У трудовій діяльності, яка потребує швидких та узгоджених дій, переключення та розподіл уваги знаходяться в єдності.
Рекомендації учителям :
Необхідно враховувати особливості всіх видів уваги. Важливу роль в навчальному процесі грає мимовільна увага. Особливо велику роль мимовільна уваги займає у початкових класах, тому що у молодших школярів слабко розвинена здібність до довільного зосередження. Але навіть у молодших класах будувати навчально-виховний процес тільки на цьому виді уваги недоцільно.
Постійне підтримування уваги за допомогою вольових зусиль пов’язано з великою напругою та дуже втомлює. Це і визначає особливе значення післядовільної уваги в процесі навчання.
Важливою умовою формування уваги школяра є правильна та чітка організація всього навчального процесу. Являючись однією з умов успішності навчання, увага в ньому і формується.
Вихованням уваги вчитель повинен займатися протягом всієї своєї роботи з учнями. Сам процес навчання, якщо він організований правильно, сприяє вихованню уваги.
Для того, щоб учень звернув свою увагу на вчителя важливо те, в якій мірі учитель зможе оволодіти нею з перших же своїх слів, тому що сила подразника особливо велику роль грає на початку процесу сприйняття.
Розвиток уявлень та пізнавальних інтересів у дітей має дуже важливе значення для виховання уваги в навчальному процесі. Чим більше вчитель дає для загального інтелектуального зростання дитини, тим більше вона стає допитливішою, розвиненою, тим сильніше і її увага.
Щоб виховати увагу, треба розвивати у дітей безпосередній інтерес до навчання. Він залежить передусім від змісту навчального матеріалу. Учні перших трьох класів цікавляться фактами, але їх можуть привабити висновки та узагальнення. Увага у них особливо появляється тоді, коли вчитель так проводить роботу, що учням треба мислити, самостійно розв’язувати питання.
Увага молодших школярів у значній мірі залежить від характерів, загальної спрямованості дітей, їх минулого життєвого досвіду. Тому вчитель повинен добре вивчити своїх учнів, їх психологічні особливості, риси особистості, і, виходячи з цього, знати, що приверне увагу одних, чим можна подолати розсіяність інших. Відповідно до цього він повинен будувати свою роботу в класі, здійснюючи індивідуальний підхід до кожного учня.
Велике значення для привертання уваги має якість викладання навчального матеріалу вчителем. Яскрава за формою та багата за змістом емоційно насичена розповідь учителя обов’язково приверне мимовільну увагу учнів і вони стануть більш уважними та зосередженими. Дуже важливо, якщо пояснення вчителя викликатиме питання в учнів – це показник зацікавленості уроком. Найбільш уважними будуть ті учні, які хочуть знати, що ж буде далі, які замислюються над можливим розв’язанням задачі, які передбачають зміни подій.
Для привертання уваги важливо щоб учні мали уяву про мету уроку або питання, яке треба розв’язати, про результати, яких треба досягти за підсумками самостійної роботи. Необхідно, щоб в процесі навчання перед учнями виникла певна задача, яка дає спрямування їх розумової активності та викликає зосередженість уваги.
Для кожної властивості уваги існує комплект факторів, а серед них – провідний, на який необхідно спиратися при вихованні уваги школяра та здійсненні індивідуального підходу, а саме:
1) стійкість – розуміння вагомості діяльності, наявність індивідуальної активності;
2) розподіл – наявність навичок і вмінь, вправність у діяльності;
3) переключення – достатній загальнорозумовий розвиток, наявність навичок, інтересів.
Співвідношення індивідуальних і вікових особливостей дозволяє стверджувати про значні потенційні можливості розвитку уваги молодших школярів.
Поставивши мету уроку, вчитель підбирає засоби її реалізації. До засобів відноситься зміст, методи та організаційні форми навчання, методи впливу класного колективу і вчителя на учнів, технічні засоби навчання.
Враховуючи різний рівень розвитку в учнів знань, вмінь і навичок, рекомендуємо до змісту навчального матеріалу включати, як цікаві факти, так і питання, що розкривають суть матеріалу, який вивчається.
Образність, яскравість, емоційність викладання навчального матеріалу повинні поєднуватися з глибоким проникненням до суті явищ.
В залежності від теми, до змісту уроку включаються вправи, питання, задачі, за допомогою яких відпрацьовуються уміння та навички навчальної праці. Завдання для учнів повинні бути, за можливістю, дібрані за різними рівнями трудності з урахуванням наявних знань та умінь. Зміст підручника може бути доповнено відомостями, які носять профорієнтаційний характер, новими фактами про розвиток науки та техніки, питаннями прикладного характеру; можна дати матеріал для міжпредметних зв’язків.
Методи навчання, дібрані з урахуванням рівнів розвитку в учнів умінь навчатися, сприяють виникненню в учнів уваги та інтересу до навчальних дій.
Практичний психолог має можливість допомоги вчителю у здійсненні індивідуального підходу до учнів, оскільки психолог може продіагностувати учнів на прохання вчителів.
Дослідження було спрямовано на вивчення стійкості уваги молодшого школяра. Можна говорити про те, що сьогодні практичний психолог має можливість надати вчителю досить повну характеристику уваги учня.
Література:
1. Аникеева Н.П. Учителю о психологическом климате в коллективе. – М.: «Просвещение», 1983. – 93 с.
2. Баскова И.Л. Внимание дошкольника, методы развития. – М., 1993. – 434 с.
3. Богоявлинский Т.Н., Менчинская Н.А. Психология усвоения знаний в школе. – М.: Изд-во АПН РСФСР, 1959. – 347 с.
