Таким чином, ми бачимо, що відносно найбільш важливого прогнозу чи відноситься обстежуваний до групи незадовільного поводження — точність прогнозу (відсоток правильних влучень) становить 90%.
Порядок використання діагностичних критеріїв
Для класифікації обстежуваного необхідно, щоб були досліджені всі діагностичні показники. Після цього можна використовувати один із двох критеріїв. Спочатку рекомендується використовувати діагностичний критерій №1 і якщо він не дасть досить чітку класифікацію (наприклад: крапка потрапила на границю), то використовувати критерій №2.
Інструкція із практичного застосування діагностичного критерію №1.
Заповнюється діагностична таблиця №1 (див. додаток 3) у такий спосіб:
- Заповнюється графа 2 таблиці — значення вимірюваних показників (див. опис діагностичних показників у додатку )
- Обчислюються стовпці — графа 4 і графа 6 (ДК1 і ДК2) — множенням значення, що стоїть в графі 2, відповідно на значення в графі 3 (коефіцієнт ДК1) і в графі 3 (коефіцієнт ДК1)
- Складаються всі значення стовпців графа 4 і графа 6 (ДК1 і ДК2), які дають значення відповідно діагностичного коефіцієнта №1 і діагностичного коефіцієнта №2 (математично представляють собою координати досліджуваного об'єкта на площині дискримінантних прямих). З отриманих значень віднімаються наведені в таблиці константи.
Класифікація проводиться в такий спосіб:
- На діагностичній карті відзначається крапка, що відповідає результатам підрахунку діагностичних коефіцієнтів.
- При цьому в якості першої координати по горизонталі відкладається значення діагностичного коефіцієнта №1 (абсциса),
- В якості другої координати по вертикалі значення діагностичного коефіцієнта №2 (ордината)
- Визначається, у яку з областей вона потрапила. Границі областей для кожного діагностичного класу відзначені на карті відповідними цифрами (наприклад, 11111, або 2222 або 33333).
- Обстежений відноситься до того класу, в область якого на карті потрапила діагностична крапка.
- Якщо ж діагностична крапка розташована на границі областей, то переходимо до Критерію №2
Наприклад, діагностичний коефіцієнт №1 дорівнює —8, діагностичний коефіцієнт №2 дорівнює +4. Діагностична крапка попадає в область №1. Відповідно даний обстежений ставиться до групи 1 — високого ризику
Застосування описаної методики в практичній діяльності працівників системи виправних закладів дозволить планувати проведення виховних заходів серед засуджених, що знаходяться на стадії адаптації до умов позбавлення волі, проводити сортування їх по загонах і здійснювати профілактику агресивних дій і вторинної злочинності в їхньому середовищі.
На рубежі століть в Україні гостро позначилися протиріччя в економічній, політичній, правовій і освітній сферах. Сучасна психологія виявилася на перетинанні цих протиріч, оскільки в них залучені долі людей. Отже, психологія майбутнього стане наукою про проблеми людини, про конструювання нею свого життєвого простору, гідного середовища перебування.
Незважаючи на помітні успіхи в психології, зараз нагромадилося багато невирішених проблем, які можуть стати гальмом у розвитку нашої держави. Насамперед, це відноситься до криміналізації свідомості, що руйнує особистість, заважає їй брати відповідальність за своє майбутнє й майбутнє своїх дітей, гідно розкрити себе, перетворюючи суспільство у відкриту правову державу.
Так, за даними кримінологів, зростає кількість молодіжних злочинів і, насамперед, серед неповнолітніх. Особливо тривожить факт рецидивної злочинності. Все це вимагає негайних заходів в області превентивно-педагогічної психології, предметом якої може стати соціалізація законослухняної особистості, а також адаптація осіб, що перебувають у неволі, для того, щоб поставити їх на шлях виправлення.
Можна виділити ряд протиріч у вивченні цих питань.
Якщо ми хочемо будувати гуманне цивілізоване суспільство, необхідно створити гуманне виховне середовище й у кримінально-виконавчій системі, з'ясувавши, які психолого-педагогічні умови сприяють легкій позитивній адаптації засуджених до умов ув’язнення, перевихованню ув'язнених, а які — гальмують її.
Сказати про те, що в цей час режимні, виховні й інші служби виправних установ не зацікавлені в створенні умов психологічної допомоги засудженим та їхньому перевихованню, не можна. Однак всі вони дотепер орієнтувалися на дотримання законів відбування покарання поза контекстом психології виправлення, тобто адаптації й реадаптації ув'язнених. Гуманізація середовища відбування покарання носила хаотичний характер.
