Політичні ідеї у країнах Стародавнього світу (стр. 1 из 5)

План

Вступ

1. Політичні ідеї у країнах Стародавнього Сходу

2. Політичні вчення у Стародавній Греції

3. Політична думка у Стародавньому Римі

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Політичні вчення в спеціальному змісті цього поняття з'явилися лише в ході досить довгого існування ранньокласових суспільств і держав. У теоретико-пізнавальному плані генезис політичних теорій проходив у руслі поступової раціоналізації первісних міфічних уявлень.

Політична та правова думка у давніх народів — давніх єгиптян, індусів, китайців, вавилонян, персів, євреїв, греків, римлян та інших — бере витоки з міфологічних джерел і оперує міфологічними уявленнями про місце людини в світі. На ранньому етапі свого розвитку політико-правові погляди, в цілому, ще не встигли виділитися у відносно самостійну ділянку людських знань і були тільки складовим елементом цілісного міфологічного світогляду.

Для міфів стародавніх народів, у цілому, характерне уявлення про божественне (небесне, надлюдське) походження існуючих відносин влади і порядку. Так, у Рігведі (священних гімнах аріїв) всі події в світі розглядалися, як прояв Ріти — світового порядку, — дотримання якого вважалося правильним шляхом і виконанням обов'язку. Таким чином, та або інша версія божественного походження земної влади і порядку — провідний принцип і основна модель відповідного її влаштування і одночасно панівна ідеологія, яка не має конкуренції у вигляді інших точок зору, поглядів тощо; сумнів у міфі — це початок його раціоналізації, але це, як правило, відбувається доволі пізно.

Різні версії міфів дають можливість прослідкувати різноманітність форм впорядкування суспільних відносин і різних шляхів формування і розвитку держави та права. Так, у стародавньому Китаї, відповідно до міфу про божественне походження і характер земних порядків, вся влада безпосередньо сконцентрована в особі верховного правителя. В Єгипті, Вавілоні, Індії можна спостерігати дещо інший підхід, згідно з яким боги, будучи джерелом влади правителя, разом з тим і самі продовжують вирішувати земні справи та людські долі. Певна своєрідність притаманна релігійно-міфологічним уявленням стародавніх євреїв. За їхньою версією, єдиний істинний бог знаходиться в особливих договірних відносинах зі всім єврейським народом, будучи його главою і царем (верховним законодавцем, правителем і суддею). Закони єврейського народу, згідно з цими уявленнями, отримані Мойсеєм прямо від бога. У звичних умовах здійснення влади проводиться людьми від імені бога, але в екстраординарних ситуаціях він діє і безпосередньо через одкровення, чудеса тощо.

Ці міфологічні версії про божественний характер державної влади лежать в основі і більш конкретних уявлень про зміст влади, управління, закон і порядок. Відповідно до релігійно-міфологічних уявлень давніх єгиптян, правду, справедливість і правосуддя уособлює богиня Маат. Судді носили зображення цієї богині і вважалися її жерцями. Божественний характер земної влади (фараона, жерців, чиновників) і офіційно визнаних правил поведінки, в тому числі і основних джерел тодішнього права (звичаїв, законів, судових рішень), означав, що всі вони відповідають або повинні відповідати маат — природно-божественному порядку справедливості. Поняття маат містить, по суті, той же зміст, що і поняття рта (ріта в "Рігведі", дао — в давньокитайській міфології, діке — у давніх греків). У всіх випадках йдеться про правду-справедливість, яка в пізніших природно-правових концепціях праворозуміння стала визначатися як природне, або природно-божественне право.

Право і закон на стадії початкових релігійно-міфологічних уявлень ще не виділилися в особливу систему норм й існували у вигляді органічної частини релігійно-міфологічно схвалюваного порядку державного і суспільного життя. В законах цього часу тісно перепліталися міфологічні, релігійні, моральні, соціально-політичні та інші аспекти, а законодавство, в цілому, виводилося з божественного першоджерела. Закони походили або прямо від богів, або від їхніх ставлеників — правителів. Безпосередньо з богами пов'язували право і законодавство давні індуси, єгиптяни, євреї, греки. Раціоналізація державно-правових уявлень, яку можна спостерігати в I тисячолітті до нашої ери, означала відхід від міфологічної ідеології і, одночасно, усунення монополії жерців. Цей процес йшов у напрямку десакралізації та етизації змісту міфів. В різних державно організованих суспільствах він проходив по різному, маючи відмінні форми і наслідки. Але, в цілому, тенденція відходу від початкових релігійно-міфологічних уявлень до більш раціонального погляду на державу і право в VIII-VI ст.ст. до н.е. спостерігається скрізь.

