Ця зміна тактики з ухилом на непрямі методи одержала назву "лобіювання на корені". Кампанії "лобіювання на корені", проведені сильними конкуруючими групами, часто приводили до збереження статус кво. Кампанії, що організовані лобістами, часто легко розпізнаються офіційними особами, на яких такі кампанії націлені. Успішні публічні кампанії вимагають дуже далеких обхідних шляхів і акуратних методів і дуже дороги. У результаті труднощів такого роду намітилася тенденція відходу від методики "лобіювання на корені".
Сучасна практика лобіювання у Вашингтоні являє собою суміш прямих і непрямих методів. Прямим методам, таким як особистий виклад точки зору, надається перевага більшістю лобістів, але на них не завжди можна покластися: ніколи не можна гарантувати легкий доступ до офіційних осіб у потрібний момент. Лобісти звертаються до непрямих методів, коли прямі перестають бути діючими. Вони застосовують різноманітні засоби, щоб здобути прихильність державних чиновників, утертися до них у довіру, щоб забезпечити швидкий і ефективний канал у необхідний момент.
1.4 Умови і структури лобіювання
Специфічність конкретної групи інтересів безпосередньо виявляється у тім, що саме конкретний інтерес відрізняє цю групу від всіх інших суб'єктів господарської діяльності, саме цей інтерес може не вписуватися в діючі норми, правила чи навіть закони, і ці групи повинні мати можливість представити свої устремління державним структурам. Це дуже важливо при розробці державної політики в області економіки. Специфічність інтересу є одним з базових ознак групи. Інша ознака - можливість реалізувати свій інтерес чи, принаймні, донести його до особи чи структури, що приймає рішення.
Термін" група тиску" фіксує увагу на дії, але вкладає негативний емоційний зміст. Насправді в даному випадку ми попадаємо в сферу психолого-філософських обґрунтувань дій, що виникають завдяки таким якостям, як наполегливість, цілеспрямованість, активність, і міру їхньої погодженості з інтересами і думками інших суб'єктів, що діють у цьому ж полі. Імовірність реалізації інтересу групи залежить від комплексу можливостей, якими ця група і члени групи володіють.
У число найбільш істотних можливостей входять:
– близькість до особи чи організації, що приймає рішення;
– наявність засобів, достатніх для всього комплексу дій, що забезпечують реалізацію інтересу;
– можливість надання політичного тиску в самому широкому змісті (від погроз страйків до голосів у парламенті);
– можливість надання економічного тиску (у найбільш явному вигляді виявляється у виді погроз про припинення перерахування податків, вимог економічного відділення, самостійності у видачі квот, ліцензій, самостійності висновку економічних договорів і угод);
– інформаційні можливості з метою формування суспільної думки.
Збіг інтересів окремих суб'єктів на тім чи іншому етапі може сприяти створенню тимчасових коаліційних груп, що різко розширює можливості лобістської структури при рішенні конкретного питання. Але надалі це може привести до протиріч і навіть розпаду лобістської структури, зниженню її можливостей у порівнянні з іншими групами.
Таким чином, група інтересу, що діє як лобістська структура в сфері економіки, являє собою досить складне утворення, що включає:
– підприємство чи групу підприємств;
– інформаційно-аналітичний центр, що підготовляє обґрунтування,
– оформлення конкретного інтересу, програму дій по його реалізації;
– громадську організацію що надає конкретному питанню статус загальної проблеми і тим сприятливу винесенню інтересу в різні сфери суспільної думки й організації, відповідальні за прийняття рішень;
– зв'язку в засобах масової інформації, використовувані для створення суспільної підтримки і посилення впливу на організації приймаючі рішення;
– засоби, що можуть бути спрямовані на фінансування аналітичних центрів, підтримку громадських організацій, оплату послуг засобів масової інформації, оплату організаційних і рекламних витрат і т.д.
Об'єктом впливу груп інтересів найчастіше є умови господарської діяльності:
– власність і право розпорядження нею;
– право на заняття конкретною діяльністю;
– податки, квоти, ліцензії;
– державне замовлення.
Усі перераховані структурні елементи відносяться в першу чергу до груп інтересу, організованих на економічній основі, навколо економічних інтересів.
Плюси лобізму
1. Впливаючи на управлінські рішення, лобізм змушує "триматися у формі" органи державної влади і керування, у визначеному змісті конкурує, змагається з ними, додає їм велику динаміку і гнучкість.
2. Лобізм виступає інструментом самоорганізації цивільного суспільства, за допомогою якого мобілізується суспільна підтримка чи опозиція якому-небудь законопроекту, виявляється вплив на політику.
