Смекни!
smekni.com

Облік і аудит амортизаційних відрахувань (стр. 2 из 14)

А = (Пв-Лв) / Т (1.1)

або

А = На * (Пв-Лв) (1.2)

На = 100% / Т, (1.3)

де А – сума амортизаційних відрахувань;

Пв – первісна вартість об’єкта основних засобів;

Лв – ліквідаційна вартість об’єкта основних засобів;

Т – термін корисного використання;

На – річна норма амортизації.

Метод зменшення залишкової вартості полягає у визначенні річної суми амортизації об’єкта основних засобів, виходячи із залишкової вартості такого об’єкта на початок звітного року.

Сума амортизаційних відрахувань визначається шляхом множення залишкової вартості об’єкта основних засобів на річну норму амортизації:

А = ЗВ * На, (1.4)

де ЗВ – залишкова вартість об’єкта основних засобів.

Причому річну норму амортизації визначають за такою формулою:

На = 1 –

(Т*ЛВ/ПВ), (1.5)

де Т – термін корисного використання об’єкта основних засобів.

У перший рік експлуатації об’єкта основних засобів базою для нарахування амортизації такого об’єкта буде його первісна вартість.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості виходить із того, що корисність і продуктивність основних засобів в перші періоди використання є значно вищим, ніж в наступні.

Норма амортизації застосовується не до вартості, що амортизується, а до балансової (залишкової) вартості об’єкта на кінець попереднього періоду. Річна норма амортизації визначається як добуток залишкової вартості об’єкта основних засобів на річну норму амортизації за прямолінійного методу помножену на коефіцієнт два, що визначається за формулою:

А = ЗВ * 2На (1.6)

За кумулятивним методом сума амортизації визначається як добуток вартості, що амортизується, та кумулятивного коефіцієнта.

Кумулятивний коефіцієнт розраховується шляхом ділення кількості років, що залишилося, до кінця очікуваного строку використання об’єкта, на суму чисел років його корисного використання:

А = (ПВ-ЛВ) * k (1.7)

K = n / ∑n, (1.8)

де ∑n – сума років корисного використання об’єкта основних засобів.

За виробничим методом амортизацію нараховують на основі сумарного виробітку об’єкта за ввесь період його експлуатації у відповідних одиницях виміру (кількість виготовленої продукції, відпрацьованих годин).

Сума амортизації визначається як добуток фактичного обсягу продукції за звітний період та виробничої ставки амортизації, і визначається за формулою:

А = Qм * ВС, (1.9)

де ВС – виробнича ставка амортизації обчислюється шляхом ділення вартості об’єкта, що амортизується, на загальний обсяг продукції, який підприємство очікує виробити з використанням цього об’єкта.

ВС = (ПВ-ЛВ) / ПО, (1.10)

де ПО – загальний обсяг продукції, який підприємство планує отримати.

Метод амортизації основного засобу переглядається в очікуваному способі надходження економічних вигод від використання цих активів.

Амортизаційні відрахування, відносять на витрати підприємства як частину вартості основних засобів, що відповідає їх зносу.

Амортизація нематеріальних активів – постійне списання вартості нематеріальних активів у процесі їх виробничого використання, що призначена компенсувати витрати, понесені підприємством при придбанні нематеріальних активів, і забезпечити формування джерела фінансування придбання відповідних активів у майбутньому [39, 5].

Тому відрахування проводяться щомісячно, починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому актив став придатний до використання і закінчується з місяця, наступного за місяцем вибуття. Протягом строку корисного використання об’єкту нематеріальних активів амортизація його не зупиняється, окрім, випадків консервації підприємства.

При визначенні об’єкту нематеріальних активів підприємства повинні враховувати:

- строк корисного використання подібних активів;

- моральний знос, що передбачається;

- правові або подібні обмеження щодо строків його використання та інші фактори.

Амортизація нараховується протягом строку корисного використання нематеріального активу, але не більше 20 років, за методом, самостійно обраним підприємством, виходячи з умов отримання майбутніх економічних вигод проте якщо такі умови визначити неможливо, то використовують прямолінійний метод.

Амортизація інших необоротних матеріальних активів нараховується прямолінійним та виробничим методом (рис. 1.1).


Рис. 1.1. Методи нарахування амортизації на інші необоротні матеріальні активи

Згідно МСБО 16 передбачено декілька інших методів нарахування амортизації:

Метод прямолінійного списання (straight line method), при якому вартість об’єкта списується однаковими частинами протягом усього періоду його експлуатації. Може розраховуватися двома способами:

- при першому способі розрахунок здійснюється діленням вартості об’єкта, що підлягає амортизації, на термін його корисної експлуатації;

- при другому способі щорічні відрахування визначаються множенням установленої чи розрахованої річної норми амортизацій на первісну вартість об’єкта.