Особливо значні успіхи цей процес мав в античній Греції та Римі, де були досягнуті значні успіхи в галузі раціонально-філософського і наукового дослідження політико-правових явищ.

1. Політичні ідеї у країнах Стародавнього Сходу

Політичні знання зародились в глибокій давнині в країнах Стародавнього Світу. Формування політичної думки зв'язано з тією стадією розвитку суспільного виробництва, коли появляється приватна власність на знаряддя і засоби виробництва, йде поділ суспільства - родів, племен, общин, - на різноманітні соціальні спільності, виникають стани, різноманітні соціальні верстви, утворюються держави. Становлення і розвиток політичних ідей у всіх стародавніх народів сягає корінням в джерела міфології і оперує міфологічно-релігійними уявленнями про місце людини в світі. Перехід від общинного первісного ладу до ранньокласового суспільства і політичної форми організації суспільного життя супроводжувався дедалі поглиблюючими процесами соціального поділу населення, посиленням соціально-політичних і економічних непримиренностей, загостренням суперечностей між різними верствами суспільства-родовою знаттю і збіднілими общинниками, багатими та бідними, вільними та рабами.

Стародавні джерела свідчать, що соціально-політичні уявлення в Стародавньому Єгипті, Індії, Китаї, Греції, Вавилоні, Персії, Римі та інших країнах мали спільний релігійно-міфологічний характер. У священних книгах стародавніх індусів всі події зображуються як прояв світового порядку, дотримання якого вважалось правильним, свідчило про виконання обов'язків кожною людиною.

Для політичних вчень Стародавнього світу характерно те, що в них не тільки зберігались, але й розвивались релігійно-міфологічні погляди, а теорії державності сповнені релігійних догм, моральних уявлень і прикладних знань про політику. Політичні вчення освячували соціальну нерівність, привілеї знаті, владу експлуататорської верхівки.

Політичні погляди були тісно переплетені із загально-світоглядними (філософськими), моральними й іншими уявленнями. Найдавніші правові заборони, наприклад, були одночасно загально-світоглядними принципами (законами всього світу), релігійними заповідями й моральними приписаннями. Такого роду погляди простежуються в законах царя Хаммурапі, у правових приписаннях Талмуда, в індійських релігійних книгах. У державах Древнього Сходу політичні й правові навчання ще не відокремилися від міфів, не сформувалися у відносно самостійну сферу суспільної свідомості.

Незавершений характер цього процесу проявлявся в наступному.

По-перше, політико-правові навчання Древнього Сходу залишалися сугубо прикладними. Головний зміст їх становили питання, які стосувалися мистецтва ("ремесла") управління, механізму здійснення влади й правосуддя. Інакше кажучи, у політичних доктринах розроблялися не стільки теоретичні узагальнення, скільки конкретні проблеми техніки й методів організації влади.

Державна влада при цьому в переважній більшості навчань ототожнювалася із владою царя або імператора. Причиною тому послужила властива Древньому Сходу тенденція до посилення влади одноособових правителів й утворенню такої форми державного управління суспільством, як східна деспотія. Верховний правитель вважався уособленням держави, осередком всього державного життя. "Государ і його держава - от головні елементи держави", - сказано в індійському трактаті "Артхашастра".

По-друге, політичні навчання Древнього Сходу не відокремлювалися від моралі і являли собою етико-політичні доктрини. Підвищений інтерес до проблем моралі взагалі характерний для ідеології класів, що формуються. Це загальна закономірність всієї історії політичної думки, і найбільше чітко вона виявилася на стадії формування ранньокласових суспільств.

Перетворення в суспільстві й державі в багатьох ранньосхідних навчаннях зв'язувалися зі змінами морального вигляду людей. Саме мистецтво управління часом зводилося до морального вдосконалення государя, до управління силою особистого приклада. "Якщо правитель затвердить свою досконалість, - говорилося в китайській книзі "Шу цзин", - то у всьому його численному народі не буде зловмисників" Багато акцій соціального протесту проходили під гаслами морального змісту й були спрямовані проти конкретних носіїв або узурпаторів влади. Народні маси виступали головним чином за відновлення справедливості, перерозподіл багатства, але не брали під сумнів економічні й політичні основи суспільства.

По-третє, для політико-правових навчань Раннього Сходу характерно те, що в них не тільки зберігалися, але й розвивалися релігійно-міфологічні погляди. Перевага в політичних навчаннях практико-прикладної й моральної тематики приводила до того, що найбільш загальні, відвернені від безпосередньої практики питання (наприклад, походження держави й права, їхній історичний розвиток) залишалися без вирішення або вирішувалися за допомогою тих поглядів, які надавала релігійно-міфологічна свідомість.