Смекни!
smekni.com

Соціальний психолог як суб'єкт соціальних перетворень (стр. 2 из 3)

Позицію Дж. Тернера по проблемі екстраполяції даних лабораторного експерименту на природне середовище можна коротко визначити як збалансовану. З одного боку, він разом з іншими критиками визнає слабкі сторони лабораторного експерименту й виступає проти перетворення цього методу в головний, так само як і проти «імперіалізму» будь-якого іншого методу. З іншого боку, Тернер намагається знайти місце лабораторного експерименту в науковому дослідженні, що складається, на його думку, із трьох необхідних етапів: простий каузальний аналіз (установлення причинно-наслідкових зв'язків); концептуальний аналіз, або очищення компонентів цих зв'язків; теоретичний синтез (абстрагування загальних законів).

У прикладній соціальній психології ці етапи включаються в більше широку схему, що представляється Тернеру в такий спосіб. Реальне життя поставляє сирі факти, ставить проблеми й стимулюють теоретичні здогади. Польове дослідження, природний експеримент і життєвий досвід (спостереження) допомагають сформулювати проблеми для експериментальної перевірки й корекції попередніх теоретичних висновків. Лабораторний експеримент коректує польове дослідження й служить засобом більше строгої переробці отриманих у ньому результатів.

Тернер указує, що застосування даних лабораторного експерименту в значній мірі залежить від здатності дослідника до їхньої генералізації, до переносу висновків «чистої» теорії на конкретну ситуацію, а також згоди суспільства зробити ті або інші зміни. У свою чергу, це вміння залежить від правильної оцінки можливостей лабораторного експерименту і його функцій як у виробництві наукового знання, так і в прикладному дослідженні.

Основний висновок, до якого приходить Дж. Тернер, полягає в тому, що лабораторний експеримент - це, у першу чергу, інструмент теоретичного дослідження, що на реальну дійсність повинні екстраполюватися не стільки емпіричні результати експерименту, скільки його теоретичний зміст. «Ми переносимо результат однієї ситуації на іншу, виходячи з того, що вони ідентичні в теоретично значимих відносинах і що наша теорія вірна».

Застерігаючи проти завищених вимог до лабораторного експерименту, він підкреслює, що «сама мета лабораторного експерименту виключає одержання даних, що володіють вираженою властивістю індуктивного узагальнення». Для того, щоб одержати однакові результати в лабораторному експерименті й реальних умовах, важливо, щоб ці дві ситуації були аналогічні скоріше в теоретичному, ніж в емпіричному плані.

Істотна риса міркувань Тернера - спроба трохи знизити вимоги до такого параметра лабораторного експерименту, як його зовнішня валидность (по Д. Кемпбеллу). Із цією метою він уводить нове поняття - «екологічне значення», що визначається як «ступінь, у якій який-небудь соціально-психологічний закон є досить загальним із практичної точки зору для конкретної екологічної ситуації». На його думку, це поняття, незважаючи на його меншу наукову строгість, повністю сумісно з теоретичними цілями соціально-психологічного експериментування й до того ж стимулює конструктивне відношення між теоретичним і прикладним дослідженням. Пояснимо ці положення Тернера на його ж конкретному прикладі.

Дослідниками був виявлений закономірний зв'язок між згуртованістю групи і її продуктивністю. Однак згодом виявилося, що цей зв'язок підтверджується лише там, де групові норми включають високу продуктивність праці. У тих же групах, де нормою є низька продуктивність, збільшення згуртованості веде до зниження продуктивності праці.

У результаті був сформульований більше загальний закон - згуртованість збільшує групову конформність. Він містить у собі екологічний закон меншої значимості, а саме його формулювання для конкретної ситуації: там, де групові норми заохочують високу продуктивність, вона росте в міру збільшення згуртованості. Звідси Тернер робить висновок про те, що введення поняття «екологічне значення» стимулює конструктивне відношення між теоретичним і прикладним дослідженням, а також що лабораторне й польове дослідження взаємно доповнюють один одного.

Вимога обліку трансформації законів у конкретному середовищі не означає їх екологічної релятивизації. Навпроти, Тернер підкреслює, що екологічно значимі закони швидше за все повинні бути абстрактними теоретичними положеннями, тобто підніматися над рівнем конкретного емпіричного опису. На наш погляд, Тернеру вдалося виявити те раціональне, що втримується в лабораторному експериментуванні для прикладної соціальної психології.

Говорячи про спроби західноєвропейських соціальних психологів удосконалювати методи прикладного дослідження, слід зазначити ще одну чітко виражену тенденцію - до міждисциплінарного співробітництва й, у цьому зв'язку, до запозичення методів з інших наук - лінгвістики, етології, мікросоціології. Ця тенденція визначає й пропозиції по питанню про підготовку майбутніх фахівців в області прикладної соціальної психології.

