Останнім часом у психології виділяються два підходи у поглядах на емпатію. З позицій першого підходу емпатія розглядається як процес або як стан (А.П. Сопіков, Л.П.Стрєлкова, І.М. Юсупов; Т. Райк, К. Роджерс); для другого підходу характерним є уявлення про цей феномен як про здатність чи стійку властивість особистості (Т.П.Гаврилова, В.І. Кротенко, М.М.Муканов, В.А.Лабунська, О.П. Саннікова). У межах другого підходу існує тенденція по-різному ставити акценти у визначенні поняття “емпатія”: деякі дослідники розглядають її у контексті моральних почуттів (Т.П.Гаврилова, Ю.З. Гільбух, В.І.Кротенко, В.Д.Шадриков); інші роблять акцент на тому, що емпатія відіграє центральну роль у гармонізації міжособистісних стосунків (В.Д.Абраменкова, В.С. Агеєв, Ю.Б.Гіппенрейтер); багато дослідників вважають її джерелом альтруїзму, підтримуючої поведінки (С.К. Нартова-Бочавер, Е.П. Ільїн, В.В.Колпачников, М.С. Яницький). [12, 90]
Останнім часом емпатія активно вивчається у професійному контексті: як “педагогічна емпатія” (Ю.Б. Гіппенрейтер, Т.В.Василішина, Л.П. Виговська, В.І. Кротенко, С.Д.Максименко, С.М. Максимець, Л.Б. Малицька, М.В. Тоба, А.Є. Штеймець, Т.С. Яценко); як “терапевтична емпатія” (А.Е.Айві, М.Б. Айві, А.К. Бохарт, Д. Іган, Т. Райк), як базова терапевтична настанова (Н.Ф. Каліна); як професійно важлива властивість психолога (М.А. Амінов, Ж.П. Вірна, М.В.Молоканов, О.П. Саннікова, Т.І. Федотюк, Н.В. Чепелєва). [12, 90]
Емпатія — це складне багаторівневе, але в той же час і цілісне утворення, у структурі якого виділяється 3 рівні: 1) формально-динамічний, що характеризує динамічні властивості емпатії (особливості виникнення та течії емпатичних реакцій) і якісні, які відображають психологічну сутність емпатичного процесу (емоційна емпатія, коґнітивна, предиктивна та дійова); 2) змістовний, до якого входять ті аспекти емпатії, що стосуються виборупростору, для переживання емпатії і морально-етичного змісту її об’єкта; 3) імперативний рівень, що відображає індивідуальні уявлення про існуючі соціально-культурні „норми” емпатичних проявів (О.П. Саннікова). [25, 164]
Емпатичні переживання можуть бути пов’язані не тільки з подіями, які відбуваються з об’єктом “тут і зараз”, але й із ситуаціями, що трапилися з ним у минулому чи відбуватимуться у майбутньому (Т.П. Гаврилова, В.А.Лабунська). Емпатична спрямованість розглядається як прояв емпатичних переваг, як “вибір” суб’єктом тих об’єктів, тих сфер життєдіяльності по відношенню до яких, в першу чергу, виникають емпатичні переживання суб’єкта і де найбільш яскраво виявляється індивідуальна своєрідність емпатії. У психологічній літературі існує інформація, яка дозволяє виділити серед показників емпатичної спрямованості: емпатію до рідних, близьких, друзів, (так звана релятивна емпатія -ЕР); до колег, клієнтів, учнів (професійне спілкування - ЕП); до незнайомих та малознайомих людей (позапрофесійне спілкування - ЕПп); до самого себе (аутоемпатія - Аут); до героїв художніх творів (ЕАрт); до представників тваринного світу (ЕФа); до рослинного світу (ЕФл); до навколишнього світу в цілому (ЕНс); до подій в минулому (ЕРет); до майбутніх подій (ЕМ). Ці показники розглядаються як біполярні континууми: один полюс свідчить про яскравий прояв даного показника, другий - про відсутність такого прояву.
Серед властивостей особистості, що є гіпотетично пов’язаними з емпатією, виділяються: товариськість (О.О.Бодальов, А.І. Ільїна, Т.Р. Каштанова, О.П.Саннікова, Т.І. Федотюк); психологічна проникливість (А.А. Борисова, Н.П.Ерастов, О.А. Кисєльова, І.А.Куницина, В.А. Лабунська; Г.Оллпорт) та широкий спектр властивостей особистості, що представлені у факторній структурі особистості Р. Кеттелла. [12, 91]
З одного боку, емпатія розуміється як безпосередній емоційний відгук індивіда на переживання чи експресивні знаки обличчя іншого, що виникає незалежно і до усвідомлення джерела та змісту таких переживань. З іншої сторони емпатія наближається до "розуміння" або трактується як емоційний аспект останнього.При цьому загальний зміст існуючих підходів полягає в тому, що особистість і її відносини неможливо зводити до елементарних психічних процесів. Вони мають свій суб'єктивний, особистісний зміст, для розуміння якого необхідно знати ту систему понять, у якій самі індивіди виражають і структурують свій життєвий світ. Розвиток емпатії проходить від нижчих інстинктивних форм до вищих соціальних почуттів і обумовлюється соціальним впливом, а також системою виховних впливів. Механізмами емпатії є: емоційне зараження, ідентифікація і проекція.
