Смекни!
smekni.com

Особливості психологічного пізнання (стр. 2 из 3)

Але проте деякі достовірні знання про психологію людини є.

Ми, наприклад, більш-менш виразно знаємо про те, як людина сприймає й переробляє елементарну інформацію про навколишній його світ у вигляді відчуттів і образів, що формуються на базі роботи центральної нервової системи й органів почуттів. Нам доступні багато знань, що ставляться до області сприйняття.

З достатньою впевненістю можна судити про увагу людини, про його пам'ять, про багатьох інших речах, пов'язаних з використанням людиною наявної в нього інформації для рішення різноманітних завдань. У психології це ставиться до сфер уяви, мислення й мови. У цілому чималими, але, звичайно, що далеко не вичерпують знаннями ми розташовуємо про психологію пізнавальних процесів.

Трохи гірше справа є в області пізнання особистості й індивідуальності людини, пояснення його вчинків. Про здатності людей, наприклад, дотепер відомо дуже мало: не до кінця ясна їхня природа, немає достатніх відомостей про те, як їх формувати або змінювати. Разом з тим ми все-таки навчилися більш-менш добре оцінювати рівень розвитку здатностей людини за допомогою різних тестів.

Сформоване багато століть назад подання про типи темпераменту людини збереглося дотепер. До нього в XX в. додалися знання, що стосуються органічних основ темпераменту, а також методики, що дозволяють проводити психодіагностику властивостей темпераменту, визначати його тип у людини. Приблизно т же саме можна сказати й про характер людини. Знаючи з найдавніших часів безліч чорт характеру (ці знання відбиті в мовах, на яких говорять представники різних народів), психології тільки в XX в. навчилися його оцінювати за допомогою різноманітних тестів. Але вчені дотепер ще не одержали відповіді на питання, як виникають і розвиваються ті або інші риси характеру в людини. І тут практичні вміння, що стосуються керування темпераментом і характером людини, трохи випереджають розвиток науково достовірних знань про ці особистісні особливості.

Знання й пояснення мотивації людини, його цінностей, цілей, інтересів і потреб, по-перше, у більшості випадків мають характер інтуїтивних здогадів, тобто науково не цілком обґрунтованих припущень і гіпотез, по-друге, стосуються в основному лише окремих мотиваційних утворень людини, наприклад усвідомлюваних потреб, інтересів і цілей.

Не менш складне вивчення міжособистісних відносин. Зв'язано це з тим, що, з одного боку, пізнання останніх складніше, ніж, наприклад, пізнання психічних процесів, з іншого боку – галузь науки, що спеціально досліджує людські відносини, – соціальна психологія – виникла порівняно недавно. Проте ми вже зараз цілком у стані оцінити особисті взаємини людини з оточуючими людьми, його ділові взаємини, відношення людини до себе або до інших людей.

Перебороти обмеження, що коштують на шляху психологічного пізнання людини і його відносин, можна різними шляхами. Деякі з них, наприклад наукове пізнання психології людини, доступні тільки вченим. Інші, наприклад життєве пізнання психології й поводження людини, у принципі під силу всім утвореним, культурним і досить досвідченим дорослим людям. Будь-яка людина на достатньому для життя побутовому рівні може опанувати порівняно простими методами психодіагностики для пізнання себе, оточуючих людей і людських взаємин. До таким цілком доступним методам психодіагностики ставиться, наприклад, спостереження.

У результаті продуманого, заздалегідь спланованого спостереження за поводженням людини можна багато чого довідатися про його психологію. Для цього треба точно встановити, що, де, коли і як варто спостерігати.

Багато корисної інформації про психологію людини, що цікавить нас, можуть дати психологічні тести.

Для того щоб опанувати методом тестування, необхідно засвоїти початковий курс теоретичних і методичних психологічних знань (як мінімум, добре вивчити шкільний курс психології). Крім того, добре опанувати технікою застосування того або іншого тесту. І нарешті, вивчити науково обґрунтовані способи інтерпретації знань, одержуваних за допомогою тестів, тобто знати, які висновки про людину можна робити на основі проведеного тестування.

Знання психодіагностики дозволить перейти від життєвого пізнання психології й поводження людей до наукового. Основне завдання даного посібника саме й полягають у тому, щоб допомогти вам зробити цей важливий крок.

Чим же наукові знання про психологію людей відрізняються від життєвих – від тих, які кожний з нас регулярно одержує в результаті спілкування з людьми, здобуваючи життєвий досвід?

Наукові знання більше об'єктивні й незалежні від індивідуального досвіду людини, чим життєві. Вони, по-перше, ближче до істини, по-друге, точніше відбивають те, що є в самому житті. У життєвих знаннях багато оман і забобонів, заснованих тільки на інтуїції й вірі. Наукові знання, навпроти, базуються на безсумнівних факт і пропонують не віру, а розумне обґрунтування. Наукові знання в їхньому практичному застосуванні набагато рідше ведуть до помилок, чим життєві. Тому для того, щоб навіть на побутовому рівні навчитися користуватися методиками й з їхньою допомогою одержувати достовірні відомості про людину, необхідно розташовувати хоча б мінімумом наукових знань про психологію людини.

