Смекни!
smekni.com

Текстильна промисловість України. Основні проблеми та перспективи розвитку (стр. 3 из 6)

Як наслідок, кризова ситуація склалася на підприємствах текстильної промисловості. У порівнянні з початком 90-х років виробництво продукції підприємствами легкої промисловості скоротилося в 7-10 разів, її частка в структурі промислової продукції зменшилася з 10 до 1,1%. З 245 підприємств більше 30% простоюють, виробничі можливості інших використаються лише частково. Обсяги виробництва тканин склали лише 6% від обсягів 1990 року. В 2004 році на одного жителя України було вироблено лише 1,5 кв. м тканин, тоді як в 1990 році випускалося 24 кв. м. У галузі загублено понад 300 тис. робочих місць. Імпорт тканин перевищує вітчизняне виробництво в три рази, а експорт у цілому майже в 10 разів, причому шовкових тканин в 47 разів, бавовняних - в 26 разів, вовняних в 7 разів, лляних в 5 разів [13, с.5].

Основні причини, що призвели до кризового стану лляного комплексу:

1) розпад сформованих економічних, виробничих і технологічних зв'язків між окремими галузями й підприємствами лляного комплексу, який виник під час переходу економіки від твердого планування до ринкових умов;

2) вкрай високий диспаритет цін між вартістю матеріально-технічних ресурсів і вартістю льоносировини, що склався в умовах нерегульованої ринкової економіки;

3) трудомісткість льону як аграрної культури, витрати праці на виробництво одного центнера льоноволокна в сім-вісім разів вище витрат на виробництво центнера зерна;

4) відсутність виробництва на Україні спеціалізованих машин, необхідних для збиральних і післязбиральних операцій (льонокомбайнів, льоноворохосушилок та інш.), а також устаткування для первинної обробки льону;

5) скорочення й нераціональне застосування мінеральних добрив, засобів захисту й інших доданків урожайності;

6) особливість кінцевої продукції сільгоспвиробника - льоносоломи або льонотрести, яка полягає в тому, що вона не може вільно реалізовуватися на ринку та вимагає подальшої обов'язкової переробки на льонозаводах;

7) низька ефективність переробних підприємств, що дозволяє одержувати тільки 25-30% тіпаного льону від загальної маси виробленого льоноволокна;

8) різке скорочення сировинної бази, що призвело до кризового рівня зниження обсягів виробництва продукції з льону і, як наслідок, до втрати значної частини внутрішніх та зовнішніх ринків текстилю.

Незважаючи на відносну стабілізацію в останні роки (в 2003-2005 роках посівні площі льону становили 25-30 тисяч гектарів, річні обсяги виробництва льоноволокна 15-18 тисяч тонн).

Український лляний комплекс має величезну кількість проблем:

незначну площу посіву льону-довгунця та практично повну відсутність посівів льону-кудряшу;

малу кількість вітчизняного насіння при високій вартості імпортного;

невисоку врожайність;

низьку якість сировини;

застаріле обладнання на льонопереробних підприємствах;

низькоефективні технології, що дозволяють одержувати незначну кількість тіпаного льону;

вкрай невисокий відсоток використання наявних площ (до 20%);

відсутність національних технологій по подальшій глибокій переробці льоносировини (зокрема, котонізації льоноволокна);

відсутність інновацій та дуже малий обсяг інвестицій як в промисловому, так і в аграрному секторі льоновиробництва;

відсутність стандартів на льонопродукцію.

Загальний стан лляного комплексу України - однієї з найбільш рентабельних галузей економіки в країнах з розвинутою текстильною промисловістю - можна характеризувати на даний час як післякризовий та такий, що потребує цільової державної підтримки.

2. Сучасний рівень розвитку текстильної промисловості

2.1 Текстильна промисловість України в сучасних умовах господарювання

За випуском продукції (48%), вартістю основних виробничих фондів перше місце в комплексі займає текстильна промисловість. Проте в останні роки спостерігається спад виробництва. У таблиці 1 наведено обсяги виробництва текстильної промисловості [9, с.342].

Таблиця 1 - Динаміка виробництва текстильної продукції

Продукція, млн. м2 Роки
2001 2002 2003 2004 2005
Тканини всіх видів 985 1212 926 597 282,9
Бавовняні 75 72 65 51 130
Вовняні 82 98,2 68 58 21
Лляні 258 283 190 147 40
Шовкові 353 443,1 380,3 297,1 46

Отже, у 2005 році спостерігалося значне падіння виробництва. Особливо зменшилося виробництво шовкових тканин.

