Відомо, що логічні суттєві ознаки, зафіксовані у понятті, не завжди особистісно значущі для учня. Часто учень і вчитель по-різному сприймають один і той самий зміст. Виникає необхідність погодження цих сприймань, перекладу того змісту, яким володіє учень, на науковий зміст, тобто відбувається своєрідне «окультурювання» суб'єктного досвіду учня. Саме таке завдання має вирішувати вчитель за допомогою усього класу на уроці.
Робота на уроці з суб'єктним досвідом учня вимагає від учителя спеціальної підготовки: не просто вміння викладати свій предмет, а вміння аналізувати зміст того, чим уже володіє учень із запропонованої теми.
У цих умовах змінюється режисура уроку. Учні не просто слухають розповіді вчителя, а постійно співробітничають з ним у режимі діалогу, висловлюють свої думки, діляться своїм розумінням змісту, обговорюють те, що пропонують однокласники, за допомогою вчителя ведуть відбір змісту, закріпленого науковим знанням. Учитель постійно звертається до класу із запитанням типу:
I що ви знаєте про це?
I які ознаки властивості ви можете виділити (назвати, перелічити тощо)
I де ці ознаки, властивості, на вашу думку, можна використати?
I з якими з них ви вже зустрічалися? тощо.
У перебігу бесіди немає правильних (неправильних) відповідей, є різні позиції, точки зору, виділивши які, вчитель потім починає обробляти їх з позиції свого предмета, дидактичної мети. Він повинен не примушувати, а переконувати учнів прийняти той зміст, який він пропонує з позиції наукового знання. Учні не просто засвоюють готові зразки, а й усвідомлюють, яким чином вони отримані, чому в їх основі лежить той чи інший зміст, якою мірою він відповідає не тільки науковому знанню, а й особистісно значущим цінностям (індивідуальній свідомості). Таку роботу можна проводити тільки на уроці, на якому жорстко задано контекст та зміст бесіди, але їх передачу організовано як «зустріч» різного розуміння цього змісту, носієм якого є не тільки вчитель, а й самі учні. Науковий зміст народжується як знання, яким володіє не тільки вчитель, а й учень. Відбувається своєрідний обмін знанням, колективний відбір його змісту. Учень у цьому процесі є учасником його породження.
Саме такий урок можна назвати особистісно орієнтованим. Під час його проведення учитель не просто чуйний до дітей, а разом з ними здійснює рівноправну діяльність щодо пошуку та відбору наукового змісту знання, яке підлягає засвоєнню. За таких умов знання, які необхідно засвоїти, стають особистісно значущими.
Основні вимоги до уроку
Сформулюємо основні вимоги до особистісно орієнтованого уроку:
I пріоритет особистості учня в організації освітнього процесу;
I орієнтація та процес навчання;
I орієнтація на особистісні досягнення учнів;
I створення емоційно-актуального фону уроку;
I чітке визначення освітніх, виховних і розвивальних завдань уроку;
I раціональна єдність словесних, наукових і практичних методів навчання;
I використання активних методів навчання;
I зв'язок з раніше вивченим, досвідом, набутим учнем;
I формування вмінь учнів самостійно здобувати знання і застосовувати їх на практиці;
I заохочення прагнень учнів знаходити свій спосіб роботи з навчальним матеріалом.
Засоби досягнення мети
Метою особистісно орієнтованого уроку є створення умов для виявлення пізнавальної активності учнів.
Засобами досягнення вчителем цієї мети можуть бути:
I використання різноманітних форм і методів навчальної діяльності, які дозволяють розкрити суб'єктний досвід учнів;
I створення атмосфери зацікавленості кожного учня в результатах роботи всього класу;
I стимулювання учнів до висловлювань, використання різних способів виконання завдань без побоювань помилитися, отримати хибну відповідь тощо;
I використання протягом уроку дидактичного матеріалу, який дозволяє учневі обрати найбільш значущі для нього вид та форму змісту навчального матеріалу;
I оцінка досягнень учня протягом усього процесу його діяльності, а не тільки за кінцевим результатом;
I заохочення прагнень учня знаходити свій спосіб роботи, аналізувати протягом уроку роботи інших учнів, вибирати та освоювати найбільш раціональні з них;
I створення на уроці педагогічних ситуацій спілкування, які б дозволяли кожному учневі виявляти ініціативу, самостійність, виборність у способах роботи, створення обстановки для природного самовираження учня.
Виділення загальних завдань та засобів організації особистісно зорієнтованого уроку має бути конкретизоване вчителем у залежності від призначення уроку, його тематичного змісту.
Для того щоб бути суб'єктом навчальної діяльності, учень має оволодіти її етапами: Орієнтація - Визначення мети - Проектування - Організація - Реалізація - Контроль - Оцінка.
Вимоги до сучасного уроку
Загальнопедагогічні
1. Пріоритет особистості учня в організації освітнього процесу.
2. Врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.
3. Орієнтація на процес навчання.
4. Орієнтація на особистісні досягнення учнів.
5. Тривимірне навчання.
