Смекни!
smekni.com

Загальні поняття та визначення технології машинобудування (стр. 3 из 5)

Кожна позиція, установ або операція може мати різну кількість переходів.

Технологічний перехід – закінчена частина технологічної операції, що характеризується постійністю використовування інструмента і поверхонь, утворюваних обробкою або з’єднуваних при складанні та супроводжуваних відповідно зміною розмірів, форми, шорсткості та взаємного розташування поверхонь, або відносного розташування з’єднуваних деталей (4, а–в, д).

Допоміжний перехід – це закінчена частина технологічної операції, яка складається із дій людини і (або) обладнання, які не супроводжуються зміною розмірів, шорсткості та взаємного розташування поверхонь, або відносного розташування з’єднуваних деталей, але необхідні для виконання технологічного переходу, наприклад, встановлення заготовки, зміна інструмента тощо.

5. Схема фрезерування плити за дві позиції

Робочий хід – це закінчена частина технологічного переходу, яка складається із одноразового переміщення інструмента відносно заготовки і супроводжуваного зміною форми, розмірів, шорсткості та взаємного розташування поверхонь, або відносного розташування з’єднуваних деталей.

Допоміжний хід – це закінчена частина технологічного переходу, що складається з одноразового переміщення інструмента відносно заготовки, яка не супроводжується зміною розмірів, шорсткості або відносного розташування поверхонь чи властивостей заготовки, але необхідна для виконання робочого ходу.

Робочий прийом – це закінчена дія робітника, яка має цільове призначення і необхідна для виконання даної операції.

Елементом прийому або рухом називається найменша частина технологічного процесу, яка піддається спостереженню за допомогою кінознімання. Метою її є визначення рухів і на базі цього раціоналізація їх, а також точне встановлення тривалості прийомів при нормуванні робіт у великосерійному і масовому виробництві.

Структурна схема технологічного процесу механічної обробки та складання показана на 3.

При розробці технологічної документації операціям і переходам присвоюються відповідні номери.

Операції нумеруються у зростаючому порядку і позначаються арабськими цифрами в межах технологічного процесу на кожну деталь, а переходи нумеруються арабськими цифрами для кожної операції самостійно, починаючи з першого номера.

Установи (якщо їх більше одного) позначаються буквами українського алфавіту для кожної операції самостійно, починаючи з першої букви. Робочі ходи ніякими знаками в технологічній документації не позначаються, але вказується їх кількість для кожної операції.

6. Просторові та часові умови виконання технологічних процесів

Технологічний процес виконується у просторі та часі.

Площа, яка необхідна для виконання технологічного процесу, називається виробничою площею.

Кожна операція технологічного процесу виконується на окремому робочому місці.

Під атестованим робочим місцем розуміють частину виробничої площі, обладнаної відповідно до виконуваної на ній роботі і яка задовольняє вимогам енергономіки, охорони праці та техніки безпеки.

Календарний період від початку до кінця виконання виробничого або технологічного процесу чи частини технологічного процесу, який повторюється, називається циклом.

Розрізняють цикл операції, цикл виготовлення деталі, цикл виготовлення машини.

Кількість машин, їх деталей або заготовок, які належать виготовленню в одиницю часу (звичайно за рік, квартал, місяць), називають програмою.

Загальна кількість машин, їх деталей чи заготовок, які належать виготовленню за незмінюваними кресленнями, називають величиною серії.

Масштаб випуску характеризує приблизну кількість машин, деталей чи заготовок, які належать випуску заводом чи яким-небудь його цехом за одиницю часу (рік, квартал, місяць).

Такт випуску – представляє собою проміжок часу, через який періодично випускаються машини, їх складальні одиниці, деталі чи заготовки. Якщо кажуть, що машина випускається з тактом 15 хвилин, то це означає, що через кожні 15 хвилин завод випускає одну машину.

Партією прийнято називати групу заготовок (деталей), які одночасно поступають для обробки на одне робоче місце. Кількість заготовок (деталей) в партії визначається на основі техніко-економічного розрахунку.

7. Поняття про трудомісткість, верстатомісткість, норму часу та норму виробітку

Час, який витрачається робітником при нормальній інтенсивності праці на виготовлення того чи іншого технологічного процесу чи його частини, називають трудомісткістю. Одиниця вимірювання трудомісткості – людино-година.

