Швейцарський психолог Жан Піаже (Зеап Ріадеї, 1896 - 1980) відкрив, що дитина впродовж перших 15 років життя крокує вгору по сходинках інтелектуального розвитку. На кожній з цих сходинок дитина спроможна розв'язувати певні інтелектуальні завдання. Якщо характеристики завдання чи інструкції щодо його виконання не співпадають з рівнем розвитку дитини, то воно залишиться нерозв'язаним. Тобто Жан Піаже експериментальне підтвердив стару психологічну максиму: розвиток мозку зумовлює психічний розвиток. Від себе додамо, що цей розвиток проходить в часі і просторі. Якщо час — це хронологічна координата життя дитини, то простір — це не тільки її соціальне оточення, але й відповідність програми навчання потенційним можливостям дитини. Перша і друга координати є вимірами найважливішої характеристики дитини — її психологічного віку. Пілвалиною методичної роботи школи має стати положення: кожний учень має свій розумовий вік.
Концепція стадіального розвитку Піаже визнана в усьому світі. Згідно з неюіснує три основних стадії розвитку інтелекту дитини. Перша (від народження до двох років) — розвиток сенсомоторного інтелекту. Розумовий розвиток йде за рахунок маніпулювання дитини з предметами, самостійного опанування простором. Це початок освоєння свого оточення.
Другу стадію складають дві фази. Це фаза розвитку до-операційного інтелекту (її строк — від 2-х до 6-7 років). Дитина починає думати, оперуючи простими поняттями світосприймання. Об'єкти світу уявляються нею, насамперед, символічно та полісемічно. Відсутність об'єкту не означає зникнення його з поля свідомості дитини. Далі наступає фаза конкретних операцій (віл 6-7 — до 11-12 років). Дитина починає опановувати поняттями: маса, довжина, обсяг. В неї з'являється почуття часу. Її світ стає конкретним, знання про нього консервуються і, при появі нових обставин, дуже рідко змішуються, переглядаються.
З 11-12 років і приблизно до 15 років дитина перебуває на стадії формування «формальних» розумових операцій.Вона здатна до логічного осмислення, оперування абстракціями, висування гіпотез припущень (якщо ,.., то»...). Ці особливості розумового віку дитини потрібно враховувати, не тільки оцінюючи її інтелект, але й в роботі з нею. Повернемось до оцінювання рівня розумового розвитку дитини. Спочатку детальніше розглянемо теоретичні положення Ж. Піаже про чотири стадії розумового розвитку дитини: сенсомоторну, доопераційну, конкретних операцій, формальних операцій.
На першій —сенсомоторній — стадії дитина впродовж перших двох років життя «складає» свій внутрішній світ з тих образів дійсності, які безпосередньо потрапляють в поле її зору, в зону слухового сприймання чи дотикового контакту. Шляхом практичних спроб і помилок дитина структурує свій власний світ.
Друга —доопераційна - стадія. Саме в цей період дитина вчиться думати. Але її думка народжується не за правилами логіки, а шляхом спроб і помилок. Дитина в цьому віці справжній консерватор. Вона може оцінювати ситуацію, явище тільки за одним покажчиком, який «впадає в око». Дитина поки що.не здатна самостійно збагнути, що кількість води не залежить від зміни ємності.
Індивідуально - психологічні особливості школяра і їх вивчення
На формуванні вольових та інших якостей особистості вихованця позначається тип його нервової системи, що є основою його темпераменту.
В учнів молодшого шкільного віку виявлені такі групи темпераментів: сангвінічний, холеричний, флегматичний, меланхолічний.
Темперамент сам по собі не визначає інтересів і здібностей учнів, але він впливає на стиль їхньої поведінки і діяльності, наприклад, на швидкість включення в роботу, переключення з одного виду діяльності на інший і тим самим на їх результативність.
Вже на початку навчання в школі першокласники відрізняються один від одного рівнем обізнаності з навколишнім світом, спостережливістю, вмінням думати, запам'ятовувати й відтворювати, передавати свої думки за допомогою усного мовлення та ін. Одні з них уже вміють читати, другі - знають багато віршів напам'ять, треті - вільно висловлюють свої думки про відомі їм предмети і явища. Є і такі, що не вміють читати, але люблять слухати читання дорослих, мало знають віршів, але можуть добре розповідати про тварин, мають великий потяг до майстрування тощо.
Ці відмінності зумовлені багатьма причинами: рівнем розвитку органів відчуття та головного мозку, духовного розвитку дитини і тих людей, які близько контактують з нею, та ін.
Принципи розвитку особистості
Розвиток. В ієрархії загальнопсихологічних категорій психіка розуміється через форми психічного відображення:
пам'яті, емоцій, відчуття, мислення, сприйняття, почуттів, волі, які виникають під впливом потреб, організованих увагою і об'єктивованих психомоторикою. Психічне відображення об'єднується в категорії психічних явищ і узагальнюється в свідомості. Всі ці складові виступають факторами розвитку, тобто поступового і стрибкоподібного ускладнення психіки людини. Ускладнення процесуального і змістовного. Позитивного — що частіше за все і розглядається як розвиток, і негативного — деградації.