Уявлення та відомості про адаптацію й ресоціалізацію опиралися в основному на зовнішні прояви виконання режиму змісту (слухняність ув'язнених, відсутність дисциплінарних стягнень). Акцент у психологічній допомозі та перевихованні зміщався із причини на наслідок. Внутрішній світ ув'язнених продовжує залишатися закритим. Більше того, було неясно, які психолого-педагогічні умови впливають на відбування покарання, як особистість взаємодіє з ними як суб'єкт діяльності й спілкування, як вона створює новий світ, у якому має жити далі.
Це спонукує вчених і практиків постійно переглядати особливості функціонування пенітенціарних установ, шукати форми й методи для оптимізації процесу адаптації засуджених до умов позбавлення волі.
Незважаючи на те, що в установах Кримінально-виконавчої системи протягом останніх років досягнуті окремі позитивні результати в профілактиці злочинів і порушень дисципліни, у створенні диференційованих умов відбування покарання для різних категорій засуджених, у взаємодії з релігійними й громадськими організаціями й по інших напрямках, обстановка в місцях позбавлення волі продовжує залишатися складною.
У цих непростих умовах співробітникам Кримінально-виконавчої системи необхідно мобілізувати всі сили й засоби для досягнення стабілізації обстановки й повсякденного контролю за ситуацією в пенітенціарних установах. Величезну допомогу в цьому першочерговому завданні покликана зіграти психологічна служба, що могла б з'ясувати психолого-педагогічні умови, що сприяють і перешкоджають адаптації до місць позбавлення волі.
Вимоги мінімальних стандартних правил спілкування з засудженими, концепція реформи карно-виконавчої системи і її гуманістична спрямованість, закордонний досвід функціонування пенітенціарних установ показує, що сучасні підходи до формування право-слухняного поводження засуджених, підтримці здорового мікроклімату в їхньому середовищі й побудова нормальних взаємин з персоналом може й повинна здійснюватися тільки при особистій участі психологів.
Проблема адаптації ув'язнених у місцях позбавлення волі — одна із центральних у боротьбі зі злочинністю — перебувають на стику кримінології, виправно-трудового права й психології.
Особистість як системна суб’єктно-діяльна якість індивіда, що формується в спільній і професійній діяльності, пізнанні й спілкуванні. Це дуже значимо у зв'язку з умовами відбування покарання й факторами, що визначають адаптацію. Раз особистість формується в процесі спілкування з іншими, то це стає фактором, що визначає зміст, етапи, механізми адаптації. Крім того саме професійна діяльність, яка виконується ув'язненими, визначає системогенез їхньої адаптації.
Дослідження особистісних змістів ув'язнених допоможуть нам з'ясувати, заради чого вони проходять етапи адаптації, який їхній зміст і механізми. Для повноцінної допомоги засудженим, які адаптуються до умов позбавлення волі потрібно вивчати цілісний образ особистості, його структуру, зміст і формування. Це важливо, оскільки різні служби пенітенціарної установи можуть мати свої подання про ув'язненого. Під час періоду адаптації можуть виникати особистісні кризи ув’язнених, як різкі психологічні зміни в нестандартних життєвих ситуаціях, що містять позитивні й негативні моменти. Вирішена криза сприяє адаптації й соціальній зрілості, затяжна — несе в собі погрозу соціальної дезадаптації. Тому особистість має внутрішні ресурси для адаптації до умов, що змінюються, і прагне до самореалізації й розвитку. Саме, психологічна служба покликана виконувати кілька функцій, головні з яких у пенітенціарних умовах — це консультативна, коррекційна й просвітительська. Адже адаптація ув'язнених до умов позбавлення волі не проходить у вакуумі, а здійснюється в контакті з іншими людьми, які впливають на них вербально й невербально. Це може бути вирішальним для поліпшення або погіршення психологічних умов відбування покарання ув'язненими.
Отже, у отримані результати бакалаврського дослідження можна узагальнити у таких висновках:
1. В процесі адаптації до місць позбавлення волі у засуджених мають місце специфічні зміни особистісних характеристик. Виявлено їх взаємозв’язок із типом скоєного злочину. Внаслідок впливу на особистість засудженого умов пенітенціарного стресу виникає життєва криза, відбувається перебудова структури самосвідомості, має місце негативна трансформація ціннісно-мотиваційної сфери, зростає агресивність.
2. Динаміка і конкретний зміст особистісних змін в умовах адаптації та пенітенціарного стресу перебувають у залежності від терміну перебування в колонії за трьома стадіями:
– на I стадії (початок відбування строку покарання 1 етап адаптації до умов позбавлення волі) спостерігались особистісні зміни із перевагою афективних розладів: депресія, тривога, реакція відчаю, порушення поведінки, повна ізоляція від оточуючих;