Народна педагогіка обстоює довірливе ставлення до людини. Але довірливість не виключає контролю дорослих за поведінкою дитини. («Довіряй, але й перевіряй!»). Контроль може бути різний. Педантично-в'їдливий контроль користі не дає. Доброзичливий і мудрий контроль сприймається з вдячністю, бо він допомагає виявляти і долати труднощі, підносить уже здобуте, будить радісні переживання успіху, спонукає до самоудосконалення і самоконтролю («Найкращий контроль — власна совість»).
Вік людини порівняно недовгий («Вік наш — як година»). Та й швидко минає («Збіжить вік — як одна година», «Ліга упливають, як вода», «Вік пройшов, як батогом ляснув»). Тож і прожити його треба змістовно, гідно. У зв'язку з цим в народній педагогіці велика увага приділяється чиннику часу в житті людини. Про раціональне використання часу на основі додержання тих чи інших режимних моментів йдеться в багатьох прислів'ях і приказках, наприклад: «Хто рано встає, тому бог дає», «Легше пізно лягти спати, ніж рано вставати», «Зі сном, як з волом, борися, а рано вставати не лінися», «Сьогоднішньої роботи на завтра не відкладай», «Зробив діло — гуляй сміло». Глибоко замислитись над невпинним плином часу спонукають також народні загадки. І це не випадково: режим, тобто розумний і чіткий розпорядок життя і діяльності дитини народна педагогіка розглядає як один з дійових методів виховання, важливий чинник формування звичок.
У практиці народного виховання режим формується на основі укладу життя трудової родини в селі чи в місті, з урахуванням віку й статі дитини, пори року й навіть особливостей дня — будень, неділя чи свято. Широко застосовуються в народі такі дійові методи виховання, як виконання різних доручень і обов'язків, дитячі ігри та забави.
До виконання різних доручень дітьми практика народного виховання вдасться дужо часто. Обов'язки дітей випливають з потреб трудової сім'ї. Доручення вдома вони одержують найчастіше від батьків. Щоденне виконання доручень і обов'язків змалку дисциплінує дитину, формує почуття відповідальності, вчить раціонально використовувати час, будить ініціативу, гартує характер і виробляє вольові якості, вчить долати труднощі й доводити розпочату справу до кінця («Кінець діло хвалить»). Успішне виконання доручення викликає в дитини радість успіху. Особливо, якщо виконання перевірив і оцінив хтось із авторитетних людей — батько чи мати, дідусь чи бабуся. Доручення визначають відповідно до віку і статі дитини з поступовим їх ускладненням. Коло цих доручень і обов'язків досить широко.
Наприклад, діти в сім'ях як у місті, так і в селі виконують різну хатню роботу, бавлять немовлят, допомагають батькам у праці. Чим діти старші, тим доручення складніші. Не завжди доручення й обов'язки бажані та привабливі дитині. Та вони завжди й не можуть бути такими. Щоб підготуватися до життя, слід навчитися бути вольовим і дисциплінованим, мати почуття обов'язку й відповідальності. А для цього треба привчити себе виконувати не тільки те, що хочеться, а й те, що дуже потрібне, хай навіть неприємне, важке. Щоправда, в умовах експлуататорського ладу на плечі дітей трударів часто лягали й непосильні доручення та обов'язки.
Самостійна робота – це не форма організації навчальних занять і не метод навчання. Її правомірно розглядати скоріше як засіб залучення учнів у самостійну пізнавальну діяльність, засіб її логічної і психологічної організації. (8, 279)
Основною вимогою суспільства до сучасної школи є формування особистості, що вміла б самостійно творчо вирішувати наукові, виробничі, суспільні задачі, критично мислити, виробляти і захищати свою точку зору, свої переконання, систематично і безупинно поповнювати й обновляти свої знання шляхом самоосвіти, удосконалювати уміння, творчо застосовувати них у дійсності.
Фахівцями в цій області підкреслювалося, що учням важливо дати метод, дороговказну нитку для організації придбання знань, а це значить – озброїти їх уміннями і навичками наукової організації розумової праці, тобто уміннями ставати мету, вибирати засоби її досягнення, планувати роботу в часі. Для формування цілісної і гармонічної особистості необхідно систематичне включення її в самостійну діяльність, що у процесі особливого виду навчальних завдань – самостійних робіт – здобуває характер проблемно-пошукової діяльності.
Існує безліч різних напрямків у дослідженні природи активності і самостійності учнів у навчанні. Перший напрямок бере початок ще в стародавності. Його представниками можна вважати ще давньогрецьких учених (Аристосен, Сократ, Платон, Аристотель), що глибоко і всебічно обґрунтували значимість добровільного, активного і самостійного оволодіння дитиною знаннями. У своїх судженнях вони виходили з того, що розвиток мислення людини може успішно протікати тільки в процесі самостійної діяльності, а удосконалювання особистості і розвиток її здатності - шляхом самопізнання (Сократ). Така діяльність дає дитині радість і задоволення і тим самим усуває пасивність з її боку в набуванні нових знань. Свій подальший розвиток вони одержують у висловленнях Франсуа Рабле, Мішеля Монтеня, Томаса Мору, що в епоху похмурого середньовіччя в розпал процвітання в практиці роботи школи схоластики, догматизму і зубріння вимагали навчати дитину самостійності, виховувати в ній вдумливу, критично мислячу людини. Ті ж думки розгортаються на сторінках педагогічних праць Я.А. Коменського, Ж.Ж. Руссо, И.Г. Песталоцці, К.Д. Ушинського, Сухомлинського й ін.
