Смекни!
smekni.com

Політична соціалізація молодших школярів (стр. 7 из 9)

При цьому звертається увага на негативні наслідки недотримання норм: “Зайчик намагався проїхати у трамваї без квитка, Цап це помітив. Доведеться Зайчику іти пішки”; “Вовчик не хотів тепло одягатись взимку і захворів. Зараз він лежить у лікарні”; так і на заохочення:

“Галя допомагала мамі прибирати. Мама за це повела Галю до зоопарку” і т. д.

4) про засоби передачі інформації – книгу, журнал, газету, радіо, телевізор;

5) про державні символи, атрибути – прапор, гімн, герб, столицю; інші символи України – Дніпро, козак.

Проте інформативна функція обмежена двічі:

1) розумовими і психологічними особливостями молодших школярів;

2) інформація, її передача може забезпечити лише елемент громадянської політичноїкультури.

Пізнавальні навички навряд чи здатні прищепити соціальну довіру і повагу, соціальні орієнтації, закласти “громадянську суміш” балансу активності і пасивності тощо. Інформація “мертва” без емоційного наповнення. Знання про політичну систему – не гарант демократичних орієнтацій. Тим більше, що як ми могли побачити – усі наведені нами приклади опосередкованої передачі знань про елементи політики і соціальної системи несуть в собі емоційне забарвлення: козаки сприймаються як герої, приклади з нормами поведінки всі несуть відбиток моралі, сухе оповідання про Київ залишиться поза увагою молодших школярів, без рефренів на зразок: “красиве, велике, древнє місто” – тобто знов-таки емоційно-чуттєвого компоненту.

Взагалі, навряд чи до молодших школярів справедливо вживати

-36-

термін навчити у процесі політичної соціалізації. Навчати, проінформовувати без чуттєво-емоційного компоненту ще рано. Сам інформативний компонент ще не значний. Можна легко перелічити поняття, про які інформують молодших школярів: Україна, Київ, обирати, правила поведінки, перелік ЗМІ (радіо, телевізор, газета тощо), прапор, герб, столиця і ще небагато інших. Навіть якщо у підручнику йдеться про Шевченка, Франка, Лесю Українку, то ці імена залишаються “мертвими” для дітей без відповідного емоційно-чуттєвого наповнення: “дуже любив Україну, багато страждав за неї, його дуже поважають і люблять в народі”.¹

Моральний аспект у підручнику насправді теж не відіграє вирішальної ролі. Виховання завжди було частиною освіти. Виховання таких якостей характеру, як чесність, щирість, працьовитість, порядність, повага до старших, співчуття ще не гарантує того, що особа виросте носієм громадянської політичної культури, не кажучи вже про сумнівність успіху виховання, який залежить далеко не від школи, і, тим більше, не від змісту підручника. Роль грає спрямованість виховання. Радянська школа теж вчила бути чесним, відвертим і дружнім у стосунках – але з класово-ідеологічних позицій. Для нас сьогодні важливі загальнолюдські цінності, їх універсальний (а не класовий чи партійний) характер.

Проте, з між особистісної довіри ще не випливає довіра соціальна, а з між особистісної дружби – соціальне партнерство і співпраця. Взагалі, зміна політичної культури за допомогою морального виховання – утопічна мрія. Ще ніколи не вдавалось виростити абсолютно моральнісне покоління. Навіть протилежні приклади можна знайти в історії: традиційне, моральнісне, патріархальне виховання сільського населення в Україні на початку ХХ століття не врятувало у роки громадянської війни від нечуваної

………………………………………………………………………………………….

1. Виховання громадянина / Ігнатенко П. Та ін. – К., 1997. – С. 58.

-37-

різанини і кровопролиття. Оплот протестантської моралі і етики – Німеччина стала батьківщиною нацизму, а католицьке виховання в Італії не врятувало країну від Мусоліні.

Школа і так займається вихованням з гуманістичних позицій, загальнолюдських цінностей відповідно до програми “Освіта”. І тут вже педагогічна, а не політологічна проблема – як виховувати. З іншого боку вплив соціального середовища, референтних груп у становленні моральних якостей особистості більший за вплив школи.

Здається, є лише один шлях, завдяки якому у процесі політичної соціалізації напевно можна прищепити соціальну довіру і емоційну прив’язаність до батьківщини, - це шлях випрацювання відчуття спільної політичної ідентифікації, яка б містила і загальну емоційну прив’язаність до політичної, соціальної системи, і відчуття спорідненості з іншими громадянами. Для формування політичної спільноти, де громадяни довіряють і можуть співпрацювати один з одним, і де їх відданість батьківщині глибока, потрібне саме це відчуття спільної ідентичності. Лише пізнавальних навичок – недостатньо. Соціальна співпраця і партнерство закладають основи громадянського суспільства, а емоційна прихильність зорієнтовує на патріотизм і громадянський обов’язок.¹

Ця теза перекликається з думкою Г. Алмонда: “Для громадянської культури в

нових державах потрібні об’єднуючі громадян символи і системні відчуття, а також – пізнавальні навички”.²

Отже ми, нарешті, визначили, що слід закладати в свідомість молодших школярів в процесі політичної соціалізації в першу чергу: відчуття

.........................................................................................................................................

