Прояву психологічних порушень і виразність психічних порушень практично не корелюють з вагою онкологічного захворювання, що демонструє зв'язок між виникненням, формуванням і якісними характеристиками психічних порушень при онкологічних захворюваннях з патофізиологічними механізмами, що знаходяться не в лінійній залежності друг від друга. При цьому помітній стає роль суб'єктивно-психологічна. Слід зазначити, що пошук кореляцій між вагою онкологічного захворювання і вагою психологічних переживань безпредметний, оскільки, якщо оцінити вага раку дозволяють кількісні математичні критерії (величина пухлини, стадія онкологічного процесу, наявність змін у лімфатичній системі і характер метастазування), то проаналізувати і виразити кількісно вагу психологічного стану або психопатологічних симптомів і синдромів представляється скрутним (навіть психотичне порушення дозволене назвати лише умовно важче непсихотичного), що пов'язано з залученістю в процес особистості з її екзистенціальними параметрами апріорно непіддаються "обліку і контролю". Унаслідок цього можна вважати недоцільним указівка на глибину психогенних реакцій в онкологічно хворих трьох видів: реакції легкого, важкого і середнього ступеня. Навіть суіцидальні спроби по суті не можуть відбивати об'єктивної ваги стану, тому що в процесі психічного переживання беруть участь як мінімум два агенти: об'єктивна подія й особистість зі специфікою відносини до події.
Клініко-психологічні і психопатологічні особливості при онкологічній патології залежать від етапу основного захворювання. Виділяють, як правило, що випливають етапи: поліклінічний (діагностичний), етап "надходження в клініку", передопераційний (передлікувальний), післяопераційний, етап виписки і катамнестичний (Е.Ф.Бажин, А.В.Гнєздилов) [25].
Для поліклінічного (діагностичного) етапу, що починається з перших контактів хворого з онкологічною службою, а часто з напрямку пацієнта лікарями до онкологів для огляду і рішення питання про необхідність госпіталізації й оперативного лікування, характерним вважається тривожно-депресивний синдром. За даними Е.Ф.Бажина й А.В.Гнєздилова, його частота складає 56%. При цьому типовим є загальне занепокоєння, виражена Тривога, що іноді досягає ступеня страху, відчуття цілковитої безнадійності, безперспективності існування, думки про неминучу швидку і болісну смерть. У тих пацієнтів, преморбід яким відрізняється рисами стенічності й активності в клінічній картині звичайно переважають тривога і страх, у той час як у пасивних, астенічних суб'єктів на перший план виступає депресивна симптоматика. Друге місце по частоті виникнення на "діагностичному" етапі належить психогенії, що виражається в розвитку дисфоричного синдрому, що виявляється в злісному настрої. Хворі стають похмурими, дратівливими, іноді без найменшого приводу спостерігаються спалахи люті, гніву, злості, що можуть супроводжуватися агресією, спрямованої на найближче оточення (родину, співробітників по роботі, а також медичний персонал). Найчастіше за таким фасадом злості й агресії ховаються тривога і страх. Дисфорические розлади звичайно розвиваються в осіб, преморбид яким характеризувався рисами збудливості, вибуховості, нестримності. Третє місце по частоті виникнення належить тривожно-іпохондричної й астеноіпохондричній симптоматиці. Перші з цих реакцій характеризуються тривожною напругою з постійною фіксацією уваги на самопочутті, особливо на відчуттях. Хворі увесь час шукають і "знаходять" особливі "неполадки" в організмі, звичайно посилаючись при цьому на якісь невиразні, невизначені відчуття, що ними інтерпретуються як катастрофічно швидке поширення пухлини по всьому тілу, безнадійна запізненість діагностики і т.п. На наступному етапі - "надходження в клініку" відбувається деяке зниження ваги (інтенсивності) переживань. Це в істотній мері зв'язано з побудовою компенсаторної системи психологічного захисту типу: "Я хворий, можливо в мене навіть рак, але тепер я знаходжуся в спеціальній лікарні під спостереженням кваліфікованих лікарів, що зроблять усі, щоб мені допомогти". На цьому етапі переважної є така симптоматика як: тривожно-депресивна, дисфорична, тривожно-іпохондрична, обсесивно-фобічная.
Різкий підйом інтенсивності психогенних переживань відзначається на наступному етапі - передопераційному (передлікувальному). У рамках депресивного синдрому переважної стає страх можливої загибелі в процесові операції. Крім того, деякі автори (Е.Ф.Бажин, А.В.Гнєздилов) на цьому етапі виявляли параноїдні розлади у вигляді "бредоподібних ідей переслідування і відносини".
На четвертому етапі - "післяопераційному" - різко знижується ступінь виразності всіх негативних переживань хворих і відбувається своєрідне "психологічне полегшення", а переважним психопатологічним синдромом стає астеноіпохондричний [28].