У педагогічній роботі учені теоретики в єдності з філософами, психологами, соціологами і фізіологами досліджують і теоретично обґрунтовують цей аспект проблеми у основних якостях особистості представника сучасної епохи – ініціативності, самостійності, творчій активності – як головних показників усебічного розвитку людини наших днів.
Вивчаючи сутність самостійної роботи в теоретичному плані, виділяється три напрямки діяльності, по яких може розвиватися самостійність навчання – пізнавальна, практична й організаційно - технічна. Б.П. Єсіпов обґрунтував роль, місце, завдання самостійної роботи в навчальному процесі. При формуванні знань і умінь учнів стереотипний, в основному вербальний спосіб навчання, стає малоефективним. Роль самостійної роботи школярів зростає так само в зв'язку зі зміною мети навчання, його спрямованістю на формування навичок, творчої діяльності, а так само в зв'язку з комп'ютеризацією навчання.
Другий напрямок бере свій початок у працях Я.А. Коменського. Його змістом є розробка організаційно-практичних питань залучення школярів у самостійну діяльність. При цьому предметом теоретичного обґрунтування основних положень проблеми виступає тут викладання, діяльність учителя без досить глибокого дослідження й аналізу природи діяльності самого учня. У рамках дидактичного напрямку аналізуються застосування самостійних робіт, вивчаються їхні види, неухильно удосконалюється методика їхнього використання на різних етапах навчального процесу. Стає й у значній мірі вирішується в методичному аспекті проблема співвідношення педагогічного керівництва і самостійності школяра в навчальному пізнанні. Практика навчання багато в чому збагатилася так само змістовними матеріалами для організації самостійної роботи школярів у дома.
Третій напрямок характеризується тим, що самостійна діяльність обирається як предмет дослідження. Це напрямок бере свій початок в основному в працях К.Д. Ушинського. Дослідження, що розвивалися в руслі психолого-педагогічного напрямку, були спрямовані на виявлення сутності самостійної діяльності як дидактичної категорії, її елементів – предмета і мети діяльності. Однак при всіх наявних досягненнях у дослідженні цього напрямку самостійної діяльності школяра її процес і структура ще не досить повно розкрита. (12, 158 – 170)
1.2. Сучасні дослідження про домашні завдання як форму самостійної роботи учнів
Домашня робота — самостійне виконання учнями навчальних завдань після уроків.
Їх виконують не тільки вдома, а й у школі, зокрема, в групах подовженого дня. Тому її ще називають самопідготовкою.
Необхідність домашніх завдань зумовлена тим, що знання, навички й уміння засвоюються не відразу, а через періодичне повторення.
Крім того, лише в домашній роботі учень може якнайкраще виявити, випробувати свої можливості, набути уміння самостійно вчитися, переборювати труднощі.
Домашні завдання — це не лише виучування поясненого на уроці, виконання вправ, розв'язання задач тощо.
Домашні завдання передбачають і самостійне вивчення нового матеріалу, особливо в середніх і старших класах.
Для того, щоб домашня навчальна робота була ефективною, учні повинні бути уважними і спостережливими, вміти запам'ятовувати, користуватися мисленнєвими операціями, цінувати і розподіляти час, фіксувати прочитане, побачене, почуте (тези, конспект, реферат, анотацію, рецензію та ін.), писати твори, виготовляти наочні посібники та ін.
Домашня навчальна робота учнів вимагає передусім чіткого і правильного нормування. Перевантаження шкодить фізичному і розумовому розвитку школярів, негативно впливає на їх навчання і виховання. Визначаючи обсяг домашньої роботи, виходять із загальних положень щодо терміну її виконання: 1 клас — до 1 год.; 2—3 класи — до 1,5 год.; 4 — до 2 год. Цей обсяг не повинен перевищувати третини від того, що зроблено на уроці у 1—7 класах. Напередодні вихідних і святкових днів домашніх завдань учням не задають. На практиці використовують різні види домашньої навчальної роботи:
- робота з текстом підручника (читання, відтворення матеріалу, ознайомлення з новим текстом, виписування незрозумілих виразів, зворотів); виконання письмових і графічних робіт (написання переказів, творів, виготовлення креслення, малюнків, заповнення контурних карт та ін.);
- виконання усних вправ (підбір прикладів на правила, вивчення хронологічних таблиць та ін.); самостійна практична робота, яка вимагає певних спостережень (за рослинами, тваринами, вивчення рельєфу місцевості, явищ природи, творів мистецтва); виконання різноманітних вправ і розв'язання задач; читання статей, науково-популярних журналів; проведення дослідів; заучування напам'ять правил, цитат, віршів.