Смекни!
smekni.com

Домашнє завдання як форма самостійної роботи учнів (стр. 4 из 6)

· проведення спостережень за природою.

· виконання практичних і лабораторних робіт.

· виготовлення таблиць, діаграм, схем по досліджуваному матеріалі і т.д.

Поряд із загальними для всіх учнів, нерідко даються індивідуальні домашні завдання. Вони розраховані на подолання пробілів у знаннях учнів з окремих тем, на посилення тренувальних вправ для вироблення практичних умінь і навичок. Крім того, даються завдання підвищеної складності для добре встигаючих школярів з метою розвитку їхніх творчих здібностей і схильностей. Істотне значення має правильне дозування обсягу і ступеня складності домашніх завдань, що попереджає перевантаження учнів.

Шкільна практика показує, що в домашній навчальній роботі учнів є істотні недоліки.

По-перше, багато учнів при підготовці домашніх завдань за підручником збиваються на напівмеханічне читання досліджуваного матеріалу, не вміють розчленовувати його на окремі значеннєві частини і не здійснюють самоконтроль за засвоєнням знань.

По-друге, недоліком домашньої роботи багатьох учнів є невміння організувати свій робочий час, відсутність твердо встановленого режиму, зв'язаного з виконанням домашніх завдань. Це приводить до поспішності в роботі і поверхневому засвоєнні досліджуваного матеріалу.

По-третє, виконання письмових завдань багатьма школярами здійснюється без попереднього засвоєння теоретичного матеріалу, на якому засновані ці завдання.

Унаслідок цього учні не тільки допускають істотні недоліки і помилки у виконуваних завданнях, але і не осмислюють того зв'язку, що існує між теоретичним матеріалом і практичними вправами. Негативно позначається і перевантаження учнів домашніми завданнями. Окремі вчителі, прагнучи до того, щоб учні більше працювали по їх предмету, дають занадто об'ємні або надмірно ускладнені завдання. Але перевантаження нерідко обумовлюється не тільки великим обсягом домашнього завдання, але і слабкою підготовкою учнів на уроці до його виконання.(6, 14)

Зазначені недоліки дозволяють зробити висновок про необхідність підвищення якості визначених занять, раціоналізації обсягу домашньої роботи учнів і більш пильної уваги вчителів до навчання, їх техніці домашнього навчання.

Якої ж проблеми в цьому зв'язку постають перед школою?

Перша полягає в тім, щоб і вчителі, і учні добре осмислили систему тих правил і вимог, що пред'являються до домашньої навчальної роботи. Друга відноситься до впровадження цих правил у практику виконання домашніх завдань школярами.

Форми індивідуальної домашньої творчості теж досить різноманітні. Серед них можуть бути:

– підготовка до дебатів з різних тем;

– критичний аналіз газетних або журнальних статей, телевізійних передач на визначену тему;

– дайджест статей (передач);

– порівняльний аналіз текстів;

– створення генеалогічного древа родини в будь-якій формі (його можна намалювати або зробити з гілочок, пластиліну, глини, а потім приклеїти або прив'язати фотографії (малюнки), доповнити це афоризмами, підписами, побажаннями, спогадами). (1, 18)

Кожне з цих домашніх завдань відрізняється від загальноприйнятої форми і надає учням реальну можливість індивідуальної вільної творчості. Не менш цінним є створення умов для розвитку в учнів ключових компетентностей, визнаних сучасною культурою, наприклад, ініціативності, мобільності і, що важливо, компетентності в області ухвалення рішення.

Розділ ІІ. Дослідно-експериментальна робота

2.1. Констатуючий експеримент

За словами Л.С.Виготського, навчання завжди має йти попереду розвитку. На заняттях у початковій школі педагог повинен насамперед навчити ді­тей вчитися, тобто самостійно здобувати й засвоювати знання, а також уміти ними користуватися.

За словами доктора фізико-математичних наук, професора, одного із засновників «жанру» літера­тури для абітурієнтів (довідники, задачники тощо) Г.В.Дорофєєва, на сучасному етапі починається пере­орієнтація системи навчання на пріоритет розливальної функції навчання стосовно його освітньої та інформа­ційної функцій, перенесення акцентів зі збільшення обсягу інформації для засвоєння на формування вмінь використовувати інформацію.

Ось чому сьогодні багато вчителів надають перева­гу не пасивному, а активному засвоєнню знань дітьми. Його засобами при виконанні домашніх завдань можуть бути дослідницька діяль­ність, цікаві завдання на розвиток логіки, творча робота, яка є основою, джерелом творчості дітей.

Перехід від наочно-дієвого до наочно-образного і словесного мислення, як свідчать експериментальні дослідження О.В.Запорожця, М.М.Поддьякова, Л.А.Венгера та інших, відбувається на основі зміни характеру орієнтовно-дослідницької діяльності, вна­слідок зміни орієнтації на основі спроб і помилок більш цілеспрямованою руховою, потім зоровою, і, нарешті, розумовою орієнтацією.

Дитина — маленький дослідник. Щодня вона ро­бить для себе маленькі відкриття: щось відкриває ціл­ком самостійно, щось — за допомогою дорослих або ровесників. У своїх дослідженнях малюки користують­ся методом спроб та помилок, час від часу вони ви­гадують свої способи пізнання навколишнього світу, вчаться на своїх помилках.

