Виборність на території сучасної України існувала з моменту виникнення держави. Елементи виборності спостерігаються, зокрема, у слов'янських племен. Керівництво в цих племенах належало кращим людям, які збиралися на "віче" - ради, де вирішували важливі питання життя племені, війни і миру. З утворенням і зміцненням Київської держави принципи виборності набули загальний характер, хоча публічна влада в Київській Русі ще не мала парламентських форм. Подальший розвиток інституту виборності в Україні пов'язується з існуванням Гетьманської держави, Запорізької Січі і Слобідської України, їм притаманна одна й та ж форма державного управління - демократична республіка. Носієм суверенної влади в цих республіках виступає весь народ. Всі державні установи без винятків формувались тільки шляхом виборів. Акт, який має назву "Правовий Уклад та Конституції відносно прав і вольностей війська Запорозького", названий Конституцією України 1710 гетьмана Пилипа Орлика, можна вважати першим нормативним актом писаного виборчого права України, оскільки він вперше фіксував принципи діяльності органів державної влади, порядок, терміни і періодичність скликання вищого представницького органу тих часів - Генеральної Ради. Особливе місце в історії становлення інституту виборності за умов відновлення української державності посідають вибори до Установчих зборів Української Народної Республіки. Особливий період розвитку виборчого права України становить радянське виборче право. Концептуальним моментом щодо його розвитку виступає теза Леніна про неприйнятність парламентаризму як моделі організації політичної влади. Починання періоду розвитку радянської виборчої системи пов'язані з Конституцією СРСР 1936 р.
З 1936 р. в радянській виборчій системі запроваджується своєрідна "подвійна стандартизація" для оцінки виборчого права і практики проведення виборів: одна шкала - декларована соціалістична демократія, побудована на принципах загальних, рівних, прямих і таємних виборів, інша - для внутрішнього користування, спрямована на забезпечення керівної ролі партії в суспільстві і державі. Останній період радянської виборчої системи почався у 1985 р. з реформування всього масиву виборчого законодавства на території СРСР, в тому числі в УРСР. Виборчі кампанії 1988-1990рр. Виборчі кампанії 1988-1990рр. можна назвати першими демократичними, або, принаймні, полу демократичними виборами в СРСР. Вперше, за період існування радянської влади в процесі виборів панувала політична боротьба, розмаїття думок і кандидатів.
Після отримання Україною незалежності і створення власної державності виборче законодавство зазнало змін. На поточний момент систему чинного виборчого законодавства складають 4 групи законодавчих актів:
1) Конституція України;
2) система спеціальних законів України про вибори: Закон "Про вибори народних депутатів України"; Закон "Про вибори Президента України" ; Закон "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів "; Закон" Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим "; Закон" Про Центральну виборчу комісію "; Закон" Про особливості участі громадян України з числа депортованих з Криму у виборах депутатів місцевих рад в Автономній Республіці Крим ";
3) нормативно-правові акти конституційного законодавства: Закон" Про громадянство України "; Закон" Про об'єднання громадян " ; Закон "Про мову" та ін;
4) положення нормативних актів суміжних галузей, які регулюють виборчий процес: норми адміністративного, трудового, житлового, кримінального, кримінально-процесуального, цивільного, цивільно-процесуального, пенсійного, фінансового, господарського, митного, інформаційного, сімейного, екологічного законодавства, законодавства про зв'язок.
Отже, становлення інституту виборів в Україні пройшло складний шлях. Історичний аналіз свідчить, що українська нація здійснила свій внесок до скарбниці загальнолюдських надбань, таких як безпосередня демократія, свобода і т.п.
1.3 Сучасні форми виборчої системи
Виборче право в Україні.
Сучасний виборчий процес в Україні складається з ряду стадій. Основними ста днями виборчого процесу в Україні є:
1) складання та уточнення списків виборців;
2) утворення виборчих округів;
3) створення виборчих дільниць;
4) утворення виборчих комісій;
5) висування та реєстрація кандидатів;
6) проведення передвиборної агітації;
7) голосування;
8) підрахунок голосів виборців і визначення підсумків голосування;
9) визначення результатів виборів і їх офіційне оприлюднення;
10) припинення діяльності виборчих комісій.
Якщо мова йде про вибори президента, то тут може мати місце другий тур голосування і остаточне визначення та опублікування результатів виборів. Вибори Президента України можуть бути черговими, позачерговими та повторними. Вони призначаються Верховною Радою України, прийняттям відповідної постанови. Верховна Рада України приймає також постанову про призначення чергових та позачергових виборів Президента України на підставах, визначених Конституцією України та законом про вибори Президента, і постанови про призначення повторних виборів, на підставі письмової заяви Центральної виборчої комісії. Вибори Президента проводяться по єдиному загальнодержавному одномандатному виборчому округу, який включає в себе всю територію України. Важливим є визначення тих найважливіших демократичних принципів, грунтуючись на яких і повинен здійснюватися виборчий процес.
Головними серед них є:
1) дотримання принципів виборчого права;
2) принцип законності та заборони незаконного втручання у виборчий процес;
3) принцип політичного плюралізму та багатопартійності;
4) принцип публічності та відкритості;
5) принцип свободи передвиборної агітації, рівного доступу всіх кандидатів і партій (блоків) - Суб'єктів виборчого процесу до засобів масової інформації незалежно від їх форми власності, крім засобів масової інформації, засновниками (власниками) яких є політичні партії;
6) принцип неупередженості органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, суддів, підприємств, установ та організацій, їх керівництва, інших посадових і судових осіб до партій (блоків) - суб'єктам виборчого процесу, кандидатам у депутати.