- вечори: відпочинку, родинні, літературні, музичні, гумору, зустрічі, спортивні, предметні, тематичні, пам’яті, випускні вечори.
- Зустрічі (з випускниками, з письменниками, з ветеранами, з художниками, спортсменами, лікарями, міліцією, з юристами).
- Шефські роботи (акція «Допомога пенсіонерам, дитячим будинкам).
- Диспут на будь-які теми (екологія, «Моя професія», ідеали людини, «Що найголовніше: духовне чи матеріальне?»; релігійні, «Чи потрібна молода сім’я сьогодні?», «Чи потрібен сучасному юнаку лицарський характер?», «Чи має думати дівчина про свою гідність?», «Ринок праці і ринок товарів, сучасна мораль в умовах ринку праці»)
- Робота гуртків (танцювальні, музичні, предметні, художньо-естетичні, прикладні (випалювання, вишивання, в’язання, розпис, карбування))
- Дні та тижні (дні. 8 березня, Св.Валентина, училища, самоуправління, конституцій, день здоров’я, студента, вчителя, знань, квітів, птахів, матері; тижні: шефської допомоги, боротьби з курінням, олімпіади)
- Клуби (любителів тварин, авіомоделістів, спортивні, КВК, клуб інтернаціональної дружби, партія «зелених», клуб любителів шахів, туристичні клуби, клуби поетів)
- Огляди (самодіяльності, медичні (соматичні-«сома»-тіло), спортивні, огляд військової пісні тощо)
2. Визначення поняття «метод виховання». Класифікація методів виховання
1. Група
Методи формування свідомості особистості
Переконання (вплив на свідомість, почуття й волю особистості). Основні методи: бесіда, лекція, диспут, зустрічі, конференції тощо.
Методи позитивного прикладу.
2. Група
Методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки.
1. Педагогічна вимога:
- Пряма: характеризується такими ознаками, як позитивність, інструктивність, рішучість і проявляється у вигляді наказу, вказівки.
- Опосередкована: спираєтьсяна сформованістьу вихованців мети, цілей, переконань і проявляється у вигляді прохання, поради, натяку та ін.
2. Суспільна думка колективу
3. Привчання /вправи/- організація планомірного та регулярного виконання дітьми певних дій з метою перетворення їх на звичні форми громадської поведінки. Основні форми: режим самовиховання, доручення.
4. Створення виховних ситуацій /спеціально створених педагогічних умов/. Це можуть бути подорож, похід, екскурсія, вечір, дискотека і т.п.
3. Група
Методи стимулювання діяльності та поведінки
1. Методи заохочення / спосіб вираження оцінки поведінки або рис учня з боку педагога або в особистій формі/. Проявляється як особиста похвала у присутності товаришів, подяка вчителя, нагородження похвальними грамотами, медалями та ін.
2. Методи засудження (виражаються у несхваленні та негативній оцінці дій і вчинків особистості, які протирічать нормам і правилам поведінки). Це може бути: зауваження вчителя, усна догана, догана в наказі по училищу, виклик на педраду, виключення з училища та ін.
4. Група
Методи контролю та самоконтролю, самооцінки діяльності та поведінки
Вимога - спосіб безпосереднього спонукання учнів до тих чи інших вчинків або дій, спрямованих на поліпшення поведінки: прохання, тактовні вказівки і розпорядження вчителя.
Контроль - спосіб спостереження за діяльністю й поведінкою учнів з метою спонукання їх до дотримання встановлених правил, виконання запропонованих вимог або завдань засобами контролю й спостереження за поведінкою і роботою учнів: індивідуальні бесіди, психолого-педагогічні тести, анкетування тощо.
3. Вибір форм та методів виховної роботи відповідно до мети виховання
В практичній діяльності вчитель, обираючи метод виховання звичайно керується цілями виховання і його змістом. Виходячи з конкретного педагогічного завдання, вчитель сам вирішує, які методи взяти собі на озброєння.
Метод сам по собі не може ні бути хорошим, ні поганим. В основу виховного процесу кладуться не самі методи, а їх система.
«Ніякий педагогічний засіб, навіть загальноприйнятий, яким звичайно в нас вважається і переконання, і пояснення, і бесіда, і спільний вплив, не може бути признано завжди абсолютно корисним. Найкращий засіб в деяких випадках обов’язково буде найгіршим» - вважав (А.С.Макаренко)
Вибір методів виховання не є свавільним актом. Він підчиняється ряду закономірностей і залежностей, серед яких першорядне значення мають ціль, зміст і принципи виховання, конкретна педагогічна задача і умова її розв’язку, урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.
Вибір метода виховання включає:
¾Метод виховання;
¾Зміст і закономірності виховання;
¾Виховну задачу і умови її рішення;
¾Рівень вихованості і мотивацію поведінки
Треба враховувати:
¾Ведучий тип діяльності;
¾Вікові особливості;
¾Індивідуальні і статеві особливості
Умови вибору методів виховання:
¾Індивідуальні особливості вихователя;
¾Рівень його професіональної компетентності.
