План
· Влада як суспільний феномен
· Політична влада і її основні риси
· Політична влада в Україні
Поняття «влада» має багато сенсів і різноманітних підходів до їх розуміння. Французький дослідник влади Мішель Крозьє порівнює владу з тхором, про якого всі знають, що він десь утік, але якого ніхто не бачив. Можна виділити ряд підходів до розуміння влади, які відображені у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі.
У вітчизняній літературі влада розуміється у трьох значеннях:
1) як відносини командування і підпорядкування у суспільній групі, державі й суспільстві;
2) як вольовий елемент, який виражається у здатності* одних суб'єктів нав'язати волю іншим суб'єктам з допомогою примусу і переконання, підпорядкувати їх своїм інтересам;
3) як інститут, тобто організована установа, здатна забезпечити єдність дій і усталений порядок у суспільних відносинах.
У зарубіжній літературі щодо розуміння влади можна виділити чотири напрями: "біхевіористський, телеологічний, інструменталістський, структуралістський.
Біхевіористський напрям, розглядає владу як певний тип поведінки, здатний впливати на поведінку інших людей. Цей підхід ґрунтується на вченнях Фрідріха Ніцше, Бертрана Рассела, Берреса Скінера·. Згідно з цим напрямом, прагнення до влади є атрибутом людської екзистенції. Більшість людей не здатна бути ініціатором будь-чого, але зате має необхідність у контролі над собою з боку інших осіб. Отже, біхевіористське розуміння влади передбачає її психологічне, а не інституціолізоване походження.
Телеологічний напрям, представником якого був Толкотт Парсонс, інтерпретує владу як засіб досягнення певних цілей, запланованих результатів. Згідно з цим напрямом, влада існує для того, щоб реалізувати важливі суспільні цілі, вона є засобом обміну, тобто її віддають тим політикам, які найбільш ефективно можуть задовольнити базові потреби соціальної спільноти. В такому розумінні влада подібна до грошей, не володіє безпосередньою корисністю, а є лише символом, з допомогою якого люди можуть придбати безпеку, порядок і соціальну підтримку взамін на добровільне підпорядкування владі, встановленим нею нормам, обмежуючи свої права, вгамовуючи свої пристрасті. Влада, як і всяка інша річ, є засобом ринкових відносин і здобувається через жорстку конкуренцію.
Інструменталістський напрям тлумачить владу як набір певних інструментів, з допомогою яких вона здійснюється. На думку Олвіна Тоффлера, базовими інструментами влади є сила, багатство і знання. Якщо в минулому домінували сила й багатство, то в сучасному інформаційному суспільстві домінують знання. Однак О. Тоффлер застерігає, що знання (інформація) без розвинутих механізмів громадського контролю може перетворитися на засіб владного маніпулювання людьми.
Структуралістський напрям розглядає владу як структуру відносин між керівниками і підлеглими, що ґрунтуються на співвідношенні винагород і покарань. Залежно від того, як функціонує система стимулів між владою і соціальними групами, забезпечується механізм розв'язання конфліктів, стабілізації суспільства.
Влада це складний суспільний феномен, який проявляється на всіх рівнях суспільної ієрархії (міжособистісних взаємодій, у групах, організаціях, інститутах), включає як психологічні, так і інституціолізовані форми впливу на людей. На думку польського соціолога Є. Вятра, влада включаєтакі елементи:
1) наявність у відношеннях влади двох партнерів —окремих осіб, організацій тощо;
2) наказ того, хто здійснює владу, вираження ним своєї волі щодо того, до кого застосовується влада (наказ може супроводжуватися погрозою санкцій у випадку непокори);
3) підкорення наказові;
4) суспільні норми, які встановлюють, що той, хто дає наказ, має право, а той, кому наказують, повинен їх виконувати.
Отже, влада — це можливість і здатність одних соціальних суб'єктів здійснювати свою волю, впливати на інших з допомогою насильства, організованого примусу, права і
авторитету.
Прагнення влади є системним мотивом людини. Ніцшеанська традиція стверджує, що владний мотив, тобто прагнення контролювати інших людей, впливати на "їхню волю, переважає у людини, а Б. Скінер,навпаки, — що більшість людей проявляє бажання бути підвладними. Владні мотиви можна розділити на егоцентричні й соціоцентричні. При домінуванні соціоцентричних мотивацій особа прагне до реалізації власних амбіцій, для неї пізнавальні і аффіліативні потреби не грають важливої ролі, а особа з соціоцентричною мотивацією прагне до реалізації суспільних цілей, задоволення своїх пізнавальних і аффіліативних потреб.