Етап виписки зі стаціонару не має специфічних психопатологічних феноменів, а на катамнестичному етапі біля двох третин пацієнтів мають особливі порушення психічного стану. Зовні вони виявляються як прагнення до самоізоляції. Відношення до звичних і улюбленим колись розваг стає різко негативним. Спроби з боку близьких людей якось "розворушити" хворого, як правило, не мають ніякого успіху. Особливо негативне відношення викликають ті ситуації, що зв'язані із сильними емоційними переживаннями. Втрачається інтерес і до внутрісімейних справ. У переживаннях хворого постійно звучать депресивні ноти, зв'язані не тільки з наявністю онкологічного захворювання, але і його наслідками - інвалідністю, утратою привабливості і т.п. Особливо хворобливі переживання, що відносяться до інтимної сфери.
Системний підхід до аналізу формування прикордонних психічних розладів при онкологічних захворюваннях дозволив В.Я.Семке й А.Н.Гузеву розробити модель психосоматичних співвідношень з виділенням трьох рівнів адаптації: біологічного (соматогенного), конституціонально-типологічного (особистісного) і психологічного (психосоціального). Автори виділили також пари синдромоутворюючих факторів. Так, на рівні соматичної адаптації був виділений соматогенно-органічний фактор і парний йому - фактор "соматичні ресурси адаптації", при цьому перший вважався патогенетичним, другий - саногенетичним. На особистісному рівні психологічної адаптації відповідно - психосоціогенний фактор і фактор "зовнішні ресурси адаптації". З виділенням перерахованих факторів авторам удалося створити модель у виді тривимірного утворення, у якій на кожній осі представлена одна пара факторів. У процесі системного аналізу пацієнтів зі злоякісними і доброякісними пухлинами, а також хворих з канцерофобическим синдромом В.Я.Семке й А.Н.Гузевим був отриманий континуум психосоматичних співвідношень, у якому на одному полюсі ведучим патогенетичним фактором виступав психогенний (неврози), а на іншому - соматогенний (самі злоякісні новотвори). І ще один висновок виявився важливим: в онкологічно хворих у наявності зміна загальної і нервово-психічної реактивності, що носить досить універсальний характер для усіх хворих, що не залежить від їх преморбідній особистісної структури і навіть вихідної аномалії особистості, що дозволило говорити про своєрідний патологічний розвиток особистості внаслідок онкологічної патології [28].
Сімейна підтримка є найважливішим і принциповим фактором у пристосуванні хворих з онкологічною патологією. Роль сімейних взаємин зростає у випадках появи в онкологічно хворих психологічних проблем і психічних розладів. Купірування психопатологічних симптомів і синдромів і адаптація хворих до нового для них статусу онкологічно хворого ефективніше проходити в родинах, що будуються за принципом згуртованості. Причому, обличчя, що одержують хіміотерапію, мають потребу в "більш теплому відношенні в родинах" у порівнянні з пацієнтами, перенісшими оперативне втручання з приводу пухлин. При мастектомії в дружин істотна роль психологічної допомоги з боку чоловіка. Відзначено значимість сексуально-естетичного фактора, здатного викликати неадекватні реакції чоловіка і спровокувати появу психогенних психічних порушень. Однак чоловіча роль виявляється найчастіше істотною лише як підтвердження негативних експектацій хворих, заснованих на рефлексивному стилі мислення, властивим онкологічним хворим, що ґрунтується на змінах самооцінки в зв'язку з захворюванням.
Із соціально-психологічних факторів, що впливають на виразність психічних переживань і патогенез психічних порушень при онкологічній патології, важливим є "синдром ізоляції", а також характерологічний преморбід. На думку Е.Ф. І Бажина й А.В.Гнєздилова, серед онкологічних хворих можуть бути виділені кілька основних груп по характерологічних параметрах. Група "синтонних" осіб відрізняється в преморбіді такими рисами як сердечність, товариськість, з перевагою в преморбіді емоційних рис. Для них при захворюванні раком характерні відносно адекватні форми психогеній - астенодепресивні й астеноіпохондричні реакції, що, як правило, не досягають значного ступеня виразності і відносно нестійкі. Ці хворі досить чуттєві до психотерапевтичного втручання і порівняно легко адаптуються. У тих пацієнтів, у яких у преморбіді відзначаються "циклоїдні" риси, психогенні реакції подібні з реакціями синтонних, відрізняючись лише глибиною і стійкістю. Група "шизоідних" хворих характеризується рисами замкнутості, відгородженості, стриманості, перевагою інтелектуальних інтересів. При розвитку в них психогенних реакцій відзначається схильність до утворення зверхціннісних і бредоподібних ідей, аутизації, самоізоляції, суіцидальних тенденцій. Групі "збудливих" у преморбіді властиві запальність, вибуховість, імпульсивність, торпідність, в'язкість, дріб'язковість і педантичність. В умовах хронічної хвороби такі пацієнти можуть давати реакції у виді дратівливості, озлобленості, аж до агресії. Хворі з преморбідними "істероїдними" рисами реагують на хворобу як правило деперсоналізаційно-дереалізаційними симптомами, а тривожно-недовірливі - обсесивно-фобічними [25].