Смекни!
smekni.com

Освіта основа розвитку особистості (стр. 4 из 8)

· забезпечення душевного здоров’я і емоційного благополуччя школярів;

· навчання вмінню самостійно вчитись;

· розвиток інтелектуальних здібностей дитини;

· виховання навичок спілкування і співробітництва.

2) теорія В.В.Давидова – Д.Б.Ельконіна – формування навчальної діяльності та її суб’єктів в процесі засвоєння теоретичних знань за допомогою виконання аналізу, планування і рефлексії:

· формування в школярів теоретичної свідомості і мислення;

· засвоєння теоретичних знань за допомогою оволодіння системою дій, систематичного вирішення задач;

· аналіз і рефлексія учнем своїх дій;

· перехід від спільної до індивідуальної діяльності і становлення індивідуального суб’єкту навчання;

· розвиток творчості учнів.

3) теорія С.А.Смирнова – методика спільної творчості:

· відношення до дитини як до суб’єкту будь-якого виду діяльності;

· формування особистісного (суб’єкт-суб’єктного) стилю взаємовідносин учня з однолітками і педагогами;

· організація активної взаємодії з однолітками і утворення ситуацій взаємозбагачення;

· включення учнів у творчу діяльність і розвиток на базі навчального матеріалу їх творчих здібностей;

· створення у класі позитивного емоційного фону навчання, атмосфери емоційного підйому і відчуття успіху;

· побудова навчання з опорою на ігрові форми.

4) теорія І.С.Якиманської – індивідуально значимої діяльності учня, в якій реалізується його індивідуальний досвід:

· свобода вибору учнями змісту навчання і навчальних завдань;

· вияв ставлення учнів до навчання;

· спрямованість вчителя на навчальні можливості кожного учня;

· побудова уроку, спрямованого на створення умов самореалізації, самостійності кожного учня, розкриття і максимальне використання суб’єктивного досвіду дитини.

5) теорія В.В.Сурикова – дидактична модель особистісно орієнтованої освіти – створення умов для повноцінного прояву і розвитку особистісних функцій суб’єктів освітнього процесу:

· застосування спеціально створених особистісно орієнтованих ситуацій (навчальних, пізнавальних, життєвих).

Всі ці, а також багато інших теорій відрізняються тим, що надають своє бачення сутності і напрямку розвитку, пропонують свої технології забезпечення розвитку учнів в процесі навчання. Вибір і застосування конкретної теорії, підходу, технології залежить від особливих умов навчання, специфіки навчального предмету, освітньо-вікової категорії учнів і т.п.

5 Педагогічні реформи та інновації, передовий педагогічний досвід

Реформи та інновації є формами змін в певних системах. Змінність – це основна властивість природи взагалі, і людського суспільства, зокрема, це вічний процес пошуку чогось нового, кращого. Однак не всі зміни обов’язково призволять до покращення системи. Крім того, зміни можуть бути природного та штучного походження. Реформи та інновації – це форми неприродних, штучних змін, це цілеспрямовані і свідомі зміни в певних соціальних системах з метою підвищення їх ефективності. Однак, знову ж, ефективність найчастіше є метою таких змін, однак не завжди є обов’язковим їх результатом. Основною ж спільною відзнакою реформ та інновацій є те, що вони обов’язково являються нововведеннями.

Відмінність реформ та інновацій полягає в джерелі нововведень, їх загальної спрямованості по відношенню до соціальної системи, в якій здійснюються ці нововведення. Реформи – це зовнішні зміни в системі, найчастіше це нововведення, що розробляються і здійснюються державою. Педагогічні реформи спрямовані в основному на перегляд ролі освіти в суспільстві, переосмислення суспільних вимог до освіти, зміну в структурі освіти, зовнішній організації діяльності навчальних закладів. Інновації – це внутрішні зміни в системі. Педагогічні інновації - це такі нововведення в педагогічній діяльності, які розробляються і здійснюються робітниками і організаціями системи освіти і науки. Спрямовані педагогічні інновації на вдосконалення змісту освіти, пошук ефективних форм і методів навчання, розробку конкретних навчальних технологій і т.д. Однак, не всі внутрішні зміни в системі можна вважати інноваціями. Слово “інновація” походить від англійського слова “innovation”, яке в перекладі означає “внутрішнє нововведення”. Тобто “інновація” позначає таке нововведення в системі, яке здійснюється за рахунок внутрішніх резервів самої системи, її власних ресурсів. Отже, підтримку педагогічної системи за рахунок привертання додаткових інвестицій – нових засобів, технологій, обладнання, капіталовкладень – не можна вважати справжніми педагогічними інноваціями. Однак такі зовнішні надходження, як правило, сприяють подальшому виникненню і реалізації справжніх інновацій.

Сьогодні назва “інноваційні” часто надається всім тим навчальним закладам, що починають вводити нововведення або їх елементи. Але при цьому потрібно пам’ятати, що нововведення можуть не тільки покращити хід і результати навчально-виховного процесу, але й погіршити його. Тому при оцінці інноваційності певних педагогічних систем треба пам’ятати про критерії іноваційності навчальних закладів:

1. Навчально-виховний процес базується на принципі природної доцільності і підпорядкованих йому принципах класичної педагогіки.

