В традиції теорії агрегації, як пишуть Д.Марч і Й.Олсен, “народ” визначається як збори індивідів, які називаються громадянами; у традиції теорії інтеграції “народ” визначається як група, яка має свою історію та майбутнє.
В агрегативному процесі воля народу розкривається через політичні компанії та “торгівельну згоду” між раціональними громадянами, кожен з яких переслідує особистий інтерес. “Згода” здійснюється в рамках управлінських правил при правліні більшості. В інтегративному процесі воля народу розкривається через дискусію раціональними громадянинами та правителями. Мета дискусії – пошук загального добробуту в контексті розділяємих соціальних ціностей.
Агрегативні теорії в цілому передбачають порядок, заснований на раціональності та обміну. Інтегративні теорії в цілому предбачають порядок, заснований на історії, відповідальності та розумі.
“Інтегративна демократія” включає дві основні концептуальні частини: концепцію прав та ідею дискусії в пошуках загального добробуту.
Концепція прав тут відрізняється від інструментального розуміння прав людини, коли права є лише раціонально прийнятими додатковими умовами заключення вигідної політичної згоди. Тут права втрачають свою цінність та роздивлюються як інструмент для досягнення чогось іншого: вони не виступають умовою оцінки політичних інститутів. За “інтегративної демократії” права людини є самоцінністю та служать оцінюванню політичних інститутів. Вони є ключовими елементами системи соціально-політичних вірувань, вираженням людської єдності, загальної гідності та гуманізму.
Марч та Олсен підкреслюють, що права людини в “інтегративній демократії”: по-перше, безумовно гарантовані; по-друге, невід’ємні; по-третє, не передивлюються законом, тобто є частиною фундаментального права.
Ідея інститута як втілення та інструмента сіспільства, або демократичног порядку як конституційної системи, є важливим аспектом інституціональної думки. Якщо політичні інститути підкріплюють загальні цінності суспільства, вони мають бути прийняті. В цьому питанні важливим питанням є компетентність учасників політичного процесу та їх інтегрованість в суспільство. Компетентність включає не тільки знання, але й мудрість, що зумовлена глубоким розумінням потреб та можливостей суспільства. Інтегрованість означає, що громадяни та громадянські служники діють в відповідно із загальним благом, чке не може бути підірвано особистими амбіціями. Діяльність інститутів в “інтегрованій демократії” пов’язана з громадянською освітою та організацією громадянської участі.
Висновки
Отже, всі розглянуті та проаналізовані моделі демократії сладають основу для концептуалізації її характеристик. Недивлячись на багатоманітність моделей демократії, можна виділити загальні риси, що притаманні демократичному режиму:
1) існування в суспільстві багатоманітних інтересів та широкого спектра можливостей їх вираження та реалізації;
2) гарантований доступ груп до політичних інститутів;
3) загальне виборче право, що дозволяєгромадянамприймати участь у формуванні представницьких інститутів;
4) контроль представницьких інститутів за діяльністю уряду;
5) згода більшості суспільства відносно політичних норм та процедур;
6) вирішення виникаючих конфліктів мирним шляхом;
7) признання ролі більшості при урахуванні інтереса маньшості.
Демократія виникає та зберігається при наявності деяких умов. По-перше, це високий рівень економічного розвитку. В дослідженнях, проведенних С.Ліпсетом, В.Джекменом, Д.Куртом та інш., доведено, що стабільний економічний рост в кінцевому ітозі призводить до демократії. Згідно статистичним даним, серед 24 країн з високим рівнем доходів лише 3 – недемократичні. Серед Середньоазіатських країн нараховується 23 демократії, 25 диктатур та 5 країн є в стані преходу до демократії. З 42 країн з низьким економічним рівнем розвитку та низим рівнем доходу лише 2 можуть бути названі демократичними. По-друге, це наявність толерантності в суспільстві, повага прав політичної меншості. По-третє, це згода сусільства відносно таких базових ціностей як права людини, право власності, повага честі та гідності людини і т.ін. По-четверте, це орієнтації значної частини населення на політину участь (перед усім у формі виборів) або, говорячи іншими словами, домінування активіської культури.
Список використаної літератури
1. Гелей С.Д., Рутар С.М. Політологія: Навч. посібн. – 4-те вид., перероб. і доп., - Львів: Світ, 2001. – 384 с.
2. Нагорная Н.Е. Современные модели демократии // http://www.dialogs.org.ua/ru/material/full/2/4456
3. Нагорная Н.Е. Развитие теории демократии в русле либерально-демократической и радикально-демократической концепций. Модели демократии // http://www.dialogs.org.ua/ru/material/full/2/54858
3. Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів. – К.: Генеза, 1997. – 400 с.
4. Політологія: Підручник для студ. юр. Спец. Вищ. навч. закл. / М.І. Панов (керівн. авт. кол.), Л.М. Герасіна, В.С. Журавський та ін. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2005. – 520 с.
5. Політологія: Навч. посібн. / За ред. проф. Щедрової Г.П. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2005. – 200 с.
6. Политология: Учебник / Под ред. М.А. Василика. М.: Гардарики, 2005. – 588 с.
7. Рудич Ф.М. Політологія: Підручник. – К.: Либідь, 2004. – 480 с.
8. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник. – К.: Либідь, 2002. – 576 с.