Прискорена амортизація (accelerated deprecsftion) означає щорічне зниження суми амортизаційних відрахувань. Найпоширенішими методами прискореної амортизації є метод суми чисел років та метод зменшення залишку.

Метод суми чисел років (кумулятивний метод) передбачає, що річну норму амортизації визначають як відношення терміну служби, що залишився (на початок звітного періоду) до суми чисел років. Для визначення норми амортизації відповідного року множать на різницю між первісною вартістю об’єкта та його ліквідаційною вартістю.

Метод зниження залишку (diminishing balanse method) передбачає визначення суми амортизаційних відрахувань множенням балансової вартості об’єкта основних засобів на початок звітного періоду на пастійну норму амортизації. Різновидом розглянутого методу є метод подвоєного зниження залишку. При цьому методі як норму амортизації використовують подвоєну ставку амортизаційних відрахувань, розраховану методом прямолінійного списання. Для визначення річної суми амортизаційних відрахувань ортиману норму амортизації слід помножити на балансову вартість об’єкта на початок звітного року.

Метод амортизаційного фонду (sinking fund method) передбачає, що методі одночасно з періодичним нарахуванням амортизації сума, яке дорівнює величині амортизаційних відрахувань, вкладається в цінні папери або депонується на окремому рахунку. Величину амортизаційних відрахувань розраховують у такий спосіб, щоб до кінці терміну служби основних засобів амортизаційний фонд дорівнював їхній первісній вартості.

Метод ануїтету (annuiti metod) передбачає, що суму річних амортизаційних відрахувань розраховують за формулою:

АВ = (СО – ТООЛВ) / ТВОА, (1.11)

де АВ – амортизаційні відрахування;

СО – собівартість об’єкта;

ТООЛВ – теперішня оцінка очікуваної ліквідаційної вартості;

ТВОА – теперішня вартість одиниці ануїтету.

Метод одиниць продукції (units ofproduction method) Здійснюється на основі сумарного виробітку об’єкта за весь період його експлуатації у відповідних одиницях виміру (кількість виготовленої продукції, відпрацьованих годин). Норму амортизації розраховують на одиницю діяльності за формулою:


НА = (СО – ЛВ) / РОД, (1.12)

де НА – норма амортизації;

ЛВ – ліквідаційна вартість об’єкта;

РОД – розрахунковий обсяг діяльності (виробництва).

Відмінності, які мають місце між МСФЗ та П(С)БО по суті, можна звести до такого.

У міжнародній практиці термін "необоротні активи" не вживають, відсутнє поняття "основні засоби". Тому ці неузгодженості доцільно усунути при доопрацювання П(С)БО. Термін "необоротні активи" є невдалим, оскільки необоротні активи на підприємстві відсутні взагалі. Усі активи беруть участь у куругообороті капіталу, вирізняючись у цьому плані лише участю у кількості його оборотів. Таким чином, поняття "довгострокові активи" є точнішим з боку економічного змісту.

Термін "довгострокові активи" дає змогу диференціювати активи так, як це зроблено в МСФЗ: власність, будівлі, устаткування, нематеріальні активи. Очевидність такої зміни стала зрозумілою після ухвалення П(С)БО 30 "Біологічні активи". У цьому стандарті введено нове поняття "довгострокові біологічні активи". Фактично це виділення окремої групи активів, які перебувають в обороті більше одного року за відсутності П(С)БО 30 вони належали до основних засобів. З метою дотримання єдиних підходів до класифікації активів і визначення бухгалтерської та фінансової термінології у вітчизняній науці й практиці відповідно до МСФЗ таку зміну доцільно внести.

Наступна відмінність стосується також термінології. У П(С)БО 7 знос основних засобів визначається як сума амортизації об’єкта основних засобів з початку його корисного використання. Цим визначенням повністю ототожнюється поняття амортизації та зносу, хоча міжнародна практика свідчить про інше. МСФЗ висвітлюють ці поняття лише з технічного боку – їх розрахунку та способу відшкодування вкладеного у довгострокові активи капіталу. Змістовний аспект зносу та амортизації з позицій економічної суті у МСФЗ не розкривається, хоч він враховується про формулюванні тексту стандартів.

Отже, амортизація, методи її нарахування – об’єкт досліджень у наукових працях зарубіжних вчених.

Українські науковці – не виняток. Так, Л.В. Городянська зазначає: "Амортизація основних засобів як складова фінансових ресурсів підприємства виконує дві основні узагальнюючі функції: податкову (фіскальну), що передбачає виведення з оподаткування витрат на придбання основних засобів, та економічну, яка полягає у перетворенні необоротних активів в оборотні внаслідок нарахування амортизації" [16, 104].