7 Управління навчальною діяльністю. Навчальний менеджмент
Навчальна діяльність та її особливості, роль спільної діяльності у навчанні
Визнання навчальної діяльності учнів в якості провідної, смислоутворюючої складової процесу навчання, вимагає від викладача глибокого знання і розуміння її сутності, структури, психологічних механізмів її реалізації, а також володіння способами управління нею.
Як різновиду людської діяльності, НД притаманні як загальні риси, так і специфічні особливості. Загальні риси навчальної діяльності (за Ю.І.Машбицем):
1) як і будь-яка людська діяльність, навчальна носить свідомий характер (її суб’єкт ставить перед собою певну мету і має здібність до рефлексії своїх дій);
2) НД, як і будь-яка інша, має ознаку соціальності, є соціально нормативною і засвоюваною формою функціонування людини;
3) НД має перетворюючий характер (той факт, що перетворення спрямоване на самого суб’єкта діяльності, ні в якому разі не торкається сутності даної ознаки);
4) НД є виразом людської активності, збуджується конкретними мотивами і спрямована на досягнення певних цілей, у зв’язку з чим являє собою складне поліструктурне утворення.
Специфічна ознака навчальної діяльності: її метою і результатом є зміни самого суб’єкта, його досвіду, а не предметів, з якими діє суб’єкт. Тобто це діяльність з самозмінення, її продуктом є ті зрушення, які відбулися у ході її виконання в самому суб’єкті.
Як і будь-яка інша діяльність, навчальна діяльність має певну структуру, аналіз якої є важливим для розуміння її специфічних ознак (схема організаційно-психологічної структури навчальної діяльності).
Людина істота соціальна. Вона живе, розвивається і помирає в суспільстві, підкоряється суспільним законам. У широкому розумінні будь-яка діяльність людини є діяльністю заради якихось соціальних цілей, цілей якоїсь соціальної групи. Наприклад, навчання в конкретному навчальному закладі це частіше навчання у складі групи осіб з аналогічними потребами. Тому будь-яку діяльність можна вважати і спільною діяльністю, а індивідуальну діяльність – не існуючою саму по собі, а складовою частиною спільної діяльності.
Але якщо розглядати спільну діяльність більш вузько, навчання поряд не завжди означає навчання разом.
Спільна діяльність – це організована система активності взаємодіючих індивідів, основними ознаками якої є:
1) загальна, значуща мета;
2) загальна мотивація до спільної діяльності (всі однаково зацікавлені в результаті);
3) взаємозв'язок і взаємозалежність учасників (індивідуальні дії, не зв'язані з діями інших учасників, не приводять до необхідного результату, безглузді);
4) функціонально-рольовий розподіл (кожний виконує окрему операцію, відіграє певну роль, що в сукупності приводить до загального результату);
5) координація, погодженість індивідуальних дій, організованість (лідер);
6) єдиний результат (сукупний продукт);
7) просторова і тимчасова співприсутність учасників.
Випадання кожного з цих ознак робить спільну діяльність недостатньо ефективною. Крім того, кожен елемент структури спільної діяльності зв'язаний із всіма іншими елементами. Ефективна спільна діяльність володіє всіма цими ознаками в їхньому взаємозв'язку. Сутність спільної діяльності добре відображає відомий девіз: "Один за всіх і всі за одного!".
Застосування спільної діяльності в навчанні – обов’язкова вимога сучасної особистісно-орієнтованої парадигми навчання. Переваги спільної діяльності:
· більш продуктивна, результативна і ефективна;
· стимулює, мотивує і активізує учнів;
· розвиває товариськість, комунікабельність та інші соціально важливі властивості учнів, що не можуть бути повністю розвинуті в індивідуальній діяльності;
· сприяє самореалізації особистості, гармонійному особистісному розвитку;
· здатна забезпечити покращення соціально-психологічної атмосфери в групах і т.д.
Однак важливу роль в ефективній реалізації індивідуальної і спільної навчальної діяльності належить управлінню.
Поняття управління у найширшому філософському розумінні – це регулювання стану будь-якої системи (біологічної, соціальної, технічної), з метою одержання необхідного результату.
Управління соціальними системами можна розглядати як забезпечення досягання цілей спільної діяльності.
До основних функцій управління М.Мескон, М.Альберт, Ф.Хедуорі відносять планування, організацію, мотивацію і контроль.
Сутність управління соціальними системами полягає у координації зусиль учасників спільної діяльності. Ця координованість забезпечується такими зв’язуючими процесами: налагодженням комунікацій, прийняттям управлінських рішень і керівництвом.