Головною галуззю текстильної промисловості в Україні, як і в усьому світі, є бавовняна галузь, яка зараз перебуває в занепаді. На неї припадає майже 50% усіх тканин, що виробляються. Бавовняне виробництво країни знаходиться у великій залежності від постачальників сировини. Тому передбачається відновлення бавовництва у південних районах, що дозволить забезпечити бавовняну промисловість на 70% власною сировиною і значно знизити собівартість виробництва тканин. У Херсоні вже введена експериментальна лінія бавовняно-очисного заводу, що споруджується відповідно до Державної програми розвитку легкої промисловості.

Бавовняна промисловість у своїй структурі має прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фарбувальнообробне виробництво. Бавовна є основною сировиною для деяких видів тканин з домішкою синтетичних і штучних волокон.

Тканини та інші вироби з бавовни виробляють у:

Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати),

Донецьку (бавовняно-прядильний комбінат),

Ново-волинську (бавовняна фабрика),

Полтаві (прядильна фабрика),

Києві (ватно-ткацька фабрика),

Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві та Радомишлі (ткацькі фабрики),

Нікополі (ниткова фабрика).

Вовняна промисловість є другою за значенням у галузі.

Вовняна промисловість виробляє 7,0% усіх тканин України, первинно обробляє вовну, виготовляє пряжу, тканини та вироби з неї.

Чисте вовняне виробництво майже не збереглось. Як домішки використовують хімічні й синтетичні волокна, бавовну.

В Україні діє майже 30 підприємств галузі. Підприємства вовняної промисловості розміщені в Харкові, Луганську, Одесі, Дунаєвцях (Хмельницька область), Сумах, Богуславі, Кременчуці, Лубнах, Чернігові, Кривому Розі, Черкасах; у ряді міст Чернівецької і Закар-патської областей зосереджено виробництво килимів і килимових виробів з вовни та синтетичних волокон.

Шовкова промисловість виробляє 20,5% усіх тканин України.

Вовняна промисловість пов’язана з виробництвом хімічних волокон, які майже повністю витіснили природний шовк-сирець.

На базі натуральної сировини (шовку-сирцю) діє комбінат у Києві, який випускає високоякісний натуральний шовк (крепдешин і креп-жоржет).

Підприємства Черкас, Києва, Луцька виробляють шовкові тканини з синтетичного та штучного волокна. У Києві та Лисичанську виготовляють шовкові тканини технічного призначення [12, с.46].

На власній сировині працює лляна промисловість, яка випускає 7,3% тканин країни.

В Україні діє повний цикл виробництва та переробки льону, функціонує понад 30 льонозаводів. Лляні тканини потрібні для виготовлення одягу, тобто, мають побутове призначення.

Тканини технічного призначення вирізняються високою міцністю: брезент, пожежні рукави, сировина для взуттєвої промисловості. Лляні тканини виробляють на комбінатах у Рівному і Житомирі, на фабриці в Коростені (Житомирська область). Україна є експортером льоноволокна і льняних тканин.

Конопляно-джутова промисловість, крім привізного джгуту і власної сировини (волокна конопель), використовує коротке волокно льону, бавовняну пряжу, хімічні волокна.

Майже всю продукцію підгалузі випускають Одеська джгутова фабрика і Харківський канатний завод, повністю задовольняючи потреби України та експортуючи частину.

Трикотажне виробництво продукує в’язані вироби з різних пряж і, орієнтуючись на споживача та трудові ресурси, розміщується у великих містах: Києві, Харкові, Дніпропетровську, Львові, Одесі, Житомирі, Запоріжжі, Донецьку, Чернівцях, Івано-Франківську, Луганську, Хмельницькому, Прилуках.

На більш ніж 60 підприємствах підгалузі виробляється до 9% товарної продукції легкої промисловості.

У структурі трикотажних виробів переважає виробництво панчішно-шкарпеткових виробів та білизняного трикотажу.

2.2 Міжнародне співробітництво у галузях текстильної промисловості

Приблизно 70% підприємств, які працювали в текстильній промисловості України за часів СРСР припинили своє існування впродовж останніх 10 років.29% з тих підприємств які залишились на українському ринку орієнтовані на потреби та замовлення іноземних споживачів. Регіональний експорт суконь, які було зроблено в Україні залишається майже таким самим.

Так само, як і в 2001, в 2005 Німеччина є основним торгівельним партнером України. Її частка в українському експорті продукції з текстилю становить 50%. Частка США та Франції відповідно становить 14% та 9%. Серед партнерів України: Англія, Італія, Голландія, Данія (рис.2).

Рис.2 - Частка експортної продукції зарубіжних країн в текстильній промисловості

В той час як виробники текстилю дійсно отримують фінансову та сировину підтримку від міжнародних компаній - насправді, для українських виробників є тільки обмежене коло питань, які вони можуть вирішити для покращення ситуації - решта питань індустрії залишається поза межами їх компетенції та можливостей.

Українські фірми, які не збанкрутували протягом перехідного періоду, вже встановили прямі зв’язки щодо постачання сировини з західними експортерами.