Розрізняють фактичну трудомісткість, розуміючи під нею час, фактично витрачений робітником на виконання роботи, і розрахункову, чи нормовану трудомісткість, розуміючи під нею час, який повинен бути витраченим на виконання тієї чи іншої роботи.

Верстатомісткістю називають час, протягом якого фактично працює (фактична верстатомісткість) чи повинен працювати (розрахункова верстатомісткість) верстат, декілька верстатів чи інших видів обладнання для виконання окремих або всіх операцій по обробці деталей або цілого виробу. Відповідно з цим розрізняють верстатомісткість операції, верстатомісткість деталі, верстатомісткість виробу. Одиницею вимірювання верстатомісткості є верстато-година.

Для нормування праці та планування виробничого процесу використовують норму часу.

Нормою часу називають встановлену (нормовану) кількість праці належної кваліфікації та нормальної інтенсивності, необхідну для виконання якої-небудь операції чи в цілому технологічного процесу в нормальних виробничих умовах. Норму часу вимірюють в одиницях часу (годинах, хвилинах) із вказанням кваліфікації роботи, наприклад, 2 год 3-го розряду.

Нормою виробітку називають встановлену (нормовану) кількість заготовок, деталей чи виробів, яка повинна бути оброблена чи виготовлена за встановлену одиницю часу (годину, хвилину). Одиницею вимірювання норми виробітку є кількість штук в одиницю часу із вказанням кваліфікації роботи, наприклад, 8 штук за годину робота 4-го розряду.

Норма часу на виконання операції

Норма часу на виконання операції незалежно від типу верстата і методу обробки визначається за формулою:

tшт = to + tд + tтех + tорг + tп,

де tшт – штучний час на виконання однієї операції, хв;

tо – основний (технологічний) час, хв;

tд – допоміжний час, хв;

tтех – час технічного обслуговування робочого місця, хв;

tорг – час організаційного обслуговування робочого місця, хв;

tп – час перерв у роботі, хв.

Основний технологічний час визначають за допомогою розрахунків для кожного технологічного переходу:

,

де Lp – розрахункова довжина обробки, мм;

i – число проходів у даному переході;

Sхв – подача інструмента, мм/хв.

Допоміжний час для кожного технологічного переходу встановлюється за нормативами.

Суму основного і допоміжного часу називають оперативним часом:

tоп = to + tд.

Час технічного обслуговування встановлюється у відсотках (до 6 %) від основного або оперативного часу, час організаційного обслуговування – у відсотках (до 8 %) від оперативного часу, а час перерв роботи встановлюється у відсотках (до 2,5 %) від оперативного часу.

У серійному виробництві визначають норму штучно-калькуляційного часу:

,

де tп.з – підготовчо-заключний час, що дається на партію деталей;

n – розмір партії.


8. Типи машинобудівних виробництв

Тип виробництва, як найбільш загальна організаційно-технічна характеристика виробництва, визначається головним чином ступенем спеціалізації робочих місць, номенклатурою об’єктів виробництва, а також формою руху виробів по робочих місцях.

Ступінь спеціалізації робочих місць характеризується коефіцієнтом закріплення операцій, під яким розуміють кількість різних операцій, виконуваних на одному робочому місці протягом місяця.

Згідно зі стандартом, коефіцієнт закріплення операцій для групи робочих місць визначається за формулою:

,

де O – кількість різних операцій, виконуваних на робочих місцях ділянки або цеху;

P – кількість робочих місць на ділянці чи в цеху.

За ступенем спеціалізації робочі місця поділяють на групи:

1) робочі місця масового виробництва, спеціалізовані на виконання однієї операції, яка безперервно повторюється;

2) робочі місця серійного виробництва, на яких виконуються декілька різних операцій, які повторюються через певні проміжки часу;

3) робочі місця одиничного виробництва, на яких виконується велика кількість різних операцій, які повторюються через невизначені проміжки часу або зовсім не повторюються.

В залежності від номенклатури та періоду повторення операцій, робочі місця 2-ї групи відносять до велико-, середньо-, і дрібносерійних.

Тип виробництва визначається за групою робочих місць, що переважає. Якщо за робочим місцем, незалежно від його завантаження, закріплена тільки одна операція, то Кз.о = 1, що відповідає масовому виробництву. Якщо 1 < Кз.о< 10 – виробництво велико серійне, якщо 10 < Кз.о < 20 – виробництво середньосерійне, якщо 20 < Кз.о < 40 – виробництво дрібносерійне, при Кз.о > 40 – виробництво одиничне.