Інший приклад: терміни посіву озимих керівник підприємства затягнув. Озимі увійшли в зиму слабкими і загинули через звичайні для цієї місцевості морози. Тут керівник теж рискував. Але припустився порушень, не зумів правильно організувати роботу підприємства. У результаті його вчинків, котрі за змістом мають ознаку риску, підприємству заподіяна пряма дійсна шкода. Керівник, що припустився порушень, має бути притягнений до матеріальної відповідальності. Риск, якого припустився пін, не с нормальним виробнично-господарським риском.
Розділ IX КЗпП, котрий починається зі статті, яка коментується, називається "Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації". Тому частина друга ст. 130 КЗпП і перелічує, які гарантії держава установила для працівників на випадок їх притягнення до матеріальної відповідальності.
Крім переліку всіх юридичних фактів (протиправна поведінка працівника, пряма дійсна шкода, причинний зв'язок між протиправною поведінкою працівника і шкодою, вина працівника), що складають підстави матеріальної відповідальності і відсутність яких виключає притягнення працівника до матеріальної відповідальності, у цій статті вказано на установлення законодавством межі матеріальної відповідальності працівників , обмеження ії визначеною частиною заробітку працівника[7], неприпустимість того, щоб матеріальна відповідальність перевищувала повний розмір заподіяної шкоди. Слова "повний розмір заподіяної шкоди" не означають нічого іншого окрім можливості стягнення з працівника, у передбачених випадках, суми, рівної прямій дійсній шкоді. Отож, повний розмір заподіяної шкоди у контексті ст. 130 КЗпП є синонімом поняття прямої дійсної шкоди.
Ця стаття припускає у визначених випадках притягнення до матеріальної відповідальності у розмірі, що перевищує повний розмір заподіяної шкоди (пряма дійсна шкода). Про це див. коментар до ст. 135 та ст. 1353 КЗпП.
Аби запобігти питань стосовно притягнення працівника за одне й те ж порушення до матеріальної та інших видів відповідальності, у частині третій ст. 130 КЗпП пояснюється, що одночасне притягнення до матеріальної та інших видів відповідальності цілком припустимо, лише якщо є підстави .для притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. Це правило узгоджується зі статтею 61 Конституції України, котра забороняє притягнення за одне і те ж правопорушення двічі до юридичної відповідальності лише одного виду.
Працівнику надається право добровільно покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації повністю чи частково. Проте навіть такий спосіб відшкодування шкоди не виключає проведення службового розслідування, належного установлення факту заподіяння шкоди та видання за результатами службового розслідування наказу. У наказі винуватим особам може бути запропоновано добровільно покрити шкоду. Такий наказ і буде підставою для приняття касою підприємства грошових сум у порядку покриття шкоди. У наказі може бути виражена згода власника на передачу працівником для покриття заподіяної шкоди рівноцінного майна чи полагодження пошкодженого, як це передбачено частиною п'ятою ст. 130 КЗпП.
Проте покриття працівником прямої дійсної шкоди у добровільному порядку шляхом передачі підприємству рівноцінного майна чи полагодження пошкодженого можливе тільки за згодою власника. Інакше кажучи, переважно формою покриття прямої дійсної шкоди є грошова форма. За згодою власника відшкодування може чинитися у формі, яка у цивільному праві називається "в натурі".
Положення Кодексу законів про працю за аналогією слід застосовувати до випадків зворотної (регресної) вимоги держави до посадових осіб місцевої державної адміністрації про відшкодування шкоди, заподіяної державі в зв'язку з відшкодуванням за рахунок держави шкоди, що заподіяна незаконними рішеннями голів місцевих державних адміністрацій, наказами керівників управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, діяльністю або бездіяльністю посадових осіб цих адміністрацій. Справа в тому, що відповідно до ст. 56 Конституції держава зобов'язана відшкодувати матеріальну і моральну шкоду, завдану громадянам незаконними діями органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Держава, у разі відшкодування шкоди, одержує право регресної вимоги в розмірах і порядку, що визначаються законодавством (ст. 49 Закону "Про місцеві державні адміністрації"). Оскільки спеціальне законодавство з цього приводу не приймалось, на мій погляд, було б доцільно застосовувати в таких випадках за аналогією норми КЗпП про матеріальну відповідальність.
