Смекни!
smekni.com

Задачі і методи лоббізму (стр. 3 из 3)

Необхідно проявити терпіння. Кожного дня в комітеті можуть проводитися читання законопроектів, які, здавалося б, мало пов'язані між собою. Порядок розгляду законопроектів може не збігатися з тим, що зазначений у порядку денному. Це часто залежить від присутності депутатів, від імені яких ініціюється законопроект. Спочатку слово надається депутату-спонсору, потім - представникам державних органів, діяльність яких має відношення до змісту конкретного законопроекту. Іншим учасникам його обговорення слово надається в порядку їхньої реєстрації.

Треба зайняти зручне місце в кімнаті, де засідає комітет, щоб швидко вийти до трибуни, коли буде надано слово для виступу.

Важливо підготувати необхідну кількість копій заяви та інших документів, щоб вистачило для всіх членів комітету, а також для представників преси і заінтересованих осіб. Не треба роздавати документи особисто, можна передати їх секретарю під час виходу до трибуни або відразу ж після виступу. У деяких комітетах, як правило, поширюють копії документів до початку слухань. Копії документів готуються на аркушах, зручних за розмірами для зберігання в робочих папках депутатів, де містяться тексти законопроектів та інші документи, які додаються до них. Зверху на першій сторінці заяви слід поставити вихідні реєстраційні дані обговорюваного законопроекту.

Читати заяву - не обов'язково. Виступ буде ефективнішим, якщо говорити, звертаючись до присутніх і дивлячись прямо в вічі членам комітету. За таких умов вони, вірогідніше, будуть уважно слухати, а потім звернуться до письмового свідчення.

Виступ має бути якомога коротшим. В іншому випадку можна втратити контроль за увагою членів комітету. В більшості комітетів час виступу регламентується.

Треба завоювати довіру до себе та уважно ставитися до членів комітету, які прагнуть довідатися про точку зору кожного. У них немає підстав збивати кого-небудь із толку аби кидати виклик, проте в них є бажання поставити запитання, щоб до кінця з'ясувати висловлювану точку зору. Якщо є можливість, слід відповідати на їх запитання відразу; якщо готової відповіді немає, необхідно сказати про це відверто й пообіцяти їм пізніше надати інформацію в письмовій формі [2, с. 35].

Слід бути готовим коротко узагальнити зміст своєї заяви, особливо у випадках, коли час на виступ вже вичерпано. Зайве переказувати або повторювати ті точки зору, що вже були висловлені попередніми промовцями; можна просто зіслатися на них і додати свої міркування.

Робити надто емоційні заяви - великий ризик, навіть якщо, як кажуть, накипіло на душі. Вони можуть викликати ворожість та відразу, до того ж законодавцям цікавіше почути міркування щодо питань обговорюваного законопроекту.


3. Лобіювання після попереднього розгляду законопроекту в постійному комітеті

Після закінчення слухання законопроекту, підтримуваного або заперечуваного лобіюючою організацією, та після того, як його ініціатор виступив на засіданні комітету, виникає питання: що робити далі? Найголовніше - що-небудь робити! Наведені аргументи - лише початок! Загальною помилкою більшості організацій, що готують законопроекти в ініціативному порядку, є те, що вони перестають стежити за розвитком подій. Адже ще багато що можна зробити. Так, якщо під час попереднього розгляду законопроекту в комітеті виникли якісь запитання, що не отримали відповіді, або очевидною була відсутність повного обсягу потрібної інформації, необхідно докласти всіх зусиль, щоб виправити положення. Потурбуватися про те щоб усі члени постійного комітету, особливо ті, що підтримують законопроект, одержали додаткову інформацію.

Якщо лобіст знає депутата, котрий йому симпатизує, він має порадитися з ним, які кроки можна зробити далі. Необхідно лобіювати кожного члена комітету персонально, насамперед через членів організації у виборчих округах, де вони обиралися як депутати, та через тих людей, які мають з ними хороші стосунки; прислуховуватися до депутатів - членів комітету, до того, що їх турбує; виявляти особливу увагу до тих депутатів, які виказали свою стурбованість під час попереднього розгляду законопроекту; концентрувати свою увагу на тих членах комітету, які, як здається, ще не визначилися. Що ж до тих, хто різко виступив проти ініційованого організацією законопроекту, то на них, напевне, впливати буде неможливо [3, с. 75].

Відомо, що секретаріат Верховної Ради України веде справу законопроекту. Цінним було б попросити ознайомитися з нею. У цій справі можуть бути листи або інша інформація, про що не згадувалося під час попереднього розгляду.