Дитяча ініціатива, пошукова активність, спрямова­на на «винахід», самостійне відкриття засобів і спосо­бів розв'язання завдань — одна з найвищих цінностей навчальної діяльності. Обережно підтримувати й зрощувати пошукову активність — мета кожного вчите­ля, який прагне сформувати в учнів уміння вчитися самостійно.

Головними тут стають способи засвоєння знань, а не їх зміст.

Чому необхідно починати вчити дітей працювати самостійно, досліджувати, виконувати регулярно домашні завдання змалку? Психологи зазначають, що здатність до дослідницької діяльності не виникає з роками, а скоріше зникає через певні умови. Здат­ність людини досліджувати є вродженою.

У різних людей потреба до дослідницької діяль­ності виражена різною мірою. І не останню роль тут відіграє середовище, в якому живе людина, умови роз­витку в дитинстві. Отже, чим раніше ми починаємо вчити дітей організовувати власну навчально-дослідницьку ді­яльність, спонукаємо й підтримуємо її, тим вищими будуть результати. (9, 9)

Що найчастіше мають на увазі педагоги, коли го­ворять про самостійність учня? Швидше за все, здат­ність дитини самостійно працювати над завданням учителя, так звану виконавчу самостійність. А справ­жня самостійність — це діяльність, яку особистість здійснює за внутрішніми переконаннями, обираючи ціль та засоби досягнення мети.

Що ж таке вміння вчитися самостійно? Як при­множувати свої знання та вміння, удосконалювати та розвивати свої здібності? На мій погляд — це точно знати свої можливості, свої недоліки та прогалини в знаннях, і коли зустрічається завдання, яке виконати одразу неможливо, то не самоусуватися, а шукати за­соби поповнити свої знання новим досвідом, пройти шлях наукового дослідження. Але й це ще не все. Це здатність шукати нові завдання, виконання яких по­требує роздумів, досліджень. Для дитини, яка володіє вмінням учитися, кожне таке завдання — ніби задача з неповними даними. «Це я вже знаю, а це ще ні. Що мені потрібно дізнатися, щоб виконати завдання?» — таким має бути перший крок до самонавчання.

За твердженнями Наталі Платонової, учителя початкових класів з стажем педагогічної роботи більш як 15 років: „Я пе­реконалася, що учні, які прекрасно відтворюють на­вчальний матеріал, не завжди можуть виявити твор­чість, оригінальність, самостійність у судженнях та оцінках. Ці якості можуть бути сформовані тільки за умови залучення дітей до систематичної навчально-пошукової діяльності, до систематичного самостійного виконання домашніх завдань. ” (7, 4)

Існують три шляхи самостійного виконання зав­дання.

1.Вигадати, створити свої засоби та способи, тоб­то зробити завдання творчим.

2. Визначити, якої інформації не вистачає, і відшу­кати її в довіднику, підручнику, іншому джерелі.

3. Запитати у вчителя як у компетентного фахів­ця.

Щодо першого способу, то про нього говорити в початковій школі занадто рано. Уміння працювати з додатковими, інформаційними джерелами формуються трошки пізніше, коли дитина оволодіє вмінням чита­ти, користуватися комп'ютером. А от вчитель справді є найпершим джерелом нових знань і вмінь. За цими словами постає звична картина: учитель говорить, а діти слухняно виконують усі його інструкції та пора­ди. Але як слухняний об'єкт навчання може перетво­ритися на того, хто здатний навчати самого себе, в ініціатора власних навчальних дій, який звертається до вчителя за потрібною інформацією?

Слід організувати навчальну діяльність таким чи­ном, щоб дитина стала суб'єктом навчання.

Самостійна робота може виявлятися в чотирьох основних напрямах навчальної діяльності:

1) організаційному (уміння визначати свою мету, обирати засоби її досягнення, контролювати відповід­ність дії плану та цілям, організовувати свою діяль­ність дома);

2) практичному (використовувати ТЗН, працювати з довідковою літературою, відеоматеріалами, комп'ю­тером тощо);

3) інтелектуальному (формулювати проблеми, оби­рати об'єкти досліджень, систематизувати ідеї тощо);

4) психологічному (докладати вольових зусиль для подолання труднощів, усвідомлювати свій мотив, ана­лізувати та оцінювати ситуацію).

2.2. Формуючий експеримент

У початкових класах виконання домашніх завдань не повинне перетворитися на рутинну роботу. У системі розвивального навчання часто використову­ються домашні завдання типу «Вибери найцікавіше для тебе завдання», «Вибери тільки те, що можеш зробити самостійно». Удома дитина разом з дорос­лим працює над змістом тих завдань, які вона виконувала в класі. Наприклад, підручник з математики Е. І. Александрової побудований таким чином, що з його допомогою вдома учень відновлює в пам'яті те, що відбувалося в класі. При цьому батьки мають бути не критиками дитячої роботи, а вдячними й уважни­ми слухачами. А головне — вони мають щодня зна­ходити час для подібної спільної роботи з дитиною. Це надто важливо для налагодження взаємодії «шко­ла — родина». (5, 10)