18.1. Для створення оптимального кута вильоту: 55% вчителів застосовують обмежувачі і вертикальні цілі, розташовані на різних висотах; 5% рекомендують виконувати метання з В.П. – сидячи; 40% не використовують ніяких пристосувань.
18.2. Для акцентування дальності метання: 35% використовують різні орієнтири; 17,5% рекомендують виконувати метання на дальність відскоку; 12% включають в процес навчання рухливі ігри; 6% використовують для метання снаряди, різні за формою і вагою; 6% звертають увагу на різкий рух, що виконується кистю метальної руки; 23,5% не використовують жодних пристосувань.
18.3. Для правильного додатку зусиль при розмаху снаряду: 16% використовують гімнастичні палиці, амортизатори; 11% – застосовують ті, що обтяжили; 5% акцентують увагу на «тіканні» ніг від плечей; 5% використовують метання м'яча на гумці; 5% рекомендують виконувати метання на дальність відскоку; 58% не використовують ніяких пристосувань.
18.4. Для освоєння способу хвата снаряду: 44% опитаних широко використовують вправи з «школи м'яча» П.Ф. Лесгафта; 28% використовують показ і пояснення; 11% рекомендують метати різні формою і вазі снаряди; 17% не використовують ніяких пристосувань.
18.5. Для створення рухового уявлення про рухи різними ланками тіла, що беруть участь в метанні: 50% використовують показ, демонстрацію наочної допомоги; 10% амортизаторів (вертикальний гумовий килимок з гумовою палицею); 5% рекомендують виконувати метання з різних В.П. (сидячи, лежачи); 35% нічого не використовують.
Відповіді на це питання показують, що в школі для вирішення даного завдання рідко використовуються спеціальні пристосування, це може бути викликано поганим забезпеченням шкіл спортивним інвентарем або недоліком методичної літератури з даного виду рухливих дій.
На питання 19; «Які труднощі Ви відчуваєте при навчанні метанню молодших школярів?» 17% відповіли, що труднощів не відчувають. А далі відповіді розподілилися так: 40% відзначають велику кількість учнів в класі (19.3.), 23% – недостатня кількість снарядів для метання або не обладнані місця занять (19.1., 19.2.) і 20% відповіли, що їх труднощі викликані недоліком відомостей про даний вид рухових дій в навчальній і методичній літературі (19.4.).
Відповідно, в процесі навчання метанню молодших школярів у вчителів фізкультури виникають труднощі і однією з причин є недолік методичної літератури з даного виду легкоатлетичних вправ.
Отже, проведене анкетування дозволяє стверджувати, що навчання елементів метання і самого метанню можна проводити в будь-якій чверті навчального року, на уроках різної спрямованості і в будь-яких умовах: як у залі, так і на спортивному майданчику. Метання універсальне і може вивчатися та вдосконалюватися безперервно протягом всього навчального року.
Вчителі фізичної культури висловлюють різні думки щодо питання методики навчання метальних рухів: що головне в методиці навчання метання, про спосіб відведення снаряду, про послідовність у вивченні фаз рухової дії, про роль вправ, що виконуються в статиці і динаміці для процесу навчання, про необхідну кількість метань на одному уроці. Що свідчить про недолік відомостей по питаннях методики навчання метання молодших школярів.
У своїй роботі вчителі фізкультури використовують різну методичну літературу, але в той же час відзначають, як одну з причин труднощів, які виникають недолік відомостей з техніки і методики навчання метання молодших школярів, отже, існуючий підхід до навчання метанню в школі необхідно вдосконалювати з урахуванням вікових особливостей дітей даного віку, а також використовувати вже наявний практичний досвід.
У розробці експериментальної методики навчання метанню молодших школярів ми спиралися на положення даної концепції. У зв'язку з цим, в процесі навчання техніки метання молодших школярів використовували з метою створення орієнтовної основи рухової дії сигнали різної модальності (зорові, слухові, пропріорецептивні) як сигнали зворотного зв'язку, що дозволило прискорити процес формування рухового навику в метанні у молодших школярів, зробити його ефективнішим і цікавішим.
Оволодіння раціональною технікою і її закріплення в рухових навиків мають велике значення у вирішенні освітніх завдань шкільного навчання.
Формування рухових навиків відбувається в певній залежності від рівня розвитку рухових якостей [9,48], але, у свою чергу, рухові навики впливають на розвиток і прояв функціональних можливостей організму людини. Тому, перед початком навчання потрібно звернути увагу на рівень розвитку фізичних якостей і м'язових груп, які забезпечують виконання метальних рухів. Для успішного оволодіння навиками в метанні легких снарядів необхідні достатня рухливість в плечовому і ліктьовому суглобі і високий рівень розвитку координації руху. Розвиток фізичних якостей – процес тривалий і високий рівень їх розвитку служитиме базою для успішного формування не тільки навику в метанні, але і для освоєння багатьох інших рухових дій. Тому приділяти увагу розвитку гнучкості і координації рухів бажано впродовж всього навчального року, незалежно від спрямованості уроків і завдань навчання, щоб необхідний рівень розвитку фізичних якостей був досягнутий до початку навчання такому складно – координаційній руховій дії, як метання.
