Смекни!
smekni.com

Виникнення політичних партій в Україні та основні етапи їх формування (стр. 4 из 4)

Проголошення Україною державної незалежності внесло якісні зміни в умови та детермінанти подальшого формування системи української багатопартійності, які знаменують початок нового етапу в її розвитку. З одного боку, революційний стрибок, який на деякий час перервав еволюційний поступ, допоміг опозиційним політичним об'єднанням достроково виконати свою програму дій, яка передбачала демонтаж СРСР і ліквідацію монополії компартії на владу. З іншого боку, втративши на деякий час звичний образ зовнішнього та внутрішнього ворога, політичні партії і рухи після переможної ейфорії перших післясерпневих днів 1991 р. опинилися у стані певної розгубленості, яка невдовзі перейшла в кризу.

Серед вітчизняних дослідників сьогодні відсутня єдність щодо процесу формування специфіки партійного будівництва в Україні. Згідно з «лінійною» схемою, появі партій передувало створення політичних клубів, товариств, які згодом перетворюються на більш численні та зорганізовані утворення – рухи, фронти. На базі ж останніх пізніше й формуються власне політичні партії.

Згідно з іншим підходом, політичні партії трактуються як самодостатні утворення. Початок «партійної ери» вони пов'язують з організаційним утворенням Народного Руху України (вересень 1989 р.). Треті взагалі заперечують існування політичних партій у їх класичному розумінні в Україні або зараховують до їх числа більшість існуючих політичних об'єднань.

Значні розбіжності існують і в поглядах політологів і щодо періодизації процесу виникнення та розбудови багатопартійності в Україні. Практично кожен із дослідників, який займається дослідженням феномену багатопартійності в Україні, представляє свій погляд на етапи її формування. Проте, якщо не брати до уваги певні хронологічні розбіжності, їх можна звести у дві основні групи.

До першої належить віднести спроби періодизації, запропоновані прихильниками т.зв. «лінійного» підходу. Як правило, всі вони обов'язково визначають етапи допартійний, початкової багатопартійності та посткомуністичний. Другий варіант підходу полягає в тому, що історія сучасного українського партоудівництва поділяється на два основний етапи, вододілом між якими служить акт визнання національне> державного суверенітету України.

З урахуванням цього можна виділити наступні етапи формування політичних партій в Україні:

I етап (1990–1991) – період жорсткого протистояння легальних демократичних організацій України з КПУ, формування перших національних рухів і політичних партій;

II етап (1992–1994) – період формування сучасної партійної системи, основних політичних партій різної політичної спрямованості;

III етап (1994–1998) – період подальшого розвитку багатопартійності, ідейного та організаційного самовизначення політичних партій;

IV етап (після парламентських виборів 1998 р.) – період консолідації політичних партій і формування блоків політичних партій.

Після усунення в серпні 1991 р. з політичної арени України спільного противника всіх демократичних сил – КПУ – почали виявлятися незгоди у стані демократів. Для частини політичних організацій та політиків антикомунізм був своєрідним цілющим середовищем, ПЄВНОНз соціальною базою. Багато з партій, рухів, інших політичних формувань народжувалися як анти-КПРС, як альтернатива, опозиція їй. А деякі визначали усунення її з арени політичної діяльності як свою головну мету. Допоки існувала компартія, новітні партії були єдині у боротьбі із нею. Тільки-но супротивника було усунуто, розпочався розлад. «Із забороною в республіці компартійних структур, – зазначав у своєму виступі на Форумі інтелігенції України В. Чорновіл, – – у багатьох регіонах виник політичний вакуум, ідеологічне безвладдя». Отже, своєрідність моменту полягала в тому, щоби знайти найоптимальніший варіант розвитку суспільства. А для партій – визначити своє місце у суспільних процесах, щоб впливати на них, закладати підвалини майбутньої діяльності.