Треба сказати, що завдання міждисциплінарного дослідження може вирішуватися в Західній Європі більш успішне, чим у США, з тієї причини, що в західноєвропейських університетах психологи звичайно одержують більше широке утворення, ніж в Америці. Проте, багато провідних спеціалістів Західної Європи вважають, що підготовка соціальних психологів повинна бути посилена по лінії міждисциплінарних зв'язків, а також по лінії зв'язку університету із суспільством. Характерні в цьому плані погляди французького соціального психолога К. Фото. З огляду на великий досвід цього вченого як в області прикладний, так і теоретичної соціальної психології, зупинимося коротко на його рекомендаціях. Вони зводяться до наступного.

Необхідно передбачити широку підготовку в області загальнонаукової культури, що включає знання загальних положень історії науки, соціології пізнання. При вивченні наук про поводження й соціальних наук велика увага треба приділяти останнім. Студенти повинні бути знайомі з генетикою, екологією, етологією, досить добре знати антропологію, лінгвістику, економіку й соціологію, щоб компетентно вести переговори із представниками інших наук. Для цього міждисциплінарні контакти усередині університету повинні бути ще більш розвиненими.

Н. Армистед, підтримуючи Р. Харре, захищає право соціального психолога на довіру до самозвітів випробуваних. Він уважає, що альтернативою лабораторному експерименту можуть стати менш структуровані методи: анкети з відкритими питаннями, інтерв'ю, обговорення ситуації з її учасниками. На підтвердження Армистед посилається на метод, застосований Г. Тохом при вивченні причин насильства з боку поліцейських і арфи Тох провів детальні інтерв'ю із представниками тієї й іншої сторони. Зібравши загальні описи ситуацій, він потім проаналізував з кожним з опитаних всі етапи конфліктної ситуації, після цього виділив типову ситуацію, що була обговорена дослідниками й опитаними з метою виділення «міжособистісного паттерна взаємодії в ситуації насильства». На основі цього паттерна була побудована типологія особистостей, схильних до застосувань насильства. Кожному з типів було поставлено у відповідність характерне інтерв'ю.

Високо оцінюючи цю методику, Н. Армистед робить ряд пропозицій по її вдосконалюванню. З його погляду, на першому етапі - визначення змісту кожного пояснення - необхідно враховувати наступне: 1) зміст кожного пояснення в ідеалі повинен бути встановлений різними людьми незалежно друг від друга; 2) будь-які неточності в тлумаченні пояснень повинні бути виправлені в ході обговорення; 3) підсумкове тлумачення змісту повинне бути погоджене з людиною, що дав його первісний варіант; 4) люди, що беруть участь в обговоренні, повинні бути знайомі з описуваною ситуацією.

Після того як установлений зміст різних пояснень, можна переходити до їхньої класифікації. При цьому для підвищення точності необхідно дотримувати наступних вимог: 1) класифікувати повинні кілька людей незалежно друг від друга; 2) розбіжності в думці повинні усуватися шляхом обговорення, у якому точки зору обґрунтовуються і якщо буде потреба залучаються нові дані; 3) класифікація повинна бути погоджена з авторами пояснень; 4) вибір авторів пояснень описаних ситуацій повинен бути таким, щоб дозволити наступне узагальнення даних; 5) класифікація не повинна суперечити спочатку отриманим поясненням; 6) класифікатори повинні мати можливість при бажанні ознайомитися з первісними поясненнями; 7) весь цей процес варто повторювати з різними класифікаторами.

На думку Армистеда, дотримання цих умов дозволить домогтися надійності даних. Далі Армистед висловлює кілька зауважень, реалізація яких могла б деякою мірою перебороти абстрактність етогеники Харре.

Він думає, що у випадку, коли мова йде про широко розповсюджений паттернах, їхній аналіз необхідно погоджувати з положенням людей у системі відносин влади й співвідносити-з розповсюдженою системою норм і цінностей. У першому випадку з'ясовується, хто й для кого структурує досвід, чия точка зору підтримується владою, ким вона поширюється. У другому випадку дослідник виявляє прийняті випробуваним норми й цінності. У підсумку встановлюється також зв'язок між структурою відносин влади й розповсюдженої в суспільстві системою норм і цінностей. Так, у дослідженні Тоха було виявлено, що стереотипи мужності, створений засобами масової інформації в дусі традицій епохи освоєння в США Середнього Заходу, підтримується індивідуалістичною філософією сучасного капіталістичного суспільства.