Адже чим більша кількість точок зору, позицій людей беруться до уваги законодавцями, тим досконалішим буде результат законотворчої діяльності. Крім того, відкритість законотворчого процесу дає громадянам змогу переконатися, що вони є безпосередніми учасниками самоврядування в найширшому його розумінні. Коли громадяни відчувають себе невід'ємною частиною законотворчого процесу, тоді зростає не лише позитивне ставлення до законів, а й готовність їх виконувати. Громадяни, що не знають, як з'явилося те або інше рішення (закон), наслідки дії якого вони не вважають добрими, схильні підозрювати депутатів і парламент у корупції та неефективній роботі.
Відкриті політичні режими і системи управління є завжди ефективніші, ніж закриті, тому що соціальні групи і їх організації, яких найбільше стосується той чи інший законопроект, мають змогу заявити про свої прагнення і допомогти у виробленні необхідних рішень. А ці групи часто можуть краще від політиків знати, які конкретні питання слід порушувати. Крім того, ніколи не слід забувати, що налагодження двостороннього зв'язку між депутатом і виборцями є для першого ефективним шляхом збереження свого парламентського місця в майбутньому [3, с. 74].
Законодавці, яким удається налагодити добрі відносини із заінтересованими організаціями і їх представниками (лобістами), опиратися на групи людей у процесі законотворення, створюють для себе додатковий осередок підтримки.
З іншого боку, групи людей (виборців), що усвідомлюють свої інтереси й організовано обстоюють (лобіюють) їх, спроможні уважно слідкувати за діями своїх обранців і таким чином не давати їм відступитися від передвиборних обіцянок.
Далі спробуємо висловити деякі міркування та поради щодо кращої організації розумного, побудованого на здоровому глузді впливу на депутатів Верховної Ради України з метою обстоювання інтересів тих чи інших груп громадян та організацій.
2. Лобіювання законодавчого процесу в Україні
Далі розглянемо можливі дії лобіюючої організації або окремого лобіста під час розгортання законодавчого процесу у Верховній Раді України. Кроки, які може зробити лобіююча сторона, як правило, треба узгоджувати з конкретними стадіями законодавчого процесу, їх послідовністю, передбаченою Регламентом Верховної Ради України.
Тому, якщо лобіст (як громадянин) або організація (як юридична особа), яку він представляє, в ініціативному порядку прагнуть внести законопроект з якого-небудь питання, їм необхідно зробити певні кроки на етапах подання законопроекту, його попереднього розгляду, обґрунтування тощо.
Дії при поданні законопроекту.
На цьому етапі законодавчого процесу, а відповідно і процесу лобіювання, лобісту необхідно:
підготуватися заздалегідь, задовго до початку сесійної роботи Верховної Ради України;
глибоко розібратися в суті проблеми, особливо в чинних законодавчих актах щодо конкретного питання, що дозволить краще зрозуміти, в який спосіб можна досягти бажаної мети. При цьому необхідно добре знати зміни, які вносяться до планування законодавчого процесу, регламенту роботи Верховної Ради України, особливо з урахуванням прийняття нової Конституції України [1, с. 7].
Ще раз переконатися, чи дійсно проблему, яка становить інтерес, можна розв'язати лише за допомогою нового законодавства;
знайти законодавця (депутата), який буде підтримувати законодавчі зусилля й візьме на себе роль суб'єкта законодавчої ініціативи (спонсора). Спробувати вийти на депутата, який користується великою повагою й одночасно входить до складу потрібного (профільного) комітету, до того ж заінтересований у справі й добре обізнаний із проблемою;
визначити ціль, якої необхідно досягти. Якщо текст законопроекту вже підготовлено, попросити депутата, який взяв на себе роль спонсора, ще раз переконатися, чи відображені в ньому необхідні інтереси, чи відповідає він поставленій меті;
уважно подумати над тим, хто ще може надати підтримку і хто, ймовірно, складе опозицію. Підготуватися до захисту своєї точки зору, до спростування опозиційної думки. Підготуватися й подати фінансово-економічне обґрунтування й пропозиції щодо покриття витрат на реалізацію законопроекту та розрахунки щодо вигоди, яку він принесе.
Зусилля на етапі попереднього розгляду законопроектів постійними комітетами.
Це, напевно, одна з найвідповідальніших стадій законодавчого процесу. Досвід роботи Верховної Ради України доводить, що подані законодавчі пропозиції у багатьох випадках не отримують підтримки саме під час їх попереднього розгляду у відповідних постійних комітетах. Крім того, оскільки розгляд законопроектів у відповідних комітетах, як і у Верховній Раді України в цілому, проводиться відкрито, це дає змогу впливати на зміст окремих положень запропонованих законопроектів і на підготовку висновків про доцільність їх прийняття і включення до порядку денного сесії.