Лобіст може спробувати передбачити розподіл голосів серед членів комітету за і проти пропонованого законопроекту. Якщо не очікується потрібної кількості голосів за, можна попросити своїх спільників серед членів комітету відкласти голосування на певний час, щоб спробувати забезпечити необхідну кількість голосів на підтримку законопроекту.

Не слід забувати, що за Регламентом Верховної Ради України (ст. 6.3.1) на визначення строків розгляду законопроектів постійними комітетами може впливати погоджувальна рада депутатських груп (фракцій). Тому можна звернутися до її членів за підтримкою.Проходження кожного законопроекту, розпочинаючи з попереднього розгляду в постійних комітетах, потім на засіданнях Верховної Ради України, завжди має унікальний, але водночас і циклічний характер. Як би далеко не просувалося його обговорення (у першому, другому і т. д. читанні на пленарних засіданнях Верховної Ради України), після зауважень і пропозицій він знову й знову повертається до постійних комітетів на доопрацювання. Тому робота лобіста з депутатами на рівні комітетів продовжується доти, доки законопроект не стане законом. Зрозуміло, лобіст чи лобіююча організація не можуть дозволити собі бути сторонніми спостерігачами за долею свого законопроекту, на якому б етапі розгляду він не знаходився. Їхня робота має носити постійний характер [1, с. 10].Проходження й остаточне схвалення законодавчого акту залежать від конкретного розділу законодавства, розстановки сил у парламенті і багатьох інших чинників, притаманних перехідному етапу розвитку нашого суспільства. Але визначальну роль у цьому регламентованому та вже закріпленому в Конституції України процесі відіграє особистість депутата, його бажання і готовність підтримати або не підтримати конкретний законопроект. Законодавець - жива людина, з усіма своїми сильними рисами характеру та недоліками, які нелегко ліквідувати. Виваженість дій законодавця значно залежить від глибини його знань, інформації, якою він володіє.


Висновки

Досвідчені лобісти та законодавці доходять спільної думки, що питання своєчасності та повноти інформації - особливо важливі у процесі законотворення і впливу на нього. Зрозуміло, що специфіка діяльності того чи іншого лобіста залежить від напрямку законодавства, на яке він збирається впливати, та від характеру організації, яку він представляє.

Але незалежно від цього всім лобістам у більшості випадків доводиться так або інакше виконувати таку роботу:

1. Збирати факти. Державне управління - це нескінченна кількість конкретних фактів, статистичних даних, економічних показників, думок і рішень, про які потрібно знати і в яких потрібно розбиратися.

2. Інтерпретувати управлінські акції. Ключова функція лобіста в тому, щоб інтерпретувати керівництву організації значення управлінських акцій і потенціальні наслідки законодавчих актів, що мають бути прийняті. Лобісти часто прогнозують, що може відбутися у сфері законодавства, та рекомендують заходи щодо запобігання можливим небажаним наслідкам.

3. Інтерпретувати дії організації. Під час щоденних контактів із членами парламенту і їхніми помічниками лобіст повідомляє їм думку організацій і конкретних груп громадськості щодо законодавства. Лобіст має добре розумітися у справах клієнта і відношенні організацій до акцій державного управління.

4. Захищати позиції організації. Крім надання окремих фактів, лобіст від імені клієнта захищає його інтереси, тобто переконує законодавця в необхідності підтримки або протидії щодо певного законопроекту.

5. Сприяти збуту продукції. Держава є одним із найбільших замовників продукції або послуг. Лобіст часто є сполучною ланкою, через яку здійснюються торгові операції. Лобіст, який має дружні відносини з державними посадовцями, може бути каналом, що з'єднує державні установи та компанію або організацію.


Список використаних джерел

1. Антоненко В. Г., Бабкін В. Д., Бабкіна О. В., Бебик В. М., Головатий М. Ф., Горбатенко В. П. Політологія. — К.: Академія, 2008. — 567c.

2. Безаров О. Т. Політологія. — Чернівці: БДМУ, 2007. — 326с.

3. Вегеш М. М., Остапець Ю. О., Бондар В. Л., Буркало В. В., Зан М. П. Політологія. — К.: Знання, 2008. — 384с.

4. Іщенко М. П., Гаман П. І. Політологія. — Черкаси: Видавництво ЧНУ, 2007. — 387с.

5. Храмов В. О., Кучменко Е. М., Кучменко Б. А., Машковець М.П., Тімкін І. Ф. Політологія. Загальний курс. — К.: ІПК ДСЗУ, 2007. — 482с.