Смекни!
smekni.com

Психічний розвиток дитини-дошкільника в інтернатних закладах (стр. 3 из 3)

Розроблена програма корекції проявів соціальної дезадаптації спрямована на формування соціального досвіду, підкріплення соціальної компетентності дітей. Оцінка ефективності корекційного впливу проводилась в кожній групі за розробленими критеріями — покращення соматичного стану, гармонізація емоційного стану та поведінки, зменшення психопатологічних проявів, підвищення рівня активності.

Ефективність застосування корекції дає подолання не лише соціальної дезадаптації, але і затримки психічного розвитку у дошкільнят. Значно змінюються негативні поведінкові характеристики дітей, емоційний фон стабілізується, потреби дітей набувають пізнавального характеру, розширюється конструктивний компонент соціальної активності, зокрема:

- значно менше спостерігались прояви бездіяльності, ігнорування вимог дорослого, що вважалось пасивною формою соціальної дезадаптації, діти з більшим задоволенням виконували емоційно забарвлені завдання, які на початку корекційної роботи відмовлялись виконувати;

- спільна діяльність дітей в групі стала більш гармонійною, вони виконували певні ролі, дотримувались логічної послідовності, не будували гру лише на одній дитині-лідерові, в більшості випадків зберігали взаємодію.

На ефективність корекційно-виховної роботи вказують позитивні зміни в активності дітей

Нервово-психічні порушення, соматичні розлади, зниження інтелектуального розвитку, негативні зміни в поведінці підтверджують необхідність організації корекційної допомоги при вступі дітей у нове соціальне середовище.

Узагальнені результати дали змогу сформулювати такі висновки:

Кількість дітей, які виховуються в закладах інтернатного типу, щороку зростає, тому розробка нових методів адаптації та попередження затримки психічного розвитку — важливе завдання сучасної психологічної науки.

1. Системним аналізом теоретичних та практичних досліджень підтверджено актуальність проблеми соціальної адаптації та визначено комбінаторні варіанти взаємодії особистості та соціуму, залишаючи поза увагою соціальну адаптацію дітей із ЗПР до умов виховання. Тенденція росту дезадаптивних порушень переконливо підтверджує необхідність наукового обґрунтування програми та пріоритетів розвитку системи корекційно-педагогічної допомоги.

2. Дитина, перебуваючи в дошкільному інтернатному закладі, зазнає психологічної травми і не завжди може подолати цей стан самостійно. Порушення механізмів адаптації зумовлює негативні психологічні зміни в соматичному і когнітивному розвитку, афективній та мотиваційній сферах, які проявляються поведінкових та емоційних розладах, які призводять до різкого зниження самоконтролю і провокують подальшу затримку психічного розвитку.

3. Складовою ефективної корекційно-виховної роботи із соціально дезадаптованими дітьми із ЗПР в закладах інтернатного типу має стати комплексна психологічна діагностика з використанням об'єктивного, суб'єктивного та проекційного підходу, враховуючи при цьому вікові особливості дітей.

4. Діти із ЗПР, що перебувають в інтернатних умовах, характеризуються складністю і багатогранністю емоційних станів: від підвищеної скутості та гіперконтролю своїх вчинків, труднощів у емоційній взаємодії з іншими, до розгальмованості, дратівливості, психічної неврівноваженості. Вся система мотивів та потреб дитини набуває змін у напрямі гіперболізації неопосередковано-емоційних потреб, що виступають певним захисним механізмом від умов зовнішнього середовища. Основні прояви соціально дезадаптованих дітей: недовіра до оточуючого, тривожність, імпульсивність, агресивність, аутичність, показники яких досить високі.

Висновки

Для вихованців закритих дитячих установ кожного вікового щабля характерні специфічні й різні комплекси психологічних рис, що відрізняють їх від ровесників, що ростуть у родині.

