляко заохочувати дитину до подальших зусиль у зображенні. Важливо якомога частіше давати дітям можливість вільно малювати на великих індивідуальних дошках або у зошитах усе, що їм захочеться і як захочеться. І тільки після цього педагог звертає увагу дітей на техніку виконання, яка для них тоді стане набагато зрозумілішою і доступнішою.
На наступних кількох заняттях можуть пропонуватися навіть вільні ескізи для відтворення якоїсь події, що відбувалася з дитиною. Головне, щоб кожна дитина з’ясувала, що будь-яка її думка може висловлюватись за допомогою малюнка. Так, після прогулянки на майданчику дітям пропонують завдання намалювати по пам’яті якусь його частину. Коли кожна дитина зробить таку замальовку, можна провести гру “Впізнай, що намалював твій товариш”. Бажано, щоб у групі була велика, на всю стіну, дошка, на якій різнокольоровою крейдою могли б одночасно малювати декілька дітей. Повторюємо, що малюнки можуть бути дуже недосконалими, але рівень техніки їх виконання за цією методикою не має вирішального значення.
На наступних заняттях дітей забезпечують папером та олівцями (можливо й фарбами). Потім кладуть перед ними, наприклад, квітку і без подальшої підготовки пропонують замалювати її.
Після цього етапу роботи, спрямованого на заохочення дитини до малювання як процесу, рекомендується приступати до малювання предметів з натури, але вже з усвідомленням дитиною, що малюнок має якомога більше відповідати предметові, який замальовується.
З цією метою пропонуємо методику К.Янжул. На початку педагог тримає лівою рукою кулю, а правою малює її на дошці: спочатку голий обрис, потім, додаючи кілька штрихів і нарешті замальовуючи бічну тінь.
На цьому етапі роботи педагог також заохочує дітей збирати і власні малюнки кулеподібних предметів, і їх зображення на рекламних оголошеннях, у книгах тощо. Дитина, таким чином, вдивляючись у ці предмети на малюнках, вчиться помічати загальні риси предметів круглої форми.
Після того, як діти навчилися малювати кулю, педагог пропонує їм у такий же спосіб самостійно, поетапно замалювати яблуко.
Аналогічний прийом використовується і при малюванні в зошитах: поставивши перед дітьми модель, педагог сідає на місце тих дітей, яким малюнок не вдається, і з точки, з якої дитина бачить модель, замальовує її. Це повторюється, поки шляхом ряду спроб у дитини сформується вміння правильно “охоплювати” і переносити на папір зовнішній вигляд заданого предмета. Отже, наслідування на початку, далі – постійні вправи і набутий досвід – це те, на чому базується малювання з натури.
Цінним прийомом для підготовки дитини до письма можуть бути вправи з перетворенням малюнків, оскільки вони сприяють формуванню знання про рухливість та мінливість предмета. Для цього дітям пропонують роздивитись і замалювати, наприклад, закритий ящик.
Після цього просять замалювати його, уявивши, що з ящика зняли верхню кришку, бокову стінку і насамкінець і кришку, і бокову стінку.
Отже, малюнок при такому трактуванні не є чимось нерухомим і сталим: він існує, змінюючись на очах у дитини за її думкою та фантазією. Принцип рухливості та змінності малюнка, не затримування дітей на малюванні предмета в одному і тому ж положенні, часті пересування предмета (об’єкта) дають дитині можливість самій зробити висновок стосовно того, який вигляд приймає той чи інший предмет у різних положеннях. Таким чином дитина вчиться робити висновок про можливі зміни малюнка. Так, зображення простого коліщатка піраміди, яке стоїть вертикально ребром напроти очей, стає зрозумілим після того, як діти малювали його з різним ступенем напівоберту.
Таким саме чином пряма лінія для зображення круглого краю (в тому разі, коли цей край припадає на рівень очей) стає зрозумілою після розміщення одного й того самого предмета на різній висоті від дитини.
Як приклад такого переміщення наведемо спосіб замальовки коліщатка піраміди, яке розташоване горизонтально вище очей дитини, нижче очей, на одному рівні.
Отже, заняття з малювання базуються на постійному переміщенні предметів ліворуч і праворуч, угору і вниз. Така система вправ готує дітей до письма та читання слів з оптично подібними буквами, а також сприяє підготовці до формування відповідних до математичних знань. Ґрунтуючись на безпосередньому досвіді дитини формується і початкове поняття про перспективу, правила і закони якої вона вивчатиме в школі. За наявності в дітей практичних спостережень поняття перспективи набуває глибокого смислу узагальнення і систематизації спостережень, одержаних на уроках малювання.