Вибір методів залежить від індивідуальних особливостей самого вчителя, від глибини його знань.
4. Нетрадиційні прийоми педагогічного впливу на учнів (організація співпраці і співтворчості в позаурочній діяльності з вихованцями)
Співпорядкування- це взаємини, побудовані на строгому дотриманні норм і обов’язків учасників виховного процесу. Воно є основною умовою співпраці і співтворчості, проте у зв’язку з нерозробленістю правової основи системи освіти, недостатнім рівнем підготовки педагогічних кадрів, низькою культурою і моральним нігілізмом деяких суб’єктів виховання - нерідко призводить до деформації і гальмування поступального розвитку училищних відносин.
В умовах елементарного співпорядкування вчителі знають індивідуальні особливості лише небагатьох «сильних» і «слабких» учнів, а також тих, що мають відхилення від норм поведінки.
При такому співпорядкуванні переважає монологічна вербально-інформаційна взаємодія. В позаурочній діяльності педагог здебільшого використовує пряму вимогу, роздратоване переконання застосовує прийоми, які принижують гідність учня, зіставлення поведінки, контрасту, докору, прояв обурення, осуд, попередження з погрозами. Учителі на кожному кроці демонструють власну зверхність, через що відповіді учнів завжди невпевнені, ініціатива їх не підтримується.
За своїм характером і семантикою відносини на рівні елементарного співпорядкування, як правило, напружені, здебільшого наступальні та агресивні.
Співробітництво передбачає готовність учня до такої взаємодії з учителем: дитина потрапляє у становище вчителя, починає глибше розуміти його поведінку в тій чи іншій ситуації, в думках ставить себе на його місце, підтримує його авторитет.
Співпраця – це взаємодія, яка спирається на співпорядкування, причому така взаємодія, за якої учитель і учень об’єднані як рівноправні партнери спільним педагогічним діалогом спрямованим на диференційовано-колективні форми взаємодії у вихованні.
Співтворчість – це суб’єкт-суб’єктна взаємодія, під час якої педагог і учні об’єднані творчим діалогом-пошуком нерозкритих потенційних можливостей навчально-виховного процесу з метою активного саморозвитку і самовираження особистості кожної людини, а також виявлення найкращих духовних якостей, всього арсеналу педагогічних засобів і творчих здібностей учителя і учня.
Співпраця і співтворчість вимагають таких специфічних рис учителя, як товариськість, доброзичливість, відкритість, співчуття, співпереживання, співучасть і т.д.
5. Методи контролю та самоконтролю вихованості учнів
Управління цілісним педагогічним процесом неможливе без зворотного зв’язку, який несе характеристику його результативності. Виконати цю функцію допомагають
Щоб оцінювати ефективність виховного процесу, необхідно вивчати діяльність і поведінку вихованців.
Під ефективністю виховання розуміють ступінь відповідності результатів, які досягаються, поставленим цілям виховання.
Про показники вихованості можна судити по ступеню їх участі у всіх основних видах діяльності, яка відповідає їх віку: ігровій, навчальній, трудовій, суспільній та інші результативності цієї участі.
До показників вихованості особистості необхідно віднести також і її інформованість, передусім в моральній, культурній, естетичній та ін. галузях.
До основних методів контролю відносяться: 1) педагогічне спостереження за учнями; 2) бесіди, направлені на виявлення рівня вихованості; 3) опитування (анкетні, усні); 4) аналіз результатів загальносуспільної діяльності.
Педагогічні спостереження характеризується безпосереднім сприйняттям діяльності, спілкування, поведінки особистості в цілісності і динаміці їх змін. Буває: безпосереднє, опосередковане, відкрите і закрите, неперервне і дискретне, монографічне і вузьке спостереження.
Бесіди з учнями допомагають педагогам вияснити степінь інформованості особистості в області ідейно-моральних проблем, норм і правил поведінки, виявити причини відхилень від виконання цих норм, коли вони спостерігаються. Одночасно вчитель фіксує думки, висловлювання учнів, щоб оцінити і якість свого вихованого впливу, ставлення дітей один до одного, їх симпатії, антипатії тощо.
В навчальних групах використовуються психологічні опитувальники, які виявляють характер стосунків між членами колективу. Використання опитувальників непроста справа, при їх складанні потрібно дотримуватися деяких правил, наприклад не ставити питань в прямолінійній формі, зміст відповідей повинен давати відомості.
Для контролю за ходом виховання школярів застосовують і такий більш складний метод, як свідоме включення учнів в такі види діяльності і спілкування, в яких вони можуть найбільш повно проявити ті чи інші сторони своєї вихованості.