4. Божович Л.И. Личность и формирование в детском возрасте. – М.: Просвещение, 1968. – 464 с.
5. Брудный А.А. Бессознательные компоненты процесса понимания // В кн.: Бессознательное: природа, функции, методы исследования. – Тбилиси: Мецниереба, 1978. – Т. 3. – с. 98-102.
6. Вилюнас В.К. психология эмоциональных явлений. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976. – 142 с.
7. Возрастные возможности усвоения знаний (в младших классах) / Под ред. Д.Б.Эльконина и В.В.Давыдова. – М.: Просвещение, 1966. – 441 с.
8. Волков К.П. Психология о педагогических проблемах. – М.: «Просвещение», 1981. – 127 с.
9. Выготский Л.С. История развития высших психических функций. // В кн.: Развитие высших психических функций. – М.: Изд-во АПН РСФСР, 1960. – с. 13-223.
10. Выготский Л.С. История развития высших психических функций. –Собр. соч. Т. 3. – М., 1983. – 234 с.
11. Гальперин П.Я. Введение в психологию. – М.: МГУ, 1976. – 273 с.
12. Гальперин П.Я. К учению об интериоризации // Вопросы психологии, 1966, № 6. – с. 12-19.
13. Гальперин П.Я., Кабыльницкая С.Л. Экспериментальное формирование внимания. – М.: Изд-во МГУ, 1974. – 293 с.
14. Гебос А.И. Психология познавательной активности учащихся. – Кишинев: Штинница, 1975. – 104 с.
15. Гоноболин Ф.Н. Внимание и его воспитание. – М.: Изд-во «Педагогика», 1972. – 247 с.
16. Гоноболин Ф.Н. Развитие внимания школьников // «Воспитание школьников», 1971, № 4. – с. 4-7.
17. Давыдов В.В. Виды общения в обучении. – М.: «Педагогика», 1972. – 427 с.
18. Добрынин В.Ф. О новых исследованиях внимания (научные образы) // «Вопросы психологии», 1973, № 3. – с. 13-17.
19. Добрынин Н.Ф. Произвольное и непроизвольное внимание // В кн.: Уч. записки МГПИ им.В.И.Ленина. – М., 1958. – Т. 18.
20. Дружинин В.Н. Структура и логика психологического исследования. – М.: ИПРАН, 1994. – 313 с.
21. Дружинин Н.К. Выборочное наблюдение и эксперимент. – М., 1977. – 305 с.
22. Дусавицкий А.К. Зависимость между интересом и тревожностью в учебной деятельности младших школьников // «Вопросы психологии», 1982, № 3. – с. 54-63.
23. Ересь Е.П. Организация внимания в учебно-воспитательном процессе. – Мн.: «Нар. асвета», 1974. – 64 с.
24. Зинченко П.И. Непроизвольное запоминание. – М.: Изд-во АПН РСФСР, 1961. – 562 с.
25. Ильин Е.П. Мотивация и мотивы. – СПб.: Изд. «Питер», 2000. – 512 с.
26. Коротов В.М. Общая методика учебно-воспитательного процесса: учебное пособие для слушателей ФПК директоров школ и студентов пед. ин-тов. – М.: Просвещение, 1983. – 224 с.
27. Костюк Г.С. Актуальные вопросы обучения и развития младшего школьника // В кн.: Обучение и развитие младших школьников. – К., 1970. – с. 3-9.
28. Крутецкий В.А. Психология обучения и воспитания школьников. – М.: «Просвещение», 1976. – 231 с.
29. Куликов Л.В. Психологическое исследование. – СПб.: Наука, 1994. – 256 с.
30. Кулько В.А., Цеклистрова Т.Д. Формирования у учащихся умений учиться: Пособие для учителей. – М.: Просвещение, 1983. – 80 с.
31. Левитина С.С. Можно ли управлять вниманием школьника? – М.: Изд-во «Знание», 1980. – 192 с.
32. Малков Н.Е. Сила нервной деятельности и концентрация внимания // «Вопросы психологии», 1983, № 2. – с. 7-12.
33. Мухина В.С. Возрастная психология: учебник для студентов высших учебных заведений. – М., 1997. – 463 с.
34. Нейрофизиологические механизмы внимания / Под ред. Е.Д.Хомской. – М.: Изд-во МГУ, 1979. – 243 с.
35. Немов Р.С. Психология: учебник для студентов высш. пед. учеб. заведений: в 3-х кн. Кн. 1 Общие основы психологии. – 3-е изд. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1997. – 688 с.
36. Общая психология: Учеб. для студентов пед. унив. (А.В.Петровский, А.В.Брушлинский, В.П.Зинченко и др.; Под ред. А.В.Петровского.) – 3-е изд., перед. и доп. – М.: Просвещение, 1986. – 464 с.
37. Овчарова Р.В. Справочная книга школьного психолога. – М., 1993. – 433 с.
38. Практикум по общей и экспериментальной психологии / Под. ред. А.А.Крылова. – Л.: ЛГУ, 1987. – 234 с.
39. Практикум по психодиагностике. Дифференциальная психометрика / Под ред. В.В.Столина, А.Г.Шмелева. – М., 1984. – 317 с.
40. Практикум по психологии / Под ред. А.Н.Леонтьева, Ю.Б.Гиппентрейтер. – М., 1972. – 291 с.
41. Практикум по экспериментальной и прикладной психологии. Учебное пособие / Под ред. А.А.Крылова. – Д.: ЛГУ, 1990. – 316 с.