6. Створення емоційно-актуального фону уроку.
7. Педагогічний такт і культура мови.
8. Пізнавальна самостійність учнів.
9. Чітке визначення освітніх, виховних і розвивальних завдань уроку.
10. Безперервний поступ.
Дидактичні
1. Раціональне використання кожної хвилини уроку.
2. Раціональна єдність словесних, наукових і практичних методів навчання.
3. Використання активних методів навчання.
4. Зв'язок з раніше вивченим, досвідом, набутим учнем.
5. Формування вмінь учнів самостійно здобувати знання і застосовувати їх на практиці.
6. Індивідуалізація, диференціація та інтенсифікація навчального процесу.
7. Використання на рівні з предметами, що традиційно склалися, комплексних дисциплін.
8. Використання сценарних варіантів уроків, які забезпечуються різноманітними носіями інформації.
9. Заохочення прагнень учнів знаходити свій спосіб роботи з навчальним матеріалом.
10. Організоване закінчення уроку.
Психологічні
1. Врахування психологічних особливостей кожного учня.
2. Нормальний психічний стан і стійкий настрій вчителя і учнів.
3. Розумна вимогливість і доброзичливість учителя до учнів.
4. Педагогічна етика і психологічний такт.
Гігієнічні
1. Температурний режим.
2. Норми освітлення.
3. Провітрювання.
4. Відповідність нормативам шкільних меблів.
5. Чергування видів навчальної роботи і різноманітність методів навчання.
Самоаналіз уроку
I Місце даного уроку в темі;
I специфіка уроку;
I тип уроку;
I реалізація навчальної, розвивальної, виховної мети уроку;
I розподіл навчального часу;
I використані методи навчання;
I використані форми навчання;
I здійснення диференційованого підходу до навчання;
I організація контролю за засвоєнням знань, умінь і навичок;
I використання навчально-матеріальної бази кабінету;
I психологічний клімат на уроці.
Модель сучасного уроку
Особливістю сучасного уроку є:
I Комунікативна спрямованість;
I Діяльнісний та текстоцентричний підходи.
У зв’язку з цим змінюється змістовна лінія уроку, по-іншому викладається структура навчального матеріалу, модель уроку видозмінюється. Вчитель, виконуючи одну зі своїх функцій – проектування педагогічної системи, вносить корективи як у формальну частину поурочного плану, так і аналітичну(діагностичну), змістову лінію.
Формальна частина плану може бути такою:
I Дата. № уроку в календарно-тематичному плані та № уроку в темі.
I Тема, яка точно відповідає програмі.
I Тема для озвучування чи записування на дошці.
I Мета: розвиваюча, навчальна, виховна.
I Завдання: відпрацювати навички, виконати мисленнєві операції: пізнання, розуміння, застосування, аналіз, синтез, оцінка.
I Тип уроку, наприклад, комбінований.
I Вид (жанр), наприклад, лабораторна робота, практикум, тренінг.
I Обладнання: дидактичний та роздатковий матеріал, відеофільм, комп’ютерний диск, аудіо касета, підручник, документи.
I Змістова частина поурочного плану – комбінування елементів комунікативної, лінгвокультурологічної та діяльнісної ліній.
Типологію уроківза основними дидактичними цілями можна представити, спираючись на основні елементи – складові частини уроку:
I перевірка опорних знань та вмінь;
I вивчення нового матеріалу;
I його закріплення та узагальнення;
I домашнє завдання.
На підставі класифікації за дидактичною метою була спроба створити тезаурус різних типів, видів і форм.
За дидактичною метою можна виділити такі типи уроків:
1) вступні уроки;
2) уроки вивчення нового матеріалу;
3) уроки формування вмінь;
4) уроки перевірки, контролю та корекції;
5) комбіновані уроки;
6) уроки повторення вивченого;
7) узагальнюючі уроки.
Ажурна пилка
Метод дозволяє учням працювати разом, щоб вивчити значну кількість інформації за короткий проміжок часу, а також заохочує учнів допомагати одне одному, «вчитися навчаючи». Під час роботи за допомогою методу «ажурна пилка» учні працюють у різних групах.
1. Спочатку вони працювали в «домашній групі».
2. Потім в іншій групі учні виступають у ролі експертів з питання, над яким працювали в «домашній » групі, та отримують інформацію від представників інших груп.
3. Потім учні повертаються у свою «домашню » групу для того, щоб поділитися інформацією, яку їм надали учасники інших груп.
«Домашні» групи: кожна група отримує завдання, вивчає його та обговорює свій матеріал.
Бажано обрати в групі головуючого, тайм-кілера (того, хто стежить за часом) та особу, яка ставить запитання, щоб переконатися, що кожен учасник розуміє зміст матеріалу.
«Експертні» групи: після того як учитель об’єднав учнів у нові групи, вони стають експертами з тієї теми, яку вивчали в «домашній» групі. Учні по черзі намагаються за визначений учителем час якісно і в повному обсязі донести інформацію до членів нових груп та сприйняти нову інформацію від них.