Роль рефлексії у розвитку й становленні особистості та соціуму відзначали у своїх дослідженнях філософи та психологи різних часів: М.О.Бердяєв, Г.О.Голіцин, А.З.Зак, В.В.Давидов, Д.Д’юї, О.А.Кузьмін, О.К.Осницький, М.О.Розов, С.Л.Рубінштейн, І.М.Семенов, В.І.Слободчиков, С.Ю.Степанов, І.Фіхте, Г.А.Цукерман та Г.П.Щедровицький. [6, 128]
Значну кількість досліджень присвячено розвитку рефлексивної свідомості на різних етапах онтогенезу та у певних аспектах професійного становлення (М.Ю.Варбан, А.М.Виногородський, М.Келесі, Т.М.Яблонська, В.І.Слободчиков). [6, 128]
На необхідність інших людей для розвитку рефлексивних процесів індивіда звертають увагу Є.І.Головаха, Ч.Кулі, О.П.Огурцов, Н.В.Паніна, Є.Е.Смирнова, А.П.Сопіков, В.М.Титов, Г.П.Щедровицький. [6, 129]
На ролі спільної діяльності для розвитку рефлексії концентрували увагу та розробляли відповідні методи М.І.Найдьонов, Л.А.Найдьонова, І.М.Семенов, С.Ю.Степанов. [6, 129]
Визначені напрями дослідження рефлексії розглядаються на предметному ґрунті підліткового віку. Відзначаються характерні особливості підлітків, вирізнювальні риси їхньої психіки. Хоча підлітковий вік вирізняється значною психічною мінливістю, пов’язаною із процесами психофізіологічними та соціальними, інтенсивне становлення самосвідомості загалом і рефлексії зокрема генетично пов’язане з усім попереднім процесом розвитку цих психічних властивостей. Посутні зміни рефлексії зумовлюються обсягом набутих на попередньому етапі якісних властивостей, однак факт генетичної послідовності не спростовує якісної значущості розвитку рефлексії у підлітковому віці – це нова, але дуже важлива стадія становлення, що забезпечує цілісність психічного розвитку та становлення особистості загалом.
Явище особистісної рефлексії розкривається як усвідомлення суб’єктом детермінант і засобів власної діяльності. Це усвідомлення є моментом удосконалення діяльності, адже особистісна рефлексія уможливлюється опосередкуванням ідеальних моделей накреслених цілей, залучених засобів (останні виступають у якості актуальних і належних щодо наявних). Особистісна рефлексія, як чинник оптимізації засобів і цілей діяльності, безпосередньо пов’язана із соціальним виявленням суб’єкта. Рефлексивно визначені способи діяльності цілеспрямовано включаються у соціальний контекст. Процес підліткової соціалізації перетворюється із стихійно-самодостатнього на цілеспрямований і визначений особистісними пріоритетами. «Осмислення мислення» актуалізується спілкуванням і має не відсторонений, а ситуативний характер. Розуміння себе та іншого, формування образу власного та чужого “я”, інтерпретація взаємовідображених характеристик “я”, зокрема оцінок та самооцінок, усі ці рефлексивні компоненти актуалізуються саме комунікативною ситуацією. Якщо посутньою умовою інтелектуальної рефлексії є виокремлення об’єкта, надання йому умовної відстороненості, то у випадкові з рефлексією особистісною саме ситуативна сув’язність уможливлює рефлексивний процес. Комунікація розглядається як первинний рівень, з яким пов’язані когнітивні процеси. [4, 80]
Особистісна рефлексія здійснюється на базі соціально зумовлених інтеріоризованих цінностей, які виявляються в ідеальних моделях. Ситуація виступає як у ролі актуалізуючого чинника, так і у ролі контексту, який містить оцінкові критерії, інтеріоризація яких уможливлює формування об’єктивних компонентів рефлексивного процесу.
Дослідження А.Валлона, В.В.Абраменкової, Н.П.Анікеєвої, О.В.Запорожця, В.К.Котирло, О.І.Кульчицької, Г.П.Лаврентьєвої, М.І.Лісіної, Н.І.Лисенко, Я.З.Неверович, А.М.Резек, Л.П.Стрелкової, Д.Б.Ельконіна й ін. свідчать про те, що в дошкільному віці у дитини утворюються складні функціональні системи, у яких взаємопов’язані емоційні і когнітивні процеси, тобто відбувається перехід від емоційного безпосереднього ставлення до навколишнього світу, до відносин, що будуються на основі засвоєння моральних оцінок, правил і норм поведінки. Розвиток емпатії проходить у процесі реальної взаємодії дитини зі світом, включаючи соціальне оточення, і шляхом засвоєння моральних критеріїв, які регулюють його поведінку в емпатогенних ситуаціях. [17, 41]
Дослідники, що вивчають психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку (Л.І.Божович, А.А.Валантинас, І.В.Дубровіна, Т.П.Гаврилова, К.М.Гуревич, В.В.Давидов, В.М.Поліщук, П.М.Якобсон і ін.) відзначають, що основним підґрунтям формування емпатії в цьому віці є такі психологічні новоутворення як довільність пізнавальних процесів, внутрішній план дій і рефлексія. У цей період розширюються можливості формування емпатії на основі образів уяви. [17, 42]