Довільна увага виникає, якщо в діяльності людина ставить перед собою певну задачу та свідомо виробляє програму дій. Це і визначає виділення об’єктів її уваги.
В довільній увазі проявляється активність особистості, при цьому увага, інтереси мають опосередкований характер. Основною функцією довільної уваги є активне регулювання протікання психічних процесів. Саме завдяки наявності довільної уваги людина здатна активно, вибірково "витягати" з пам’яті потрібні їй відомості, виділяти головне, суттєве, обирати правильне рішення.
Якщо в цілеспрямованій діяльності для особистості цікавими та значущими стають зміст і сам процес діяльності, а не тільки її результат як при довільному зосередженні, то є підстава говорити про післядовільну увагу. Діяльність так захоплює в цьому випадку людину, що їй не треба помітних вольових зусиль для підтримки уваги. Таким чином, післядовільна увага, проявляючись слідом за довільною, не може бути зведена до неї. Так як ця увага пов’язана з свідомо поставленою метою, вона не може бути зведена і до мимовільної уваги. Увага, спочатку підтримана вольовим зусиллям, переходить у післядовільну. Післядовільна увага характеризується тривалою високою зосередженістю, з нею обґрунтовано пов’язують найбільш інтенсивну та плідну розумову діяльність, високу продуктивність всіх видів праці.
Мимовільну увагу викликають подразники, які відрізняються фактично однією загальною властивістю - новизною, привертають увагу тому, що реакція на них не ослаблена в результаті звикання [16].
Увагу привертають сильні подразники: голосні звуки, яскраві світло та фарби, різкий запах. При цьому має значення не стільки абсолютна, скільки відносна інтенсивність подразника.
Мимовільну увагу викликають подразники, що відповідають потребам індивіда, є значущими для нього.
Мимовільна увага пов’язана із загальною спрямованістю особистості. Мимовільна увага виникає незалежно від свідомих намірів суб’єкта, без будь-яких вольових зусиль з його боку. Основна функція мимовільної уваги міститься в швидкій та правильній орієнтації в умовах середовища, які постійно змінюються, у виділенні тих її об’єктів, які можуть мати у даний момент найбільше життєве значення [18].
Увага, як показали дослідження, детермінується співвідношенням збуджень у корі великих півкуль головного мозку, зумовлених подразниками, що впливають на чуття організму, і внутрішніми установками та психічними станами.
Фізіологічною основою найпростіших випадків уваги є орієнтувальний рефлекс. Останній вникає під впливом нового або несподівано виникаючого подразника.
Увага, що виступає в єдності з орієнтувальним рефлексом, дає можливість вчасно помітити раптовий подразник (предмет, явище), що виявився та доцільно на нього реагувати.
Для розуміння фізіологічних основ уваги великого значення мають роботи видатних російських фізіологів І.П. Павлова та О.А. Ухтомського.
Згідно з ідеями І.П. Павлова та О.У. Ухтомського, явища уваги пов’язані з підвищенням збудження окремих мозкових структур в результаті взаємодії процесів збудження та гальмування.
Як вважав І.П. Павлов, в будь-який момент часу в корі є будь-яка ділянка, яка характеризується найбільш сприятливими , оптимальними умовами для збудження. Ця ділянка виникає за законом індукції нервових процесів, які концентруються в одній області головного мозку, викликають гальмування в інших її областях та навпаки.
Особливе значення для розуміння фізіологічних механізмів уваги має принцип домінанти. За О.А. Ухтомським, у мозку завжди є домінуючий осередок збудження. О.А. Ухтомський характеризує домінанту як констеляцію “центрів з підвищеною збудженістю”. Особливістю домінанти як пануючого осередку є те, що вона не тільки може придушувати знов виниклі осередки збудження, але й здібна притягати до себе й слабкі збудження, і завдяки цьому посилюватись за їх рахунок, ще більше домінувати над ними. Домінанта є стійким осередком збудження [34].
В останні роки в дослідженнях вітчизняних та зарубіжних психологів та вчених одержані нові результати, які розкривають нейрофізіологічні механізми уваги. Увага виникає на фоні загальної бадьорості організму, пов’язаної з активною мозковою діяльністю. Якщо активна увага можлива в стані оптимальної бадьорості, то труднощі зосередження виникають як на фоні розслабленої дифузної, так і на фоні надмірної бадьорості. Увага можлива на певному рівні активності мозку. Припускається, що мимовільна увага пов’язана передусім із загальними, генералізованими формами неспецифічної активізації мозку. Довільна увага пов’язана як із збільшенням загального рівня активації мозку, так і з значними локальними [34].