Разом із тим саме на етапі попереднього розгляду законопроектів багато залежить від голів постійних комітетів, оскільки вони здебільшого визначають час і порядок слухання законопроектів, вирішують, чи направляти законопроект для попереднього розгляду спочатку до відповідних підкомітетів, чи передавати його на експертизу до спеціально призначених груп фахівців або установ. Це знову ж таки відкриває можливості персонального впливу на хід таких подій як через лобіювання обраного з числа інших авторитетного депутата-спонсора та інших членів даного комітету, так і через надання переконливих аргументів і фактів за або проти поданого законопроекту [5, с. 60].
Варто взяти до уваги і той факт, що порядок розгляду і підготовки висновку щодо законопроекту визначається відповідним комітетом, а тому відрізняється від комітету до комітету.
Часто існують різні варіанти можливостей засвідчити своє ставлення до законопроектів, що попередньо розглядаються в комітетах. Зокрема можуть бути такі варіанти:
лобіююча організація готує матеріал, і її представник виступає з аргументованими свідченнями (експертними оцінками) за або проти законопроекту;
під час відкритих слухань деякі організації можуть скористатися нагодою, щоб продемонструвати свою силу і зацікавленість кількісним складом своїх членів, присутніх на засіданні комітету.
Дії на етапі обґрунтування законопроекту.
Відповідно до Регламенту Верховної Ради України обґрунтування законопроекту разом із текстом самого законопроекту та іншими документами подається в письмовій формі. Але може трапитися таке, що під час попереднього розгляду законопроекту в постійному комітеті виникне потреба в додаткових поясненнях або свідченнях із боку його ініціатора.
При цьому постає питання, чи варто давати свідчення? Щоб відповісти на це запитання, лобісту потрібно зважити:
Чи достатньо глибоко він особисто володіє проблемою, щоб дати вичерпні відповіді на запитання членів комітету? Чи є інша особа, яка кваліфікованіше і переконливіше відповість на запитання?
Чи досліджені факти, які можуть дати додаткову інформацію членам комітету на користь законопроекту?
Чи будуть корисними для справи додаткові пояснення членам комітету, зроблені науково-технічними експертами?
Чи можуть дати більше користі пояснення та свідчення, підготовлені спільно з іншими організаціями, що лобіюють з того ж питання?
Чи додаткові пояснення або свідчення в комітеті найбільш доцільні? Чи, може, вигідніше використання інших, альтернативних методів лобіювання? Якщо ж вирішено давати свідчення, то, перш ніж це робити, треба:
ще раз уважно перечитати законопроект і переконатися, що є точне розуміння того, що в ньому пропонується;
з'ясувати, чи вносився подібний законопроект раніше? Якщо вносився, то дослідити історію його внесення;
якщо суть законопроекту неповністю ясна і зрозуміла, поговорити з депутатом-спонсором, чому його було внесено і яка користь очікується від нього. Якщо є намір підтримати законопроект, запитати в депутата-спонсора, як це краще зробити;
уважно вивчити очікувані соціально-економічні та інші наслідки, фінансово-економічне обґрунтування та пропозиції щодо покриття витрат держави на впровадження пропонованого законопроекту. Це надто важливо. Такі документи, як правило, готуються до обговорення законопроекту;
поговорити з іншими людьми, заінтересованими в даному законопроекті, і довідатися про їхню думку, а також про те, що вони говоритимуть під час його обговорення на засіданні комітету. Найкраще підготувати свідчення у письмовій формі, дотримуючись ряду правил. Зокрема лобісту раціонально:
1. Ідентифікувати себе та організацію, яку він представляє, повідомити про її розміри і місцезнаходження.
2. Заявити про свою позицію на користь або проти запропонованого законопроекту.
3. Коротко сформулювати свої рекомендації, а потім детально пояснити кожну з них. Дати відповіді на наступні запитання: До чого зводиться його особливий інтерес? Яким чином він дійшов до свого висновку? Хто матиме користь і в який спосіб?
4. Запропонувати свої доповнення, дати їх формулювання та вказати місце в тексті законопроекту, куди їх вставити.
5. По можливості зупинитися на питанні фінансово-економічного обґрунтування поданого законопроекту, тобто на його вартості або передбачуваному заощадженні витрат.
6. Уникати заїжджених кліше, зайвого багатослів'я, сумнівних узагальнень та улесливих суджень.
7. Наприкінці стисло узагальнити свою позицію.
Щоб досягти ефективності свідчень, треба дотримуватися ряду досить простих, але дійових порад і рекомендацій:
Слід вчасно зайти у приміщення, де засідатиме комітет. Слухання можуть розпочатися із запізненням, але, як правило, вони починаються відразу. Важливо не забути зареєструватися.