Смекни!
smekni.com

Психологізація навчального процесу на уроках математики (стр. 4 из 5)

Таким чином, така цікава форма роботи, що займає на уроці 3-4 хв., дає вчителю цінний діагностичний матеріал, на основі якого ви зрозумієте, що 100% сформованості вміння учнів виконувати класифікацію об‘єктів ви не досягли і допоможе накреслити шляхи подальшої корекційної роботи. Вже учні 7 класу можуть досить глибоко осмислити вимоги до класифікації будь-якої групи об‘єктів:

1) поділ здійснюється лише за одним критерієм;

2) сума об‘ємів членів поділу повинна дорівнювати об‘єму поняття;

3) члени поділу повинні взаємно виключати один одного;

4) поділ повинен бути неперервним.

Плануючи таке дослідження, я ставила перед собою ще одне досить цікаве, на мою думку, завдання – а на якій хвилині його проведення з‘явиться перше запитання типу: “А що це таке лема (стерадіан, клин, обеліск)?” “А ви нам потім поясните, що вони (ці терміни) означають?”.

Ще одним з переконливих аргументів на користь проведення таких міні-зрізів є те, що цю роботу учні залюбки виконують у останні непродуктивні хвилини уроку, про які мова йшла раніше. По-перше, учні працюють в індивідуальному режимі (пишуть відповіді на маленьких аркушах), по-друге, в умовах тиші і спокою, що забезпечує психологічне розвантаження учнів у період появи в них ознак втоми.

Досить цікавим і складним об‘єктом класифікації є людина. Типи людей, їх темперамент, почуття, вчинки, спрямування – все це індивідуальні поняття. Кожна людина унікальна, але й має риси, спільні з іншими людьми. Тому для мене особисто було б досить цікавим познайомитися з думками учнів з цієї нестандартної форми класифікації. Гадаю, що це ще попереду.

Аналогічні завдання можна скласти і для перевірки вміння виконувати й інші розумові операції. Найпоширенішим прийомом мислительної діяльності у школі (на будь-якому навчальному предметі) є логічне означення поняття. “Не можна внести прояснення і точність в міркування, якщо вона спочатку не введена в означення” (Д.Гершель). Мета будь-якого означення – уточнення змісту поняття. Учні повинні розуміти, що означити поняття, означає вказати, що воно означає, з‘ясувати ознаки, що входять в його зміст.

Означення буває більш глибоким і менш глибоким, його глибина залежить від рівня знань про предмет, який означується. Досить корисно пропонувати учням самим означувати поняття, що вивчається на уроці. І лише після того, як отримаємо декілька різних варіантів (незалежно від того, наскільки вони вдалі), доцільно порівняти їх з означеннями, що пропонує автор підручника. Хоча “авторські” означення самих учнів бувають оригінальними і досить вдалими. Ось як, наприклад, Олександр С. (7 кл.) дав означення алгебричного виразу: “Алгебричний вираз – це числовий вираз, у якому деякі числа замінені буквами”. Щоб не пропустити дуже важливий виховний момент, корисно зовсім непомітно порадити учням записати таке “авторське” означення в зошити, попередньо перевіривши його логічну завершеність.

Це й же самий Олександр С. (IQ – 77 балів, з усіма розвиненими сенсорними каналами, і , взагалі, унікальна дитина) виконував індивідуальне домашнє завдання по визначенню типу означень, що пропонуються в темі “Алгебричні вирази” у підручниках [1] і [2] (див. розробку уроків). Ось як він виклав свої думки:

“Алгебричний вираз – це вираз, що складається із чисел і букв, які сполучені знаками дій і дужок, що вказують на порядок дій.

Міркування.

Це або генеративне означення або через рід і видові відмінності. Тому що на початку означення стоїть означуване поняття. Далі вказується найближча множина об‘єктів, до якої належить означуване поняття (вирази) і вказуються видові відмінності. Тому висновок – це означення через рід і видові відмінності”.