Розвиток психіки розглядається в плані її філогенезу, антропогенезу, суспільно-історичного розвитку і онтогенезу. Ми будемо говорити про онтогенетичний розвиток, в якому проявляється суспільно-історичний розвиток.
Позначаючи, що особистість розвивається на тлі соціального оточення, ми підкреслимо не злиття соціального та індивідуального, а взаємодію людини з оточенням. Активну, вільну і вибіркову взаємодію, результат якої — привласнення культури : знань, досвіду, соціальних цінностей, норм. Привласнення здійснюється спочатку на рівні і знайомого. Це:
— привласнення досвіду як основи розумового розвитку;
раціональна лінія розвитку дуже важлива: без неї людина не може самостійно будувати свої ціннісні орієнтації і освоювати їх;
— розвиток волі: те, що ми називаємо самостійністю дій;
- емоційно-оціночний розвиток як ставлення людини до культури, етико-естетичних цінностей суспільства.
Другий рівень привласнення — рівень смислу, особистісного смислу, через систему якого (своєрідну внутрішню позицію) людина дивиться на світ і розуміє його — ставиться до нього відповідно до свого сенсу.
Говорячи про світосприйняття людини, ми маємо на увазі саме цю систему.Світорозуміння виступає як система поглядів людини на світ і себе в ньому, як розуміння людиною смислу своєї життєдіяльності, як віра людини, як позиція, з якої людина дивиться на світ, виробляє свої смислові орієнтації.
Така позиція народжується двічі. Орієнтовно на третьому році життя та приблизно у чотирнадцять років. Перше народження обумовлене ставленням дорослих до дитини і культурним середовищем його дитинства. В цих умовах відбувається виділення себе як персони-особистості — самоусвідомлення свого імені, «Я», ототожнення себе зі своїм ім'ям. В цьому віці у дитини виникає потреба в проголошенні свого «Я»: «Я хочу». Важливими факторами першого народження є сексуальна ідентифікація (Я — хлопчик чи Я — дівчинка), потреба в визнанні дорослих, а потім і однолітків; уявлення себе в часі.
Друге народження. Його ще називають становленням своїх обов'язків і прав — усвідомлення молодою людиною реальності її взаємин з оточенням. Якщо перший рубіж можна визначити як соціальний мінімум особистості, то другий — мінімум соціальної зрілості.
Саме період другого народження (ми можемо його офіційно зазначити, бо цей рубіж зафіксовано в юриспруденції:
з 14 років людина підсудна, тобто повинна передбачати наслідки своїх вчинків) — це період формування світосприймальної позиції особистості, її вольового потенціалу — перевірка «чого ти вартий, в першу чергу в своїх очах». Друге народження особистості — це реалізація здатності людини до самовизначення, ставлення до себе, суспільства та спільноти, природи, світу, праці. Це усвідомлення вже не тотожності, аідентичності вірності собі, своєї цілісності.
В цей період зростає активність особистості, вибірковість, почуття свободи в боротьбі з обставинами. Рівень розвитку інтелекту забезпечує відносно, адекватну оцінку обставин і самопрограмування шляхів задоволення нагальних потреб особистості.
Соціально позитивна активність — творчість. Людина живе для людей. Вона ділиться своїм доробком з людьми. Соціальна пасивність і є нездатність до творчості, до зміни обставин свого життя.
З види активності взаємодіють один з одним:
— фізична: передумова онтогенетичного розвитку психіки;
— психічна. Вона виявляється в реалізації потреби в пізнанні себе і свого оточення, орієнтації в спілкуванні і суспільних відносинах. У спілкуванні народжується психічна активність. Але для цього необхідне і включення людини в пізнавальну діяльність, спочатку — навчальну);
— соціальна активність. Вона обумовлена психічною. Цепотреба в зміні і підтримці основ своєї життєдіяльностівідповідно до своїх ціннісних орієнтацій. Інтеграл трьох видів активності визначає поведінку і переживання людини. Це динамічний фактор самовизначення особистості в життєдіяльності, пізнання себе і свого оточення.
Розвиток і свобода особистості. Свобода є найнеобхіднішою умовою розвитку особистості. Особистість несе в собі здатність до свободи. Тільки вільна особистість може оволодіти обставинами. Без свободи немає самостійності й активності. Адже ж ми визначаємо особистість як суб'єкт свідомої діяльності, де самостійність і активність —' атрибути, тобто те, без чого особистість не може розвиватися і відбутися. Тільки вільна особистість може оволодіти власним «єством».
В психологічному плані свободі протистоїть стереотипність.Стереотипність - це дія за шаблоном, алгоритмом, без варіантів і «вмикання» індивідуальних можливостей.