До зазначених причин слід додати и зовнішні чинники. Це, насамперед, значне відставання України від перебудовних процесів, що проходили в центральних регіонах країни, республіках Прибалтики, повна дискредитація діяльності республіканського керівництва КПУ.
Після усунення в 1972 р. першого секретаря компартії України П. Шелеста, якого запідозрили в націоналізмі, його наступник В. Щербицький доклав значних зусиль, щоб в апараті компартії України не було й* сліду інакомислення й непокори. Тому за часів «перебудови» серед українських керівників компартії не виявилося жодного реформатора на зразок Б. Єльцина чи О. Яковлєва в Росії.
Установчі з'їзди народних фронтів Естонії, Латвії, Литви, які відбулися в жовтні 1988 р., дали значний імпульс політичній активності населення України, стали свого роду зразками опозиційної поведінки.
Поява багатопартійності е 80-х pp. на Західній Україні була явищем цілком природнім, оскільки ця частина України впродовж XIX та першої половини XX ст. пройшла типовий для усієї Центральної Європи процесі формування і розвитку «третього стану», а разом з ним і громадянського] суспільства. Історична пам'ять без особливих труднощів відновила тут] традиційні інститути та цінності.
Історія Лівобережжя, а значною мірою і центральної України, розвивалась у зовсім іншій системі координат. Практично аж до 1917 р. говорити про скільки-небудь серйозний розвиток тут громадянського суспільства не доводиться. Усі ті інститути та цінності, які в Галичині були природними, тут починали творитися практично з нуля.
Таким чином, дві частини України підійшли до утворення багатопартійності з цілком різним історичним минулим. Різна історична традиція багатопартійності наклала, безперечно, свій відбиток на формування багатопартійності в сучасних умовах, відвівши Галичині (на перших етапах її становлення) роль «політичного п'ємонту».
Протягом останнього століття в українській політичній думці домінували різні напрямки. Панування соціалістичних ідей після розгрому! УНР змінилось надією, що українську державність зможуть вибороти націонал-комуністи. Після їхнього знищення прапор визвольної боротьби на тривалий час підхопили інтегральні націоналісти, які згуртувалися в ОУН і створили УПА. В 60-х pp. цей напрям реалізовував так званий
Український національний фронт, хрущовська відлига привела до переважання загальнодемократичної, ліберальної тенденції пов'язаної з діяльністю журналу «Український вісник і Української громадської групи сприяння виконанню Хельсінських угод (УГС).
Окремої уваги заслуговує питання про безпосередній вплив українського дисидентського руху 60–70-х pp. на процес формування партійної системи в Україні. Відзначимо два основних моменти у розвитку українського дисидентського руху, які, здійснили визначальний вплив на формування специфіки системи політичної багатопартійності в Україні:
1. І. Лисяк-Рудницький та Б. Кравченко незалежно один від одного підкреслювали монолітність українського дисидентського руху, в основу якого було покладено національний патріотизм. Повз їх уваги не пройшла непоміченою важлива тенденція: в 60–70-х pp. направленість векторів національного і демократичного протесту в рамках українського дисидентського руху співпадали. Ця одновекторність виявилася принципово важливою в період безпосередньої підготовки створення політичних партій в Україні, а також на першому етапі розвитку багатопартійності. Завдяки їй розбудова системи багатопартійності в Україні почалася зі створення партій націонал-демократичного і націонал-патріотичного спрямування.
Дисидентський правозахисний рух ідейно підготував та обґрунтував необхідність зламу радянського ладу і досягнення Україною незалежності. Представники дисидентського руху висунули як завдання політичного розвитку – основні ознаки демократичних суспільства: ринок, плюралізм, демократія. Завдяки дисидентському рухові вони були перенесені безпосередньо на український ґрунт у другій половині 80-х – на початку 90-х pp. Однак, на жаль, ці положення носили, скоріше, характер побажань і висувалися скоріше від протилежного.
2. Дисидентський рух зумовив також значний суб'єктивний вплив на розвиток процесу розбудови багатопартійності в Україні. Мається на увазі те, що з його рядів вийшла плеяда політичних діячів, які безпосередньо взяли участь у створенні політичних партій, привнісши тим самим у партійний рух традиції та досвід дисидентства і правозахисної діяльності. Ряд з них організували та очолили політичні партії. В числі перших політичних партій, які виникли в Україні, лідерами п'яти були колишні дисиденти. А загальний тюремний стаж 12 народних депутатів Верховної Ради України XII скликання складав майже 10 років.