Саме ця обставина, разом із неготовністю багатьох мешканців сходу та півдня України адаптуватися до нових національних реалій, привела до появи у 1991–1993 pp. ряду партій східно – та південноукраїнського походження (ЛПУ, гку, ППУ, ПЕВК та інших), що мали відмінну політичну спрямованість. Визнаючи незалежність України, вони виступають за збереження тісних зв'язків із Росією, надання російській мові статусу державної або офіційної, відстоюють права регіонів. У своїй діяльності вони передусім акцентували увагу на проблемах соціально-економічного розвитку України.

Важливою умовою розвитку системи багатопартійності в Україні виступає динаміка соціальних змін. Процес формування нових суспільних верств перебуває у значній залежності від темпів економічного реформування, а також розвитку науково-технічного прогресу. Існує цілком певна відповідність між економічним та політичним плюралізмом. Доти, поки панує господарська система, в якій домінує державна форма власності й де економічні суб'єкти не мають свободи та самостійності, повноцінна багатопартійна система є неможливою. При цьому слід зауважити, що політичний плюралізм у західноєвропейських країнах, – як зазначає Р. Даль, – виростав із того капіталізму, який ми називаємо домонополістичним, із вільних ринкових відносин. Економічний прогрес йшов тут випереджаючими темпами. Особливість же перебігу політичних процесів у посттоталітарних країнах полягає в тому, що економічні умови є в цілому несприятливими для формування тут інститутів демократії.

Становлення політичних партій і громадських рухів в Україні відбувалося в «екстремальних» умовах. Поглиблення економічної кризи, соціальна напруженість і зневіра у можливості демократичних структур ефективно розв'язувати гострі соціальні проблеми, крах суспільних ідеалів – все це негативно позначається на реальному статусі та впливовості політичних партій.

Більшість політичних партій поки що не стали міцними організаціями, здатними відобразити корінні інтереси різних верств і прошарків суспільства. Вони не спроможні вести за собою маси, визначити соціальну базу й зробити свою діяльність соціально адресною.

У цьому процесі «жертвами» стають передусім політичні партії центристської орієнтації, які розраховують на середні верстви суспільства. Політичні партії, які висловлюють інтереси робітників та селян, дедалі більшою мірою змушені враховувати радикалізацію настроїв своєї соціальної бази, відповідно радикалізувати свої політичні вимоги, особливо у питаннях соціального захисту населення. Перехідний етап економічних відносин лише посилює неструктурованість українського

суспільства, надає йому рис маргінальності та нестабільності. Звідси випливає і та внутрішня нестійкість, залежність від різних фракцій та груп всередині партії, що приводить до численних розколів. Доки в Україні буде зберігатися така ситуація, більшість українських партій, які ідеологічно орієнтовані на інтереси усталених соціальних верств, притаманних суспільству з ринковою економікою, приречені на роль лоцманів від політики, що закладають політичні орієнтири майбутнього.

Переважна більшість населення сприймає політичні партії України як об'єднання людей, які прагнуть влади, вважають, що діяльність партій дестабілізує становище у державі. Звідси й пояснення повільності темпів становлення багатопартійності в Україні, орієнтації на персоналії при формуванні політичних об'єднань.

Важливою внутрішньосистемною детермінантою розвитку багатопартійності в Україні на сучасному етапі виступає необхідність структурно-організаційної розбудови та перебудови українських політичних партій. її метою є повноцінне включення українських партій у політичну систему української держави та виконання ними усього спектру функціональних обов'язків, що притаманні цим політичним інститутам у суспільствах з усталеною системою демократії. В зв'язку з цим особливого значення набуває проблема витворення українською державою політико-правових та соціально-економічних умов, які сприяють завершенню міжсистемних трансформаційних процесів у суспільстві, а відтак створюють реальний ґрунт для діяльності політичних партій. Прийняття нового виборчого та партійного законодавства заклало передумови для якісно нових політико-юридичних та соціально-економічних засад партійного будівництва в Україні.