Смекни!
smekni.com

Етнонаціональні відносини й національна політика (стр. 4 из 4)

Органічно пов’язана з вищеозначеною проблемою недостатньо продумана регіональна політика: специфіка окремих областей, утворення вільних економічних зон, співвідношення державної мови і можливих офіційних.

Весь комплекс розглянутих проблем поєднує в собі економічні, соціально-політичні, культурно-історичні причини, котрі мають як об’єктивний, так і суб’єктивний характер. Усувати ці труднощі, не допускаючи їх переростання у конфлікт, є завдання всіх гілок влади, а також політиків і економістів.

У випадку порушення демократичних принципів етнонаціональних відносин, відсутності профілактичних дій у сфері міжнаціонального спілкування можливе виникнення і розвиток етнонаціональних конфліктів як усередині держави, так і на міждержавному рівні. Конфлікт –це суб’єктивна форма існування і розвитку об’єктивних протиріч суспільного процесу. Особливістю міжнаціонального конфлікту є те, що він, як правило, проявляється у процесі утворення націй, переходу від аграрно-станового до індустріального і постіндустріального (інформаційного) суспільств. Міжнаціональній конфлікт може бути двошаровий: перший шар – це історія протиріч між націями, другий – це сучасні суперечності між етнонаціональними утвореннями. Кожний конфлікт необхідно аналізувати конкретно історично, виділяти причини конфлікту, привід до конфронтації, специфічні риси того чи іншого протистояння.

Найбільшу загрозу приховують в собі міжетнічні конфлікти з точки зору цілісності, внутрішній стабільності держави. Не випадково в останні два десятиріччя широке розповсюдження здобула наука політична етноконфліктологія, котра вивчає закономірності виникнення, розвитку, регулювання і вирішення етнополітичних конфліктів. Головним об’єктом її дослідження є політизовані етноси, зокрема процес політизації етносів, їх вихід на арену політичного життя, протистояння і боротьба між собою за збереження або зміну статусу, за контроль над територією й, ресурсами, а також боротьба за участь в органах державної влади.

У більшості випадків міжнаціональні і міжетнічні конфлікти мають політичний характер, коли етноси з об’єктів політики стають суб’єктами політики.

У етноконфліктології визначають три основних етапи наростання конфліктності:

Перший етап. Конфлікт психологічних стереотипів. Він характеризується етнічною замкнутістю, підозрілістю і згодом трансформується в етнічну ворожість. З’являються лідери здатні зібрати біля себе людей, сформулювати лозунги, виробити політичні програми. На цьому етапі особливу роль відіграють ЗМІ для нагнітання або зняття міжетнічної напруги.

Другий етап. Конфлікт ідеологічних доктрин. На цьому етапі проходить ідейна консолідація членів конфліктної групи, з’являються визнані лідери масових суспільно-політичних організацій.

Третій етап. Конфлікт політичних інститутів. Прихильники протистояння об’єднаються на основі активного включення у систему функціонування влади на певній території На цьому етапі в конфлікт включається держава на різних ролях (Вірменія та Азербайджан) – військове протистояння з приводу Нагірного Карабаху; надання баскам автономії (Іспанія) як спосіб знизити етнічну напругу.

Історія людства відзначила велику кількість глобальних і локальних конфліктів, особливий акцент роблячи на профілактичних заходах в можливих шляхах вирішення етнонаціональних протистоянь.

Шляхи виходу з конфронтаційних ситуацій можуть бути як мирного, так і військового характеру. Зупинилось на деяких із них:

· дипломатичний у різних формах: двосторонні, трьохсторонні переговори, зустрічі у рамках „круглого столу”, робота консультативних комісій і груп;

· переговори за участю різних миротворчих організацій (наприклад, ООН у Югославії);

· припинення збройного протистояння шляхом втручання третьої сили, утворення буферної зони між ворогуючими сторонами (конфлікт між Молдовою і Придністровською республікою, миротворча роль Росії і України);

· запровадження надзвичайного стану на частині території країни або у всій крані, виходячи з Конституції (у тому випадку, коли конфлікт розгортається у рамках однієї держави); обмеження діяльності політичних партій і суспільних організацій причетних до конфлікту;

· своєчасне використання національної специфіки, історичних традицій ворогуючих народів (при вирішенні конфліктів у Закавказзі важливу роль відіграють зустрічі найстаріших, релігійних діячів, представників науки і мистецтва).

Етнонаціональний розвиток України тісно пов’язаний з національною безпекою держави, що відобразилось у розділах Закону України „Про основи національної безпеки держави”, у якому відзначено, що приоритетними напрямками є досягнення національної злагоди, політичної і соціальної стабільності, гарантування прав української нації і національних меншин в Україні.

У статті „Загрози національним інтересам і національній безпеці України” відзначається, що безпека може надходити у випадку загострення міжетнічних і міжконфесійних відносин, у випадку наявності сепаратистських тенденцій в окремих регіонах України. У охороні національної безпеки країни одну з провідних ролей відіграють Збройні Сили, від якісного стану яких безпосередньо залежить рівень захищеності особи, суспільства та держави.

Збройні Сили – це обличчя нації, тому багато проблем етнонаціонального розвитку прямо або посередньо впливають на рівень армії. Перш за все негативно впливає на стан Збройних Сил демографічний дисбаланс і стан здоров’я призовної молоді, її інтелектуальний рівень. Це проявляється у нестачі захисників Батьківщини. Друга істотна проблема – це недостатньо розвинута національна самосвідомість, котра виливається у відмові служити в лавах армії, виконувати свій громадянський обов’язок. Ці труднощі мають свої глибокі економічні і політичні корені. Природньо, що проблеми Збройних Сил необхідно вирішувати в комплексі з іншими не менш важливими пріоритетами етнонаціонального розвитку України.

Висновки:

· етнонаціогенез активно впливає і визначає характер політичної системи суспільства;

· розвиток націй супроводжується виробкою національної ідеології, котра накреслює як зовнішньополітичний, так і внутрішньополітичний курс країни;

· демократичне втілення національної ідеї багато в чому залежить від рівня соціально-економічного розвитку суспільства, усвідомлення поставлених завдань.

· формування і розвиток української нації ще не закінчено, воно тісно пов’язано з успішним здійсненням процесу економічних і політичних реформ;

· етнонаціональний розвиток України знаходиться у конфліктній стадії, тому суспільству потрібна політична сила, яка здатна розробити і втілити конструктивну програму, що наповнить національну ідею соціально-економічним змістом;

· етнополітика України на сьогоднішній день потребу модернізації, пошуку нових підходів до проблем поліетнічної держави;

· з прийняттям Конституції в Україні закладена правова база демократичного етнонаціонального розвитку, котра повинна реалізовуватись у програмах партій, діях політичної еліти суспільства;

· успішний етнонаціональний розвиток країни багато в чому залежить від синхронних дій як влади, так і народу, від рівня розуміння й прийняття політичних процесів українським суспільством.

· етнонаціональний розвиток України тісно пов’язаний з проблемами національної безпеки держави.