3.Види матеріальної відповідальності
Трудове законодавство передбачає два види матеріальної відповідальності працівників: обмежену і повну[8]. Деякі правознавці також виділяють: підвищену матеріальну відповідальність і відповідальність у межах середнього місячного заробітку.
Обмежена матеріальна відповідальність.
Обмежена матеріальна відповідальність при заподіянні шкоди працівником полягає в обов'язку відшкодувати заподіяну з його вини шкоду в розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Цей вид відповідальності є основним і настає в усіх випадках, коли чинним законодавством не передбачений більш високий розмір відшкодування. Названа відповідальність є обмеженою тому, що вона обмежується розміром середнього місячного заробітку працівника. Її не можна назвати неповною, оскільки при заподіяні шкоди меншого розміру, ніж середня заробітна плата працівника, він буде нести відповідальність у повному розмірі шкоди. Ця відповідальність не є і частковою, оскільки розмір відшкодування визначається не часткою шкоди, а залежно від розміру середньої місячної заробітної плати працівника. Розмір середнього заробітку становить заробітну плату за два останні календарні місяці роботи працівника, що передували дню виявлення шкоди, а якщо шкода виявлена після звільнення — дню звільнення. В разі, коли працівник пропрацював на даному підприємстві менше двох місяців, середня заробітна плата обчислюється із заробітку за фактично відпрацьований час.
Обмежена матеріальна відповідальність на підставі п. 1 ст. 133 КЗпП настає у випадку, коли шкода заподіяна зіпсуттям або знищенням через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції) працівником в ході трудового процесу. На інших працівників з числа службових осіб (наприклад майстра, технолога), якщо шкода від зіпсуття або знищення матеріальних цінностей сталася через недбалість, заподіяна внаслідок їх службових дій чи бездіяльності, матеріальна відповідальність може бути покладена також у межах середнього місячного заробітку, але не на підставі п. 1 ст. 133 КЗпП, а на підставі ст. 132 КЗпП. Відповідальність у тому ж розмірі за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів покладається на працівника, якщо названі цінності були видані йому в користування в зв'язку з виконанням трудових обов'язків.
На підставі п. 2 ст. 133 КЗпП за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякі-. сної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних чи грошових цінностей, матеріальну відповідальність в межах прямої дійсної шкоди, але не більше середнього місячного заробітку, несуть винні у цьому директори, начальники та інші керівники підприємств та їх заступники; керівники та їх заступники будь-яких структурних підрозділів, передбачених статутом підприємства чи іншим відповідним положенням.
До зайвих грошових виплат відносяться суми стягнених штрафів, заробітної плати, виплачені звільненому працівникові в зв'язку з затримкою з вини службової особи видачі трудової книжки, розрахунку, неправильним формулюванням причин звільнення, а також заробітної плати, виплаченої працівникові за зайве надані дні чергової відпустки без виключення днів прогулу. При виявленні безпосередніх заподіювачів шкоди, викликаної виплатою зайвих сум, знищенням чи зіпсуттям матеріальних цінностей, вони зобов'язані відшкодувати шкоду в межах, встановлених законодавством. Керівні службові особи в цих випадках несуть матеріальну відповідальність в межах свого середнього місячного заробітку за ту частину шкоди, що не відшкодована її безпосередніми заподіювачами. При цьому загальна сума, що підлягає стягненню, не повинна перевищувати заподіяну шкоду. На керівних працівників може бути покладена матеріальна відповідальність у межах середньомісячної заробітної плати, якщо з їх вини не було своєчасно вжито заходів до стягнення шкоди з безпосередніх її заподіювачів й таку можливість підприємство втратило.
Працівники, які не є керівниками підприємства і структурних підрозділів на підприємстві або їх заступниками, за шкоду, заподіяну зайвими грошовими виплатами, викликаними неналежним виконанням ними трудових обов'язків, несуть матеріальну відповідальність за ч. 1 ст. 132 КЗпП, крім випадків, для яких ст. 134 КЗпП передбачена повна матеріальна відповідальність.
Якщо працівник уклав з підприємством письмовий договір про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або інших цілей, але він не віс носиться до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 135' КЗпП може бути укладений такий договір, матеріальна відповідальність такого працівника у разі нестачі чи зіпсуття настає в обмеженому розмірі за умови, що відсутні інші підстави для повної матеріальної відповідальності.