Специфіка розвитку дітей, що виховуються в закритих дитячих установах, свідчить, що багато властивостей і якості їхньої пізнавальної сфери й особистості зберігаються протягом усього розглянутого вікового періоду, виявляючи себе в тій або іншій формі. До них можна віднести особливості внутрішньої позиції (слабка орієнтованість на майбутнє), спрощений й збіднений зміст образа Я, понижене відношення до себе, несформованість вибірковості (упередженості) у відношенні до дорослих, одноліткам і предметному світу, імпульсивність, неусвідомленість і несамостійність поводження, ситуативність мислення й поводження й багато чого іншого.

Чим молодше дитина й чим більше її безпорадність, тим значніше виявляється її залежність від умов, у яких вона виховується. Найбільше тісно психічне благополуччя пов'язане з умовами виховання дитини (з типом дитячої установи) у дитячому й ранньому віці.

Психологічні особливості дітей, що виховуються в дитячому будинку, будинку дитини й інтернаті, і особливості їхньої комунікативної діяльності взаємозалежні. Розвиток спілкування в дітей більшою мірою обумовлене тим, як його організує й здійснює дорослий. Взаємодія з дорослим повинне забезпечити дитині становлення відповідному її віку форм спілкування, його зміст.

Сьогоднішні вихованці будинку дитини, дитячого будинку й інтернату відрізняються не тільки від своїх однолітків з родини, але й від дітей, уражених «госпіталізмом» у його класичній (грубій) формі. Позбавлені піклування батьків, вони, як правило, мають потребу в спілкуванні, і тому при сприятливих умовах можлива порівняно швидка корекція їхнього розвитку. Таким чином, відхилення й затримки в розвитку психіки й особистості дитини, що виховується в будинку дитини, дитячому будинку й інтернаті, що виникли на ранніх етапах онтогенезу, не є фатальними. Діти, що виховуються в будинках дитини, дитячих будинках і інтернатах, можуть успішно розвиватися за умови гарної організації педагогічної роботи, ядром якої повинне бути спілкування дорослого з дитиною й розширення рамок індивідуального досвіду останнього.

Список використаних джерел

1. Педагогіка / Під ред. А.М.Алексюка. – К: Вища школа, 1985.

2. Монаков Н.І. Вивчення ефективності виховання: Теорія та методика. – М., 1981.

3. Ушинський К.Д. “Рідне слово” (Книжка для навчаючих). – твори в 6-ти т., т.2., с.406.

4. Педагогіка. Курс лекцій.

5. Каменьський Я.А. Велика дидактика. – Вибр.пед.твори. – М: Учпедіз, 1955.

6. Ушинський К.Д. Людина як предмет виховання. – зібр.творів. М, 1950, т.8.

7. Зовнішнє середовище та психічний розвиток дитини / Під ред. Р.В.Тонкової-Ямпольскої. – М: Медицина, 1999.

8. “Нова газета", №2, 8.06.1999, “Порушуються права дітей”.

9. Ради батькам про виховання дітей / Під ред А.П.Усової. Вид. АПН Москва, 1991.

10. Україський статистичний щорічник. - К.: Держкомстат, 1999.

11. Нечаєва А. М. Шлюб. Родина. Закон – М., 1999

12. Алан Фром "Абетка для батьків" - Леніздат, 1999.

13. Бенджамін Спок. "Дитина та нагляд за нею" - Ленінград, “Машинобудування", 1998.

14. Ковальова Л.Е. Мікроклімат у родині. - М., 1999.

15. Конвенція ООН про права дитини (1991 р.)

16. Майдиков И.М. Основи соціології. - М., 1999.

17. Маленкова Л.И. Педагоги, батьки і діти. - М., 1999.

18. Рождєственська М.В. "Будьте уважні до дітей" - К: Радяньска школа, 1999.

19. Розін В.М. Доля молодої родини. - М., 1999.

20. Смирнова Є. Родина нетипової дитини: Соціокультурні аспекти. Поволж. філ. Рос.навч.центру. Саратов: Вид. Сарат. ун-ту, 1999. - С. 58, 69, 70, 75.

21. Сухомлинский В.А. "Лист до сина" – М: Освіта., 1987.

22. Хямяляйнен Ю. Воспитание родителей. – М., 1993. – С. 98-102.