Частина управління, яка характеризується впливом суб’єкта управління на людей, багатьма авторами визначається як керівництво або менеджмент (суб’єктивний компонент управління).
Поняття “менеджменту” трактують по-різному:
· вміння досягати поставленої мети, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей;
· галузь людського знання, яка допомагає здійснювати цю функцію;
· похідне від менеджерів – певна категорія людей, соціальний прошарок тих, хто здійснює роботу з управління.
Навчання також за своєю сутністю – спільна діяльність, оскільки в ході навчання відбувається координація зусиль викладачів і учнів, отже навчання потребує управління і керівництва. Управління навчанням реалізується на декількох рівнях:
| І. Освітній менеджмент | 1. Міністерство освіти – державне управління. 2. Відділ освіти облдержадміністрації – обласне управління. 3. Районний міський відділ освіти – районне управління. 4. Навчальний заклад – управління навчальним закладом. |
| ІІ. Навчальний менеджмент | 5. Педагог – управління навчальною діяльністю учня. 6. Учень – самоуправління навчальною діяльністю. |
Навчальний менеджмент – це усвідомлена взаємодія Вчителя з Учнями, спрямована на забезпечення їхньої активної та скоординованої участі в досяганні поставленої мети. Або:
Навчальний менеджмент – це управління навчальною діяльністю, що здійснюється Вчителем у навчальному закладі шляхом реалізації основних управлінських функцій з метою зміни поведінки суб’єктів навчання на основі засвоєних знань, вмінь, навичок. Оскільки реалізація навчальної діяльності в конкретному навчальному закладі є складовою системи освітньої діяльності, то навчальний менеджмент – це найконкретніша ланка управлінської діяльності вищого рівня – освітнього менеджменту.
| Спільне між менеджментом і навчальним менеджментом | Відмінне між менеджментом і навчальним менеджментом |
| · наявність організації · вплив умов · основні функції · менеджмент здійснюють вчителі, викладачі, тренери – конкретні особи | · група і керівник не є постійними · об’єднання функцій керівників і фахівців в одній особі |
Предметом навчального менеджменту є зміст, умови та способи реалізації основних управлінських функцій.
Таким чином, в результаті аналізу основних педагогічних і дидактичних категорій, виділення структури, предмету і методів педагогічної науки окреслимо поле вивчення навчального менеджменту дисципліни "Психологія діяльності та навчальний менеджмент" (схема).
Висновки
1. Розвиток людини – це складний і безперервний процес і результат кількісних і якісних змін у властивостях і якостях індивіда, які відбуваються у анатомо-фізіологічному дозріванні людини, у вдосконаленні її нервової системи і психіки, зміні в його пізнавальної і творчої активності, збагаченні його світогляду та поглядів. Всі види розвитку між собою взаємопов’язані, взаємодоповнюють один одного, забезпечують гармонійний і цілісний розвиток особистості.
2. Розвиток людини є дуже складним поступовим рухом, в ході якого відбуваються як прогресивні, так і регресивні зміни. Розвиток особистості залежить від багатьох факторів, а його позитивний напрямок – від їх гармонійної взаємодії. Зовнішні фактори особистісного розвитку, у тому числі навчання і виховання, сприяють розвитку і формуванню особистості лише взаємодіючи з внутрішніми механізмами її власної активності, роботи над собою. Процес і результат позитивного розвитку особистості – освіта.
3. Навчання і виховання – це види цілеспрямованого впливу на людину з метою її розвитку, формування особистості, забезпечення освіченості людини. При чому вони можуть йти як зовні, так і бути проявами власної активності індивіда (самонавчання, самовиховання).
4. Педагогіка – це наука про освіту, навчання і виховання як шляхи освіти, яка вивчає загальні закономірності розвитку особистості, формує теоретико-методологічні основи його вивчення.
5. Дидактика – педагогічна теорія навчання, яка визначає загальні підходи до навчання, вивчає процес навчання, виявляє його закономірності, принципи і правила. Найсучаснішою парадигмою навчання є особистісно спрямована концепція, в межах якої найперспективнішими є теорії розвиваючого навчання. В дидактиці також вивчається і узагальнюються наукові дослідження, передовий педагогічний досвід для забезпечення реформування і інноваційної діяльності в навчанні і освіті.
6. Навчання в дидактиці розглядається як складна, динамічна система, як бінарний процес викладання і учіння з реалізації спільних навчальних цілей – змін в досвіді учня. Процес навчання має циклічний характер.