1. Пілон Дж. Глобальна революція та потреба у громадянській освіті у колишньому радянському блоці. – К., 1995. – С. 13-14, 16.

2. Алмонд Г., Верба С. Згадана праця. – с. 133.

-38-

ідентичності, спільні символи, емоційну прив’язаність до Батьківщини. Це можливо зробити за посередництвом підручників для початкової школи.

Відчуття спільності має носити національно-культурний характер. Подібність культури, мови, традицій, історичної долі – ось те, що інтегрує людей в єдину спільноту, яка усвідомлює цю єдність і відчуває спільну, і кожного окремо, відповідальність за власну долю. На базі цієї ідентичності формуються: патріотизм, соціальна довіра, соціальне партнерство як основи громадянського суспільства. Формування цієї ідентичності несе в собі і інформативний, і емоційно-чуттєвий компоненти. З цього починається демократія – нація разом творить свою долю через політичну волю більшості. З цього починається партнерство держави і громадянського суспільства: держава створена, її апарат сформований нами – нацією, яка поклала на державу певні обов’язки в обмін на свій послух державній владі. Проте, весь цей процес буде потім. Спочатку – ідентичність і емоційна прив’язаність до єдиного споріднюю чого коріння, в поєднанні з першими знаннями про політичну систему, соціальну взаємодію.

Як це досягається в межах підручника? Шлях тут один – апелювання до архетипів національної свідомості, символів, що об’єднують масу у націю, заряджену державотворчим і суспільно творчим потенціалом. Для нас – це символи Рідної Землі, Матері – України, Божої Матері, Матері, з супроводжуючими символами і образами: материнська пісня, колискова, рідна оселя. Це – символи рушнику, вишиванки, хлібу, калини.¹ І міфоло- гізовані образи козака – запорожця, Запорізької Січі. Це і історичні постаті, що стали напівлегендарними в національній свідомості: Володимир Великий, Ярослав Мудрий, Богдан Хмельницький, Іван Сірко, Тарас Шевченко,

.........................................................................................................................................

1. Алмонд Г., Верба С. Згадана праця. – С. 133.

-39-

Іван Франко, Леся Українка. Це – звичайно, і глибинний релігійний чинник – православна традиція, Церква, Собор. Це – неповторна краса рідної землі і т.д.

Тобто мова йде про традиційні цінності, які укорінені дуже глибоко у підсвідомості на архетипічному рівні. Вони є відображенням національного менталітету і спільної історичної долі. У дитячому віці, враховуючі особливості психології молодших школярів дуже важливу роль відіграють і народні казки, легенди, пісні, ігри, свята. Згадаємо і історичне минуле – в плані козацьких демократичних традицій (неважливо, якими були запорожці насправді, важливо – який міф про них ми закладемо у дитячу свідомість), у попередніх розділах ми говорили, що діти краще розуміють історичне минуле, якщо воно пов’язуються з сьогоденням. Ось – широке поле для виховання в дусі козацької демократії, побратимства, національної гордості, мужності; простір для історичних паралелей тут дійсно великий (козаки обирали гетьмана, ми – Президента; козаки понад усе цінували свободу, і ми – теж вільні, живемо у вільній Україні, і нікому свою волю не віддамо і т. д.).¹

Підбиваємо підсумки сказаного у цьому розділі.

По-перше, нами визначено, який національний ідеал має бути закладений в свідомість школярів, на який тип політичної культури слід орієнтуватись. По-друге, встановили, що інформативний компонент політичної соціалізації займає відносно невелике місце у структурі цілеспрямованого спливу на особистість. Третє, дійшли висновку, що емоційно-чуттєвий компонент набагато більш важливий, з огляду

.........................................................................................................................................

1. Чернишов О. Національне виховання: науково-методичне забезпечення // Рідна школа. – 1997. - № 12. – С. 34.

-40-

психологічні особливості молодшого шкільного віку. Четверте, визначили, на що саме слід звернути увагу в першу чергу – на формування відчуття громадянської і національної ідентичності, як на основу соціальної довіри і партнерства, як передумов існування громадянського суспільства. І головне – зробили спробу “перекласти” цю ідею мовою символів і образів, сприйнятних для молодших школярів.

-41-

Розділ 2.2. Конвент – аналіз букварів, як засіб дослідження сучасного стану у галузі громадянської освіти.

В якості об’єкту дослідження нами було обрано наступні п’ять букварів, які найбільше розповсюджені в початкових школах Миколаєва. В результаті експертного інтерв’ю з представниками Навчально- методичного центру нами було встановлено рівень розповсюдженості цих букварів в школах міста.