Будь-яка влада як засіб обмінних процесів має здатність втрачати свою ефективність, пересуватися у часі. Це явище ерозії влади(ЯЕВ). ЯЕВ має такі основні ознаки:
1) управлінські дії стають все менше ефективними;
2) чим вищий адміністративний рівень, тим сильніші тенденції до псування влади (як сказав лорд Елтон, влада розбещує людину, а абсолютна влада розбещує абсолютно).
На ерозію влади діють такі фактори:
· особистісні (ендогенні) — інтереси людей, їх значення, міжособистісні вміння;
· середовище (екзогенні) — геополітичні умови, культурні традиції, суспільні установи;
· процесуальні — динамічні ситуативні умови, пов'язані з успіхом чи невдачею особи.
Сутність особистісних факторівполягає в тому, що протягом певного часу радикально змінюються мотиви особи. Якщо на початку становлення своєї кар'єри особа була одержима благородними поривами, то досягнувнш владної вершини, вона живе для утримання влади, насолоджуючись її , перевагами. Особистісні фактори ерозії влади пов'язані з функціональною автономією, сильною кратичною мотивацією, стилем реалізації владних повноважень.
Чим вищий рівень владної ієрархії, тим більша вірогідність її автономізації, що зрештою призводить до захоплення і задоволення керівників не від ефективності прийнятих управлінських рішень, а від ритуалів, пов'язаних із здійсненням високовладного статусу.
Сильна кратична мотивація,що на перших порах є позитивною (бо кращими управлінцями, як свідчать соціологічні дослідження, є люди з сильною кратичною мотивацією), згодом стає патологічною у зв'язку з посиленням владної стабільності.
У стилі реалізації влади будь-якого керівника переважають як інноваційні,так ірутинні засоби.Однак зі зміною умов виникає потреба змінити форми управління, але не всі керівники здатні змінити свій стиль, відійти від звичних способів мислення і дій. Це породжує догматизацію і рутинізацію процесу прийняття управлінських рішень. Цей процес особливо посилюється зі старінням керівників (геронтологічним синдромом), які не здатні мислити категоріями майбутнього, а лише минулого.
Середовище, або кратичний простір,що впливає на ерозію влади, характеризується такими ознаками: ступенем невизначеності, ступенем мінливості і ступенем складності.
Ступінь невизначеності проявляється в тому, що менеджери, політики приймають рішення в умовах дефіциту достатньої інформації або її спотвореного характеру. Часто інформація спеціально селекціонується, щоб вона відповідала очікуванням керівних органів, абоявно фальсифікується.
Ступінь мінливостіполягає в тому, що в умовах швидких суспільних змін керівники не встигають приймати адекватні рішення, і тому вони стають більш консервативними, ніж суспільні інститути.
Ступінь складностіпоказує, що цивілізаційний розвиток ускладнює суспільні відносини і обмежує розумові, чуттєві та вольові можливості людини", і тому управлінці, які приймали оптимальні рішення в простих ситуаціях, не можуть справитися із виконанням своїх обов'язків в складній суспільній системі.
На суб'єктів влади мають великий вплив процесуальні моменти (помилки, невдачі, успіхи).Часто невдача може загартувати керівника або послужити причиною його наступних невдач, а несподіваний успіх —·, призвести до ейфорії і в кінцевому результаті до різкого падіння.
При розгляді ерозії влади треба чітко відрізняти її об'єктивні причини від суб'єктивних інтерпретацій. Часто люди схильні правильні управлінські рішення, що не дають швидкого успіху, трактувати як неправильні і вбачати псування влади там, де її справді не існує.
Критерієм оцінки ефективності влади чи її ерозії є раціональність прийнятих рішень, яка розкривається через відношення реалізованих і нереалізованих рішень до їх загальної кількості.
Влада за її застосуванням у суспільних сферах, а також засобами впливу поділяється на: економічну(владу менеджерів, власників); духовну (владу релігійних ієрархів, містиків, магів); інформаційну(владу науковців, експертів, засобів масової інформації); політичну; адміністративну; військову.
Політична влада включає державну владу, владу органів самоврядування, владу партій і груп тиску, владу політичних лідерів, засобів масової інформації. Центральною у політичній владі є влада державна. Специфіка державної влади полягає в тому, що, по-перше, вона здійснюється спеціальним, відокремленим від решти суспільства апаратом; по-друге, є реальною на території, на яку поширюється державний суверенітет, по-третє, володіє монополією на прийняття законів, а також вжиття у разі необхідності засобів інституціолізованого примусу. При цьому слід додати, що політична влада може поширюватися і за межі компетенції державних органів. Скажімо, влада політичної опозиції або мафіозних структур може бути значно впливовішою в суспільстві, ніж офіційна державна влада.
Політична влада опирається на такі основні засоби: примус, легітимність, угоду.Відповідно до цих засобів, залежно від того, який із них найбільше абсолютизується, вирізняють такі парадигми влади, як примус, легітимність і угода.