3. Лобізм створює можливості для забезпечення інтересів меншості, тому що виступає як специфічна форма прояву політичного плюралізму.
4. Лобізм утілює собою принцип волі соціальних недержавних структур.
5. Лобізм виступає як спосіб активізації яких-небудь процесів і явищ.
6. Він дозволяє розширити інформаційну організаційну базу прийнятих рішень. Лобісти забезпечують органи влади потоком інформації з того чи іншого питання, що і виноситься на парламентське слухання, "інформують законодавців про те, що відбувається на самому нижньому суспільному рівні й інших рівнях".
7.Лобізм можна розглядати як інструмент взаємодії представницької і виконавчої влади. Поділ влади не протиставляє їх один одному, він повинний мати робочий характер.
8. Лобізм можна оцінювати і як більш широкий засіб досягнення компромісів, спосіб взаємного зрівноважування і примирення між собою різноманітних інтересів. Лобістські групи, що відстоюють часом діаметрально протилежні інтереси своїх хазяїнів сприяють збереженню рівноваги різних сил і досягненню консенсусу при прийнятті управлінських рішень
Мінуси лобізму
1. Він може стати інструментом пріоритетного задоволення іноземних інтересів на шкоду інтересам вітчизняним.
2. Таїть у собі чималу небезпеку "розмивання" народовладних підвалин суспільства, перетворення демократичних інститутів у могутній інструмент окремих владних груп.
3. Заходи виступають у певних умовах у формі прояву соціальної несправедливості.
4. Найчастіше блокуються дійсно потрібні управлінські рішення, виникають перешкоди до задоволення суспільно коштовних інтересів, що сприяють здійсненню інтересів чиновницьких.
5. Іноді істотно заважає стабільній й оперативній державній політиці.
6. Лобізм може використовуватися як інструмент для збагачення окремих шарів.
Лобізм має потребу в упорядкованому юридичному оформленні. Суспільство і держава повинні спільно брати участь у налагодженні механізмів трансформації негативного лобіювання в позитивне, зводити до мінімуму його шкідливі результати і наслідки.
Для того щоб він приносив користь усьому суспільству в більшому ступені, необхідні відповідні умови: реальна дія демократичних інститутів і норм, економічна і політична стабільність, воля засобів масової інформації, стійке громадянське суспільство.
Безумовно, краще створювати легальні форми лобіювання для того, щоб їхній можна було контролювати. Але абсолютного контролю над даним явищем установити неможливо. Лобізм багатогранний, утілюється найчастіше в унікальних формах.
1.6 Два основні типи представництва інтересів
Варіант лобізму – це практика тиску знизу нагору з боку інтересів певних груп населення на державні органи з метою одержання певних переваг, пільг, привілеїв для цих груп. При цьому передбачається, що держава суверенна і контролює розподіл ресурсів, статусів, економічних і соціальних пільг. Групи інтересів намагаються впливати на державу, але в кінцевому рахунку прийняття рішень багато в чому знаходиться в руках держави.
Але це не єдиний спосіб взаємодії держави й організованих інтересів різних груп населення. Інший спосіб полягає в тому, що держава укладає з якоюсь із груп тиску чи груп інтересів свого роду конвенцію, одержуючи в обмін на певні надані їй привілеї, її лояльність і гарантію сприяння державним інтересам.
У першому випадку це іменується плюралістичним типом представництва інтересів, у другому – це корпоратистський тип представництва.
Плюралізм – це такий тип представництва інтересів, коли групи тиску організуються спонтанно, вони численні, конкурують між собою і не організовані в деяку ієрархічну систему. Вони самі зовсім незалежно від держави визначають свій інтерес, своїх лідерів. В одній і тій же сфері діяльності може бути кілька таких груп. Жодна з них не має монополії на представництво інтересів. Досягнення якої-небудь з них своїх цілей, тобто надання впливу на державу – результат конкурентної боротьби.
Від плюралистского докорінно відрізняється корпоратистський тип представництва інтересів. У цьому останньому випадку групи інтересів нечисленні, функціонально упорядковані. Джерело цього порядку – держава. Саме вона визнає за цією групою монопольне право на представництво певного інтересу в обмін на право певним чином впливати на визначення цього інтересу, добір лідерів і т.д..
Союзи й об'єднання, щоб бути діючими, повинні мати певний ступінь монополії на представництво інтересів. Це необхідно з погляду ефективності політичних рішень, тому що держава, формуючи політику, неминуче візьме до уваги не всі зацікавлені групи, а лише ті з них, що мають у своєму розпорядженні відповідні ресурси, тобто в стані мобілізувати і контролювати значні групи населення.