У високорозвинених країнах демократія сприймається як цілком природне явище, а в країнах із перехідною економікою, особливо у пострадянських республіках, демократія практично перетворилася на олігархію, правління небагатьох, коли загальні вибори у кращому разі зводяться до боротьби олігархічних кланів із цинічним використанням адміністративного ресурсу. Переконливим підтвердженням того є політична криза в Україні. Підступний ворог сучасної демократії - влада грошей, що підриває всі її основні підвалини. Дослідники вважають, що грошима демократія знищує сама себе. Пануючий нині економічний порядок спонтанно породжує нерівність у багатстві, доходах, а відтак - нерівність у соціальному становищі, статусі, знаннях, професійному престижі та ін. Вона породила тенденцію до формування атомізованого суспільства, роз'єднаних індивідів та сімей. Організації бізнесу володіють колосальними економічними і політичними ресурсами для впливу на громадську думку, а державні структури безсоромно користуються своїми можливостями, що суперечить природі демократії та руйнує її механізми. Серйозні випробування демократичним підвалинам належить витримати й у зв'язку з умовами, які швидко змінюються у сучасному світі, що передусім пов'язано із швидким розвитком науки і технологій. Хвилює невизначеність політичних і технологічних проблем, особливо у зв'язку зі зростаючою глобалізацією всіх суспільних процесів, небезпекою втрати демократичних, моральних і культурних цінностей. Соціально-політичну напруженість переживає й Україна. Ринкові інститути і демократія ще тільки встають на ноги. Навіть невеликі потрясіння здатні їх похитнути і завалити. Наша демократія має набір формальних демократичних атрибутів, але вони не забезпечили сподівання людей, їх права і свободи, не убезпечили країну під хаотичного розвитку, а більшість народу - від зубожіння. Це трапилося тому, що для повноцінної демократії немає адекватної матеріальної і духовної бази. Нині авторитет держави, як ніколи, низький. Влада - це теж товар, але політичний, володіння яким викликає жорсткі й аморальні форми та способи, коли за відповідної політико-ринкової кон'юнктури використовуються «брудні» методи політичної боротьби. Немає ще сучасної, науково обґрунтованої теорії соціальних відносин перехідного періоду, а отже, немає і чітких наукових, системних координат суспільної трансформації. Та й саме суспільство не структуроване щодо своїх соціальних інтересів, а його громадяни не зовсім усвідомили свій соціальний статус. Людей охоплюють почуття розчарування, соціальної відчуженості, розгубленості, відчаю, втрати віри в майбутнє. Індекс падіння життєвого рівня абсолютної більшості населення є критичним. Набутий деструктивний соціальний потенціал може призвести до катастрофи. Нашим можновладцям слід нагадати твердження видатного українського правознавця Б. Кістяківського про моральність як елемент влади. Він вважав, що поряд з такими ознаками влади, як престиж, привабливість, авторитет, традиція, звичка, сила, що викликає страх і покірність, є ще одна ознака: будь-яка влада має бути носієм певної ідеї, вона повинна мати моральне виправдання (наприклад, велич і славу народу та держави, зміцнення правового і громадського порядку, задоволення матеріальних і духовних потреб своїх громадян). Якщо влада втрачає ідею натхненності, вона неминуче гине. І далі: влада є для них не стільки суб'єктивним правом, скільки правовим обов'язком, і цей обов'язок вони повинні нести як певне суспільне служіння. Надзвичайні повноваження їм надаються не в їхніх особистих інтересах, а в інтересах всього народу і держави. Англійський філософ Т. Гоббс зауважив: «Усі обов'язки правителів можна висловити однією фразою: благо народу - вищий закон». У нас, на жаль, особисте збагачення деяких можновладців домінує над інтересами народу. За таких обставин відповіді па запитання, чи є у нас демократія, слід чекати негативної. Демократія - це нормально функціонуючий соціальний організм, це пошук альтернатив, свобода вибору. Наша «демократія» дала нам таку свободу, котра водночас зробила наше суспільство хворим в економічному, політичному і духовному сенсі. Це скоріше демократія несвободи. Зниження морально-ціннісних критеріїв, бюрократизм і корупція в усіх ешелонах державної влади не надихають на високопродуктивну працю, в тому числі управлінську, а низька ефективність державного управління не дає змоги подолати кризовий стан у суспільстві. Це замкнене коло водночас є переконливим доказом об'єктивної потреби у тісній взаємодії демократії й управління.
Проблема взаємозв'язку демократії та управління життєво важлива для України. Інституціональні структури управління могли б надягнути гамівну сорочку на негативні процеси у нашому нестабільному суспільстві й забезпечити реалізацію системи цінностей демократії. Тільки динамічні й цілеспрямовані дії можуть забезпечити прогрес суспільства. При цьому процес управління повинен якомога повніше відповідати демократичним принципам, тому що люди Мають невід'ємне право на самоврядування шляхом демократичного процесу. У свою чергу демократія виступає як форма і як необхідна умова стабілізації суспільства та його подальшого розвитку. На жаль, завдання стабілізації українського суспільства не видається реалізувати через некомпетентність владних структур, бюрократизацію і корумпованість державного апарату, небажання досягти цього з боку певних соціальних груп та політичних сил. Саме тому триває протиборство різних гілок влади, партій, рухів і сил, правовий нігілізм, прискорюється процес криміналізації соціальних І виробничих відносин, посилився процес відчуження людини від продуктивної праці, систематично порушуються права людини, спостерігається небачене падіння виробництва, зростає загроза зубожіння більшості населення. Потрібно терміново домогтися керованості соціально-політичними та соціально-економічними процесами, без чого неможлива стабілізація суспільства. За цих умов перетворююча роль державного управління зводиться не тільки до забезпечення поступального розвитку суспільства, хоча це є головною і пріоритетною його метою, а й до забезпечення стабільності суспільних відносин, без чого неможливо домогтися впорядкованості суспільного життя на демократичних засадах і постійно підтримувати її в такому стані. У цьому полягає головний ;Зміст управлінської діяльності держави.
Ефективність управлінського впливу залежить від демократичних форм його реалізації, хоча ця обставина є не винятковою, а лише такою, що сприяє, розширює можливість досягнення мети гуманними, моральними засобами. Демократія виступає механізмом управління через сукупність відповідних інститутів, методів, засобів, процедур, що віддзеркалюють зміст, сутність демократії. Дві сторони управлінського процесу - ефективність і демократизм - повинні знаходитися в органічній єдності. Вони взаємодопустимі й взаємозумовлені, про що свідчить досвід розвинених демократичних країн. Однак в умовах початкового етапу демократичної трансформації суспільства, характерного для пострадянського розвитку, коли потрібно було приймати непопулярні економічні й соціальні рішення, керівники країн намагалися демократизм модернізаційних процесів підмінити авторитаризмом, політикою «сильної руки», що призвело до гальмування суспільного прогресу. Розвиток системи ефективного демократичного управління передбачає, що ця система повинна бути і відкритою, і демократичною, і раціональною, і професійною, і ефективною. Зрозуміло, що процес демократизації суспільного життя істотно змінив форми, методи, межі державного управління, але він не є причиною неефективності останнього. Навпаки, неефективне державне управління є перешкодою на шляху до відкритого демократичного суспільства.