2. Педагогічна система еволюціонує в гуманістичному напрямку.

3. Організація навчально-виховного процесу не веде до перевантажування учнів і педагогів.

4. Підвищені результати навчально-виховного процесу досягаються не за рахунок селекції (відбору) учнів і викладачів, а за рахунок використання нерозкритих і незадіяних можливостей системи.

5. Продуктивність навчально-виховного процесу не є прямим наслідком впровадження дорогих засобів і медіа систем.

Інноваційна діяльність в Україні передбачена проектом Концепції державної інвестиційної політики (1997) та проектом Положення “Про порядок здійснення інноваційної діяльності в системі освіти” (1999). Основні напрями забезпечення інноваційних процесів:

· впровадження досягнень психолого-педагогічної науки в практику навчання;

· узагальнення та поширення передового педагогічного досвіду.

У впровадженні досягнень науки особливе значення має творчий пошук самого педагога, його власна наукова діяльність, залучення студентів до наукової діяльності. Поштовхом до наукової діяльності звичайно є проблема, суперечність, яку викладач не може подолати наявними в нього засобами. В цьому разі він починає шукати шляхи вирішення цієї проблеми, вивчати наукову та навчально-методичну літературу, здійснювати свої дослідження.

Передовий педагогічний досвід – цей діяльність педагога, яка забезпечує стійку ефективність навчально-виховного процесу шляхом використання оригінальних форм, методів, прийомів, засобів навчання та виховання, нових або вже відомих їх систем на основі їх вдосконалення (Мойсесюк Н.Є, с. 584). Це ідеалізація реального педагогічного процесу завдяки абстрагуванню від випадкових неістотних елементів і конкретних умов педагогічної діяльності й виділення в ньому передової педагогічної ідеї та методичної системи, які зумовлюють високу ефективність навчально-виховної діяльності (Волкова Н.П., с. 404-405).

За рівнем творчої самостійності передовий педагогічний досвід поділяють на:

1) раціоналізаторський – досвід, створений у рамках відомих форм, методів і прийомів педагогічної діяльності, який відрізняється новим оригінальним підходом до їх використання, що спричиняє підвищення якості навчання, виховання та управління;

2) новаторський досвід – досвід, який запроваджує і реалізує нові прогресивні ідеї, визначає нові шляхи вирішення педагогічних завдань, використовує нові або істотно модифікує наявні форми, методи засоби навчання, пере орієнтуючі їх на вирішення сучасних завдань.

Найвідоміші педагоги-новатори та їх здобуття:

1) Амонашвілі Шалва Олександрович – звісний грузинський та радянський педагог, академік, розробник оригінальної методики навчання молодших школярів мові і математиці, створювач авторської школи педагогіки співробітництва, що ґрунтується на максимальному розкритті особистісних якостей дитини, облагородженні її душі і серця;

2) Ільїн Євген Миколайович – вчитель російської мови і літератури 84-ї школи в Санкт-Петербургу, створювач оригінальної концепції викладання літератури як мистецтва і морально-естетичного курсу, що формує людину;

3) Шаталов Віктор Федорович - народний вчитель СРСР, професор Донецького відкритого університету, вчитель фізики і математики, автор технології інтенсифікації навчання на основі схемних і знакових моделей навчального матеріалу, що полягає у формуванні знань, вмінь навичок шляхом багаторазового повтору, обов’язкового поетапного контролю, високого рівня важкості, вивчення матеріалу крупними блоками, застосування опорних схем, і досягання на цій основі однаково високих результатів для учнів з різними здібностями, прискорення навчання.

4) Лисенкова Софія Миколаївна – вчителька молодших класів СШ № 587 м. Москви, народний вчитель СРСР, авторка технології перспективно-випереджаючого навчання з використанням опорних схем при коментованому управлінні, що дозволяє одночасно навчати дітей з різним рівнем розвитку, без додаткових занять та “вирівнювань” за допомогою батьків.

5) Гузик Миколай Петрович – заслужений вчитель РФ, директор школи і вчитель хімії, Україна, Крим, автор “комбінованої системи навчання”, що включає внутрікласну диференціацію навчання за рівнями і розвиваючий цикл уроків по темі та інші.

Способи перейняття і наукових досягнень і передового педагогічного досвіду – конференції, олімпіади, круглі столи, педагогічні наради, наукові і навчально-методичні семінари, тренінг-курси, курси підвищення кваліфікації, стажування і т.п.

При перейнятті певного педагогічного досвіду слід пам’ятати, що в ньому завжди присутні дві сторони: професійний досвід – наукові ідеї, підходи, технології, методики і т.п., а також особистий досвід – особистісні властивості суб’єкту педагогічної діяльності. І часто педагог досягає високих результатів навчання не за рахунок якихось особливих методик, а лише за допомогою своїх особистих педагогічних здібностей. Якщо професійний досвід можна перейняти, то особистісний досвід перейняти дуже важко, а інколи й неможливо. Отже, при вивченні передового практичного і наукового досвіду слід враховувати його відповідність таких вимогам: