Технології політичної діяльності (стр. 3 из 4)

Проектувальний блок зумовлюють здібності і вміння розраховувати свої дії на перспективу, враховуючи зроблене, вміння вибирати для своєї діяльності певні форми і методи.

До організаційного блоку можна зарахувати все, що дає змогу депутатові організувати свою повсякденну роботу.

Комунікативний блок формують уміння спілкуватися, співпрацювати з іншими людьми.

Депутатська діяльність значною мірою зумовлена суспільними потребами, відповідними інтересами конкретних соціальних груп, політичних партій, об'єднань, окремих громадян. Все це — об'єктивні детермінанти політичної діяльності, до яких можна додати і суб'єктивні інтереси, і потреби самого депутата. Отже, політична діяльність потребує врахування і узгодження політиком інтересів різних суб'єктів політики з тим, щоб певним чином регулювати політичні відносини.

Практично політик у своїй діяльності може використовувати різноманітні чинники, але насамперед — правові, соціальні і психологічні.

Щоб стати депутатом, треба перемогти на виборах. Виборча кампанія — одна з найскладніших акцій, яка потребує врахування багатьох обставин.

По-перше, вона — багатоскладова, багатоступенева, потребує не лише матеріально-фінансових ресурсів, організаційних зусиль, доброї підготовки самого політика, а й певної групи людей-однодумців, які працюватимуть спільно, згуртовано на єдину мету впродовж досить тривалого часу. Отже, перший етап підготовки політика до виборів — формування ділової, потужної команди.

Хто має загалом увійти до такої команди, люди яких спеціальностей і професій? Це насамперед політолог (ще краще — спеціаліст у сфері політичних технологій), соціолог, психолог, історик, економіст, менеджер, спеціаліст з мас-медіа. Ядро команди кандидата має становити "психологічне число" 7 плюс-мінус дві особи, хоча для різноманітних функцій можна залучати й більше людей.

Найчастіше команда кандидата комплектується так, щоб після його перемоги на виборах кожний з її учасників міг продовжувати працювати з політиком, реалізуючи його програму. Щоправда, часто навіть на рівні кандидата на високу державну посаду багато з членів його команди, що виграла вибори, подальшого докладання своїх зусиль не мають.

Як мінімум до команди кандидата мають входити менеджер, політолог, економіст, прес-секретар, іміджмейкер. У кожного з названих членів команди може бути певна кількість помічників, виконавців. З них, як правило, формуються такі робочі групи: аналітиків, преси, організації роботи з виборцями, підготовки і редагування виступів та інших матеріалів тощо. Все залежить від величини команди.

Суттєве значення має вибір кандидатом довірених осіб. Так, згідно з українським законодавством, кандидат до місцевих органів влади може мати до 3 довірених осіб; кандидат в депутати парламенту — до 5 осіб; кандидат на посаду мера або губернатора — до 10 осіб; кандидат у президенти України — до 30 довірених осіб. Звичайно, треба мати реально діючих, ефективних довірених осіб, а не просто використовувати законодавчий дозвіл на певну їх кількість.

Цікавий досвід роботи і використання можливостей довірених осіб застосував свого часу Л.М. Кравчук під час перших президентських виборів у незалежній Україні. Він розподілив мандати своїх довірених осіб фактично порівну між областями (по одному на область), а решту віддав фахівцям у галузі економіки, права, вивчення та аналізу громадської думки, преси, громадським діячам, іншим впливовим особам. За такою системою регіональні групи підтримки очолювалися довіреними особами і налічували до 20 осіб. Ці групи мали таку структурно-функціональну будову.

— керівник групи підтримки — довірена особа кандидата;

— заступники керівника:

• з організаційно-масової роботи;

• зв'язків з громадсько-політичними організаціями;

• зв'язків із засобами масової інформації;

• зв'язків з трудовими колективами;

— керівники підгруп з роботи:

• з громадсько-політичними організаціями;

• трудовими колективами;

• молоддю;

• ветеранськими організаціями;

• жіноцтвом;

• військовослужбовцями та співробітниками МВС і СБУ;

• національними меншинами.

Такі досить численні групи підтримки головним чином займалися агітацією та збиранням підписів на підтримку свого кандидата, а після його реєстрації — формуванням громадської думки про свого лідера.

Фактично з початком формування команди кандидата розпочинається і ґрунтовний аналіз соціально-політичної, економічної ситуації у відповідному виборчому окрузі (регіоні). Без такої аналітичної інформації про реальний розклад політичних сил практично неможливо ні розробити стратегію виборчої кампанії, ні підготувати програму кандидата, ні правильно розподілити фінансово-матеріальні та інші ресурси, виділені (зібрані) на кампанію. Головним чином потрібно мати об'єктивну інформацію стосовно:

• історико-географічних особливостей округу (регіону);

• соціально-демографічних, економічних характеристик, проблем, перспектив розвитку округу (регіону);

• наявності та особливостей діяльності політичних партій, громадських організацій, об'єднань, неформальних об'єднань тощо;особливостей округу, регіону (межі виборчих дільниць, кварталів вулиць із зазначенням кількості виборців, їхнього соціального статусу, професій);

• особливостей минулих виборчих кампаній у цьому окрузі (регіоні);

• наявності авторитетних осіб, державних діячів, лідерів партій, громадських, неформальних об'єднань;

• наявності та впливовості засобів масової інформації;

• даних про суперників кандидата (його слабкі й сильні сторони) та ін.

Важливо також глибоко проаналізувати, чому, за яких обставин переміг у цьому окрузі (регіоні) попередній політичний лідер, громадський діяч. Не зайвим буде визначити і своєрідний рейтинг (престиж, авторитет, статус) тієї чи іншої організації, структури, об'єднання тощо. Черговим важливим етапом виборчої кампанії є розробка програми кандидата. її, зрозуміло, можна готувати лише тоді, коли зроблено всю попередню роботу, маючи дані про ситуацію у виборчому окрузі (регіоні).

При підготовці програми варто врахувати такі основні вимоги:

1.Програма по суті має містити відповіді й основні способи вирішення проблем, які є у виборчому окрузі, регіоні і які найбільше хвилюють виборців — соціально-економічні, політичні, духовні, культурологічні, правові тощо.

2.Структурно програма має складатися з кількох основних блоків, не містити дріб'язкових питань.

3.Програма за змістом, стилем викладу повинна бути доступною, зрозумілою виборцям.

Як правило, мають бути розроблені три моделі програми.

Перша — широка, об'ємна, з усіма деталями її практичної реалізації. Такою програмою користуються усі, хто проводить виборчу кампанію, але до широкого загалу вона, як правило, не доводиться.

Друга програма коротша (4-6 стор.), її оприлюднюють серед широкого загалу, в засобах масової інформації, використовують на виборчих дільницях, розклеюють на будинках, парканах тощо.

Третя — це найкоротший варіант програми, оформлений власне у вигляді окремих фраз, гасел, закликів. Як правило, це своєрідна програма-листівка, яку використовують для найпростішого оприлюднення цілей, мети діяльності кандидата.

Готуючи будь-який варіант програми, починають з найдетальні-шого, обов'язково дбаючи про те, щоб у ньому не було:

слабких місць, за які могли б "вчепитися" суперники, які можна до того ж піддати сумніву, а то й критиці;

пустопорожніх обіцянок, яким "власне" не повірять і самі виборці;

пунктів і позицій, що повторюють пункти програм інших кандидатів.

Коли програму підготовлено, узгоджено, вивірено, слід приступати до детального розписування об'ємного, деталізованого плану проведення кампанії власне як такої. Вона повинна передбачати:

• задекларовану причетність кандидата до тієї політичної сили, руху, блоку, структури чи навіть окремих авторитетних осіб, які справді є авторитетними і визнаними у цьому окрузі (регіоні);

• створення певного контрасту між кандидатом і його суперниками;

• ставку на базову соціально-економічну чи іншу проблему, яка хвилює багатьох громадян і потребує свого нагального вирішення;

• створення якомога позитивнішого іміджу кандидата і негативного іміджу його суперників;

• утворення передвиборної коаліції (якщо в цьому є потреба);

• ставку на певні владні структури, авторитетних політиків, впливових осіб;

• ставку на відповідні засоби масової інформації;

• деморалізацію своїх суперників, конкурентів.

Як правило, стратегію виборчої кампанії як загальний документ для всієї команди кандидата викладають стисло, а також у формі своєрідного плану конкретних дій із зазначенням термінів, відповідальних осіб тощо.

Будь-яка виборча кампанія передбачає підготовку і використання відповідних засобів інформації та наочної агітації.

Основні засоби масової інформації:

• преса;

• телебачення;

• радіо;

• кінопродукція (відеокліпи, відеофільми, ролики). Наочна агітація і сувенірна реклама:

• рекламні листівки, програми, заклики;

• календарики-листівки;гороскопи-листівки;

• сумки, значки, етикетки, емблеми тощо.

З усього переліку наочної агітації особливо виокремимо найпоширеніші і найефективніші — різноманітні листівки. Вони мають бути короткими, зрозумілими, не дуже яскравими, але й не темнокольоровими, розміщеними в місцях найбільшого скупчення людей.

Великого значення у плані психологічного впливу на виборців, електорат надається використанню відповідних гасел, закликів. Вони по-різному діють на громадян. Прості, зрозумілі, закличні типу "За нами Україна!", "Майбутнє України — в надійних руках", "Я зроблю Україну кращою" тощо сприймаються позитивно, особливо, коли їх автор — знана, авторитетна, популярна людина, а не випадковий політик середньої руки.