Роботу по формуванню вміння означувати поняття потрібно проводити систематично. А от діагностувати результати проведення такої роботи корисно в подібній до описаної вище формі (див. класифікація). Учням класу було запропоновано: 1) записати під диктовку наступне речення “Гіперони – нестабільні елементарні частинки з масою, проміжною між масою нуклона і дейтона; 2) вказати назву цього речення; 3) відповісти на питання: які властивості повинен мати об‘єкт для того, щоб він міг називатися гіпероном?

Переважна більшість учнів у визначенні назви цього речення, а саме, означення, не помилилася. Визначення властивостей об‘єкта для забезпечення належності його до класу гіперонів насправді означало демонстрування вміння учня виводити наслідки з означення. Аналізуючи письмові відповіді на це питання, можна поділити їх на такі умовні групи: 1) відповідь повністю відсутня; 2) для того, щоб об‘єкт називався гіпероном, потрібно, щоб він був нестабільною елементарною частинкою (щоб його маса була проміжною між масою нуклона і дейтона); 3) для того, щоб об‘єкт називався гіпероном, потрібно, щоб він був нестабільною елементарною частинкою з масою, проміжною між масою нуклона і дейтона; 4) для того, щоб об‘єкт називався гіпероном: по-перше, він повинен бути елементарною частинкою; по-друге, нестабільною елементарною частинкою; по-третє, його маса повинна бути проміжною між масою нуклона і дейтона.

Зрозуміло, що вчитель буде задоволений результатами своєї роботи, якщо більшість учнів на подібні запитання формулюватимуть свої відповіді у формі 4 варіанту.

4. Т В О Р Ч А У Я В А.

Одним із найголовніших завдань сучасної школи є розвиток евристичного мислення. Моделюючи евристичну діяльність учнів, ми повинні передбачити формування вмінь, які забезпечують її протікання: а) вміння знаходити різні підходи до розв‘язання проблем; б) вміння генерувати ідеї; в) вміння створювати асоціації; г) вміння прогнозувати; д) вміння критично оцінювати інформацію, ситуацію тощо.

Досить цікавим елементом евристичної діяльності може бути постановка учнями нестандартних питань. Наведу приклади деяких з них.

1. Сергій Л. (7 клас) Питання: “Чому кути 1 і 2 не можна назвати

суміжними?”.

Відповідь: виконаємо підведення під поняття

1 це кути +
2 у яких одна

сторона спільна +

а дві інші допов-

няльні півпрямі -

2. Олександр С. (7 клас, все той же)

Питання: “А чи можна зобразити на прямій дві сусідні точки?” “Які точки називаються сусідніми?” (Л.М.) “Ті, що торкаються “бочками”. “А що називається бочком точки? З яких елементів складається точка?” (Л.М.)

Відповідь: теорема Вейерштраса (ВНЗ)

2,5 2 < 2,5<3

2<2,1<2,5

2 3 2<2,01<2,1

2<2,001<2,01 і т.д.

3. Катя Л. (7 клас) Питання: “А чи можна вважати число 15 числовим виразом. Означення в підручнику мені здається недостатньо переконливим”.

4. Катя Д. (7 клас) Питання: “25 (3а)10-n - це одночлен?

Відповідь: ні.

+

+

+

?

5. Наташа К. (8 клас) Питання: “х=а 10n, 1< a<10, n- ціле число. А якщо а буде від‘ємним, то як записати число у стандартному вигляді? У підручнику відповіді на це питання немає”.

Як бачимо, з наведених прикладів, психічно розвинену дитину характеризує наявність творчої уяви. Щоб розвивати і одночасно діагностувати її, можна запропонувати учням пояснити значення абсолютно незнайомого для них поняття. Так, наприклад, учні гімназії на прохання описати асоціативний образ, що виник в їхній уяві після сприймання слова “тріедр”, записаного на дошці, просто засипали мене найрізноманітнішими варіантами, серед яких навіть зустрічалися і близькі до справжнього його змісту:

геометрична фігура, можливо названа на честь якогось римського вченого;

слово з шести букв;

має відношення до трикутника, можливо це одна зі складових його;

це може мати відношення до музики (міні-оркестр з певною групою інструментів);

якесь поняття з фізики чи геометрії;