На одному занятті використовується невелика кількість вправ для розвитку координаційних здібностей. Але вони, по можливості, повинні бути в кожному занятті, у різних його частинах.
Існують два шляхи розвитку координаційних здібностей [12].
По-перше, координування зростає при оволодінні новими різноманітними рухами. За відсутності нових рухових відчуттів знижується здібність до навчання. Тому важливо включати елемент новизни і в ті рухи, якими діти володіють.
По-друге, вона поліпшується, якщо дається ускладнення, нове поєднання знайомих рухів, змінюються звичні умови виконання руху.
Діти повинні уміти застосовувати освоєні вміння в ігровій ситуації або в складніших умовах місцевості.
В.М. Заціорський рекомендує різноманітні методичні прийоми, які, на наш погляд, можуть використовуватися вчителями фізичної культури з метою що підвищують руховій координації у учнів перед освоєнням складно, – координаційної рухової дії – метання:
1. Застосування незвичайних початкових положень.
2. Дзеркальне виконання вправ.
3. Зміна швидкості або темпу рухів.
4. Зміна просторових меж, в яких виконується вправа.
5. Зміна способів виконання вправ (метання зверху, знизу, збоку).
6. Ускладнення вправи додатковими рухами.
7. Зміна протидій що займаються при групових і парних вправах. Виконання узгоджених дій декількома учасниками (удвох, по 3–4 людини, групою).
8. Використання у вправах предметів різної форми,
маси, об'єму, фактури сприяє розвитку вміння розподіляти
рухи в просторі і в часі, поєднувати їх з рухами тіла,
що вимагають різносторонньої координації і тонких м'язових відчуттів (метати м'яч, мішечки, шишки, сніжки, картонні диски).
9. Ускладнення умов гри. Ігровий метод з додатковими
завданнями передбачає виконання вправ або в обмежений час, або в певних умовах, або певними руховими діями і тому подібне Ігровий метод без додаткових завдань характеризується тим, що виникаючі рухові завдання учень повинен вирішувати самостійно, спираючись на власний аналіз ситуації, що склалася.
10. Для розвитку координації важливо дотримуватися двох методичних принципів: вправа повинна виконуватися правильно, чисто; вправу потрібно широко різноманітити, використовуючи різні початкові положення [8].
11. На легку атлетику, як правило, відводять уроки в 1 і 4 чвертях. Навчання техніці метання малого м'яча здійснюється в 1 чверті на уроках №2–9 і в 4 чверті на уроках №62–68. Навчання новим елементам техніки метання краще планувати в 4 чверті, а в 1 чверті на уроках легкої атлетики слід повторювати і закріплювати вивчене в попередньому класі. На метання в уроці треба відводити до 15 хвилин, навчання новим елементам техніки краще планувати в початок уроку.
12. Для підтримки уваги учнів урізноманітнити завдання у метанні. При постановці завдань треба враховувати обмеженість об'єму уваги (2–3 об'єкти) у дітей молодшого шкільного віку. У зв'язку з цим в структурі рухів виділяють те, що, перш за все треба засвоїти дітям на даному занятті [22].
13. Основний спосіб організації учнів при навчанні техніки метання малого м'яча повинен бути фронтальний (або груповий). Для цього на початковому етапі навчання (молодші школярі) можна використовувати не тенісні м'ячі, а саморобні, виготовлені з тканини або з пінопласту. Вони легкі у виготовленні; не розкочуються і тим самим підвищують моторну щільність уроку; виключають удари; дозволяють відпрацювати необхідну швидкість рухів, оскільки щоб такий м'яч долетів до достатньо вказаної вертикальної цілі, треба зробити дуже швидкий і хльосткий рух рукою, дотримуючи раціональну структуру кидка. Так само рекомендуємо використовувати сітку – завісу упоперек спортивного залу. Сітка гасить швидкість м'яча, що потрапляє в нього, що полегшує і прискорює процес підбору снарядів; можливе зустрічне метання в сітку і проведення рухомих ігор двома групами одночасно, що підвищує щільність уроку в 3–4 рази; дозволяє виконувати в залі метання м'яча, вага якого складає 150 грам. Для становлення навику в процесі навчання необхідно виконувати правильні рухи з повторенням не менше 8–10 разів, а при закріпленні вже вивченого руху – в межах 25–30 разів.
14. У експериментальній методиці рекомендується використовувати горизонтальні цілі тільки з попереднім перекиданням снаряду, наприклад, через сітку, щоб виключити помилки, що виникають в техніці виконання метання і додати снаряду оптимальний кут вильоту.