Первісна увага дитини здійснюється за допомогою спадкових нервових механізмів, організуючих протікання її рефлексів за відомим фізіологічним принципом домінанти. Цей принцип установлює, що в роботі нервової системи організуючим моментом є наявність одного найголовнішого осередку збудження, котрий посилюється за їх рахунок. У домінантному нервовому процесі закладені органічні основи того процесу поведінки, який ми називаємо увагою.
У немовлят є тільки дві домінанти – харчова та пов‘язана із зміною положення. Тільки поступово у дитини розвивається зорова, слухова та інші домінанти, і тільки з їх появою стає можливим утворення нових умовних рефлексів з зору та слуху.
Таким чином, домінантна реакція стоїть на самому початку утворення нових зв‘язків у корі головного мозку дитини та визначає характер і напрямок цих зв‘язків. Весь цей період у розвитку дитини ми називаємо періодом натурального або примітивного розвитку її уваги [9].
На думку Л.С. Виготського, існують дві лінії розвитку уваги дитини: лінія натурального та лінія культурного розвитку уваги.
Культурний розвиток уваги починається, суворо кажучи, також у самому ранньому віці дитини, при першому ж соціальному контакті між дитиною та оточуючими її дорослими людьми. Як і всякий культурний розвиток, він є розвитком соціальним і полягає в тому, що дитина з мірою вростання її в оточуюче її соціальне середовище, у процесі пристосування до цього середовища розвиває та формує ту основну операцію соціальної поведінки, яку назвали в психології довільною увагою [60].
Сам собою органічний, або натуральний, розвиток уваги ніколи не призвів би та не призводить на справді до виникнення довільної уваги. Вона виникає, як показують наукові дослідження, з того, що оточуючі дитину люди починають за допомогою ряду стимулів та засобів спрямовувати увагу дитини, керувати її увагою, підкоряти її своїй владі і цим самим дають до рук дитини ті засоби, за допомогою яких вона потім і сама оволодіває своєю увагою за тим же типом.
Таким чином, механізм довільної уваги може бути зрозумілий тільки генетично та соціально [10].
В останні роки все більшого значення починають набувати уявлення про ведучу роль кори великих півкуль у системі нейрофізіологічних механізмів уваги. На рівні кори великих півкуль з процесами уваги пов‘язують наявність особливого типу нейронів: нейрони уваги – детектори новизни та клітини установки – клітини очікування.
Структура уваги
Увага характеризується різними якісними проявами - властивостями. До них відносять: стійкість, концентрацію, переключення, коливання, розподіл та обсяг уваги.
Стійкість уваги характеризується тривалістю зосередження на об’єктах діяльності. Зосередженість уваги та ії стійкість у процесі діяльності можуть порушуватися: сила і тривалість зменшується, увага слабшає, людина відволікається від об’єкта діяльності. Відволікання настає тоді, коли відсутні чинники, які сприяють зосередженості та стійкості уваги.
Особливо помітно відволікання уваги виявляється у неуважних людей. Розосередженість – це негативна особливість уваги, яка зумовлюється послабленням сили зосередженості. Фізіологічним підґрунтям її є слабкість збудження у ділянках кори головного мозку. Люди, а особливо діти, яким властива слабкість уваги, постійно відволікаються, їхня увага швидко переходить з предмета на предмет, не затримуючись на жодному, їм важко зосередитися на чомусь одному більш-менш тривалий час. Такі люди, головним чином учні, потребують, щоб їхню розумову діяльність підтримували засоби унаочнення, активізували збудженням інтересу до завдань, не затримували на одноманітному матеріалі, навантажуючи лише один різновид сприймання – зоровий або слуховий. [36].
Однією з важливих умов тривалого зосередження є мінливість, рухомість об’єктів уваги.
Стійкість уваги підвищується із збільшенням складності об’єкта. Складні об’єкти викликають активну розумову діяльність, з чим і пов’язана тривалість зосередження. Увага може бути стійкою, коли людина усвідомлює важливість, значущість виконуваної роботи. Тому формування стійких пізнавальних інтересів – одна з важливих умов підвищення уважності учнів на уроках, успішності навчального процесу.
Велике значення для збереження стійкої уваги має активність особистості. Важливу роль грає внутрішня активність, пов’язана з рішенням різноманітних перцептивних та розумових задач, які потребують найбільш повного відображення об’єктів зосередження.
Стійкість тісно пов’язана з динамічними характеристиками уваги.
Однією з динамічних особливостей уваги є коливання уваги. Під коливанням уваги розуміють періодичні короткочасні мимовільні зміни ступеня інтенсивності уваги, періодичне мимовільне її посилення або послаблення [60].