Джерела психологічних знань

Знання про себе людина може одержувати із всіляких джерел. Перший, з яким людина зіштовхується в дитинстві, – навколишні його люди: мати, батьки, родичі, що заміняють їхні люди. Вони психологічно оцінюють дитину, характеризують його поводження. Дитина приймає ці оцінки на віру, відносить їх до себе: у результаті в нього складається певна самооцінка, що, по суті справи, є оцінкою, сформованої в нього іншими людьми.

Психологічні характеристики, які людина дає іншим людям, формуються на основі того, що сама людина бачить, спілкуючись із цими людьми й вивчаючи відкликання навколишніх про цих людей. Співвідносячись власні враження з оцінками інших людей, людина формує образи цих людей. Все це, разом узяте, і становить перше й основне джерело знань людини про себе й про навколишніх його людей. Такими знаннями в тім або іншому ступені він користується практично протягом всього життя, починаючи з того моменту, коли опанує мовою й навчиться розуміти оточуючих людей.

Другим важливим джерелом психологічного пізнання є практичні справи й продукти людської діяльності. Оцінюючи їх, порівнюючи результати своєї діяльності й діяльності інших, людина формує подання про власні якості, здатності й можливості. У нього складається самооцінка знань, умінь, навичок, ділових, вольових і інших персональних якостей. Зіставляючи досягнення інших людей зі своїми власними успіхами й невдачами, людина формує образи інших людей.

Третім можливим джерелом психологічного самопізнання й пізнання інших людей можуть служити різного роду випробування й критичні життєві ситуації, у яких людина найбільше яскраво проявляє свої особливості. Тести, які іноді додатково використовуються в деяких випадках, дають найбільш достовірну й точну інформацію про людину. Вони ж найчастіше є єдиним джерелом знань про такі психологічні властивості людей, які неможливо спостерігати й оцінювати безпосередньо.

Як наступне джерело психологічних знань можуть стати добутку науки, літератури й мистецтва, у яких втілена або представлена психологія різних людей. Так, важливим джерелом психологічного пізнання людей є добутки талановитих письменників – знавців людських душ: по загальному визнанню, це Шекспір, Чехов, Достоєвський, Толстой і ін.

Розглянемо тепер, як проявляються й з віком у міру придбання життєвого досвіду міняються пізнавальні психологічні здатності людини. Початок їхнього розвитку, імовірно, пов'язане з формуванням у дитини певної самооцінки, а вона, як відомо, з'являється приблизно до двох-трьох років. Самооцінка звичайно виникає разом з розумінням дитиною оцінних слів, що ставляться до психології людини, разом з першими ознаками самосвідомості, що народжується. Приблизно із трьох-чотирьох років дитина починає розуміти й психологічно оцінювати навколишніх її людей. Джерелами психологічного пізнання поряд із судженнями оточуючих людей стають для нього власні спостереження й практичні справи тих людей, яких він береться оцінювати.

У ці роки, тобто приблизно в проміжку від двох до чотирьох років, знання дитини про себе й про людей украй бідні й, як правило, не виходять за межі суб'єктивних і приблизних оцінок, що ставляться до окремих психологічних властивостей і вчинків. Причому ці оцінки даються в обмежених термінах типу «добре» або «погано» зі спрощеним, однобічним розумінням змісту самих оцінюваних властивостей.

Починаючи з п'яти років наступає якісний перелом у розвитку самосвідомості й наступний етап у психологічному пізнанні людей. На цьому етапі, оцінюючи оточуючих людей, дитина уже візьме до уваги думки не тільки дорослих, але й однолітків. Крім того, у психологічному оцінюванні людей як особистостей починає чітко виступати власна позиція дитини, що вона відстоює і яка в ці роки помітно відрізняється від позицій інших людей. Однак аж до семи – восьмирічного віку самооцінка й оцінки інших людей з боку дитини є ще досить суб'єктивними, обмеженими й неточними. Це зв'язано як зі слабким розвитком самосвідомості, так і з дефіцитом життєвого досвіду.

Даний досвід починає швидко накопичуватися й збагачуватися з моменту надходження дитини в школу насамперед за рахунок активізації й розширення сфери міжособистісного спілкування, включення дитини в нові для неї види спільної діяльності. Вона одержує можливість виявити себе й побачити оточуючих людей у різних ситуаціях. Відповідно розширюються й заглиблюються психологічні знання дитини про себе й про інших людей. У результаті його самооцінка й оцінки, що даються іншим, людям, стають більше гнучкими й різнобічними.