Звичайно, ми усвідомлюємо, що набагато простіше для педагога на цих заняттях звернутись до орнаментального малювання за зразком, оскільки це не потребує (але й не вчить дитину) бачити предмет з різних точок. Однак і це не головне. Такий прийом не сприяє інтенсивному розвитку думки дитини.
Безпосередню підготовку дітей до глобального письма засобом малювання ми пропонуємо розпочати з круглих та кулеподібних предметів, оскільки при зображенні об’єктів саме такої форми вплив різного кута зору є найменшим. Але в даному разі не рекомендовано тривале виписування одних і тих самих букв і їх елементів (паличок, витків, петель). Домінантна риса цієї методики полягає в тому, що малювання починається із зображення всього предмета, а не виділених у ньому частин. Тобто, малювання вчимо так само, як і читання: як у читанні, так і у малюванні перед очима дитини найперше постає предмет, постає глобально, без поділу на елементи і деталі. Як при читані назва предмету дається цілісно (а не через його буквені чи звукові елементи), так і в малюванні – не лінії, а площини ідуть за спостереженнями дитини, а безпосередньо зображення предмета у всій його цілісності.
Звичайно, ми не відкидаємо важливість вправ у зображенні плоских фігур або орнаментів, і для цього завжди має відводитися частина заняття. Проте, оскільки існує думка, що правильного креслення ліній і фігур діти швидше навчаються, якщо їх вправляти у більш живому, цікавому і цілісному малюванні предметів з натури, то не технікою проведення ліній має обмежуватись навчання малювання. Звільнення дітей на деякий час від пут технічних прийомів, можливість вільно малювати крейдою на дошці або олівцем на папері сприяє плавному переходові до спрямування педагогом їхньої уваги на техніку малювання, яка стане для них набагато усвідомленішою. Кращому формуванню уявлень про форму предмета також допомагатиме тактильне і зорово-тактильне вивчення дитиною основних геометричних фігур.
Далі зупинимось на викладі методики роботи з розвитку тих технічних (моторних) здібностей, які є підґрунтям для формування скоропису. Відомо, що більшості дітей набагато легше проводити круглі та дугоподібні лінії. Тому всю систему малювання на цьому етапі будуємо таким чином, щоб дати змогу дітям вільним помахом руки малювати на дошці кола, овали, спіралі, а потім симетричні фігури з дугоподібним характером накреслення. Головна риса цього методу полягає в тому, що діти працюють одночасно обома руками, оскільки давно помічена їхня схильність розмахувати і діяти обома руками, попарно координуючи свої рухи. Синхронні рухи полегшують і вільне малювання на дошці, зумовлюючи швидке зображення симетричних форм. Окрім цього, розвиток швидких, довільних рухів рук сприяє розв’язанню одного з основних завдань малювання – дати дітям нову форму мовлення для висловлення їхніх думок. Жертвуючи технікою малюнка на користь його швидкості та виразності, педагог у кінцевому результаті сприяє розвитку у дитини швидкого, біжучого письма, оскільки всі вправи спрямовуються на вироблення навички точних і координованих рухів обох рук.
Наступним етапом роботи передбачено безпосереднє навчання дітей глобального способу письма. Для цього застосовується метод списування з дошки цілих речень і цілих слів, або їх швидке написання по пам’яті. При цьому для полегшення перших кроків обираються слова з невеликою кількістю букв і ні в якому разі не звертається увага на їх “красу”. На перший план у такій методиці висувається швидкість, легкість почерку, пов’язані лише з тим, щоб написане могло бути зручно прочитаним. Ці перші намагання дітей спрямовуються на зв’язність, неперервність у накресленні слів: буква за буквою мають писатись ніби з одного розчерку. Тому з самого початку не допускається каліграфічне написання ізольованих букв, а розвивається здібність до написання таких форм букв, які сприяють саме зв’язному письму. Швидке письмо важливе й тому, що усуває основні негативні моменти повільного письма – затримку польоту думки і відволікання уваги від змісту написаного до механізму техніки. Ще одна з переваг швидкого письма така: дошкільники, які володіють швидкописанням, виявляються підготовленішими до навчання у початковій, а потім і в середній допоміжній школі. Про це свідчать дані: часто учні, які добре писали в початкових класах, перейшовши у середні класи починають відчувати труднощі, оскільки від них вимагається більш швидкий почерк. Запобігти цьому можна, застосовуючи раннє введення вправ швидкописання і систематичне тренування, розраховане на формування у дітей сили, точності та вільності рухів.