Таким чином, поява перших елементів багатопартійності в Україні на рубежі 80–90-х pp. була детермінована передусім соціально-економічними та політичними умовами, які склалися в Україні. Йдеться про кризовий стан суспільства, неспроможність пануючої в ньому влади відшукати шляхи виходу з кризи, а відтак усвідомлення суспільством необхідності її заміни. Тому немає нічого дивного, що найбільш суттєвий вплив на виникнення партій мав процес виборів до Верховної Ради України 1990 р. Партії повинні були б виявитися більш придатними виконувати функцію боротьби за владу, оскільки порівняно з рухами мали ряд переваг. Можливість реалізації власних політичних програм через владні структури зумовлювала потребу чіткої організації, яка була властива не так об єднанням і рухам, як партіям. Вони були організованішими та структурованішими, мали чітко окреслену ідеологічну орієнтацію, якісно однорідний склад учасників, а також конкретно визначені функції та завдання. З іншого боку, виникнення українських політичних партій було детерміноване внутрішньою логікою розвитку неформальних суспільно-політичних організацій. Це підтверджує законі помірний характер процесу партійного будівництва в Україні.
Аналізуючи історію виникнення системи багатопартійності В Україні, можна помітити, що поява політичних клубів, спілок, товариств та рухів хронологічно передувала появі політичних партій. Так, восени 1987 р. у Львові виникає молодіжне об'єднання «Товариство Лева» у Києві Будинку вчених АН УРСР створюється українознавчий клуб «Спадщина»,:,] в Київському університеті – студентське об'єднання «Громада», в серпні] 1987 р. в Києві виникає Український культурологічний клуб (УКК).а Діяльність усіх цих організацій з самого початку набирає політичного характеру.
Значну політичну роботу проводить у цей час і Спілка письменників] України, яка, по суті, разом із своїм друкованим органом – газетою «Літературна Україна» перетворюється на штаб демократично настроєних сил.
11–12 лютого 1989 р. за активною участю українських письменників відбулася установча конференція Товариства української мови (ТУМ). 4 березня 1989 р. проходить установча конференція Українського добровільного історико-просвітницького товариства «Меморіал». 29 грудні 1989Р. відбувся І з'їзд Асоціації «Зелений Світ».
Виникнення туму, «Меморіалу», «Зеленого Світу» свідчило про значну політизацію суспільства, його потенційну готовність до створення всеукраїнського політичного об'єднання. У цей же час відбувається організаційне оформлення й інших форм соціальної самодіяльності населення. Ця обставина і зумовила розбіжності в означенні початку багатопартійності в Україні. Частина дослідників датують початки багатої партійності в Україні осінню 1989 р., інші – весною 1990 р.
Подібні розбіжності в хронологічному визначенні початків багатопартійності не є принциповими. Проте належить зауважити, що другий підхід більш адекватно відображає реалії, передусім з формальної точки зору. Адже саме навесні 1990 р. в Україні на регіональному рівні почалася реєстрація політичних утворень, які декларували себе в якості політичних партій. У цей час виникають Українська національна партія (УНП) на чолі з Г. Приходьком, Всеукраїнське політичне об'єднання Державна Самостійність України» (ДСУ) на чолі з І. Кандибою, Українська християнсько-демократична партія (УХДП В. Січко), Українська народно-демократична партія (ундп – Є. Чернишов, А. Ки-реєв), а 1 липня 1990 року – відбувся установчий з'їзд Української міжпартійної Асамблеї (згодом Українська Національна Асамблея (УНА) Ю. Шухевич). Всього в Україні за відносно короткий час виникає 20 партій і об'єднань загальною чисельністю близько 30 тис. членів. Однак, незважаючи на велику кількість різних угруповань, жодне з них не стало достатньо впливовим навіть у західних областях України.
Проте якщо брати до уваги сутнісний зміст процесу творення багатопартійності в Україні, то більш раціональним видається перший підхід. Саме восени 1989 р. в Україні було вперше задекларовано намір створення політичної партії – партії зелених України (ПЗУ).
Той факт, що вперше в Україні про намір створити політичну партію заявили учасники екологічного руху – «зелені» – є зовсім не випадковим. Чорнобильська атомна катастрофа, що сталася у квітні 1986 р. не знає аналогів в історії людства. Найтрагічнішим було те, що у сукупності з іншими регіональними екологічними катастрофами (Донбас, Чернівці, Південь України) Чорнобиль створив реальну загрозу знищення традиційного для українського етносу географічного середовища, що дорівнювало би самогубству української нації.