Смекни!
smekni.com

Соціальний психолог як суб'єкт соціальних перетворень (стр. 3 из 3)

Армистед усвідомлює тім, що спроба проникнути в «свята святих» суспільства - механізм формування системи політичних відносин - сама по собі є акт політичний і далеко не безпечний. Цілком ймовірно, це й змушує його обмежитися лише постановкою питання. Разом з тим Армистед намагається довести можливість, і допустимість «розуміючого» підходу в соціальній психології. Він пише, що соціального психолога повинна цікавити «повсякденне життя людей, що основний метод дослідження - це опитування людей, що пояснення являють собою суспільний факт, обмовляючи при цьому, що класифікація, генералізація й інтерпретація подібних даних вимагають застосування деяких додаткових заходів контролю, а пояснення досвіду повинне рухатися в напрямку до суспільства».

При загальному позитивному відношенні до заклику «відновити довіра до того, що говорять люди про свої переживання», як засобу гуманізації соціально-психологічного дослідження, не можна не відзначити й слабостей методу пояснень. Одна з них, на думку Б. Шленкера, - це перетворення дослідження в каталогізацію типових соціальних ситуацій. Прагматична цінність такої роботи очевидна, особливо для оптимізації праці представників соціальних професій, тобто професій, пов'язаних з міжособистісними контактами (сфера обслуговування, утворення й т.п.). Однак у цьому випадку соціальна психологія стає наукою переважно описової, оскільки, як відзначав у свій час К. Герген, займається не розкриттям закономірностей, стійких зв'язків, а відображенням і систематизацією існуючих нормативно-ціннісних систем. При цьому вона здобуває риси літературної творчості, однієї із цілей якого також є створення соціальної типології. До речі, прихильники «розуміючого методу» самі визнають, що соціальним психологам варто було б повчитися глибині проникнення в таємниці людського поводження в письменників.

Опора на лінгвістичний аналіз сполучена із труднощами, які в значній мірі обумовлені властивостями основного матеріалу - мови, уплетеної в соціальну ситуацію, а також розходженнями в здатностях людей до вербалізації своїх відносин, намірів, оцінок і т.п. Оскільки аналіз епізодів припускає розшифровку й невербальне поводження, то складності багаторазово збільшуються, хоча в цей час небезуспішно вдосконалюються методи й у цій області. Укажемо також на складності, що виникають у зв'язку з необхідністю обліку великої кількості рівнів пояснення. Справді, людина, роблячи вчинки в проблемній ситуації, пояснює її для себе (а) і для навколишніх (б): далі соціальний психолог повинен пояснити для себе це поводження людини (в) і пояснити пояснення їм свого вчинку (г), а потім пояснити собі й науковому співтовариству, чому і як він все це робить (д), тому що його діяльність - теж соціальна.

Нарешті, справедливе зауваження Н. Армистеда про необхідність «рухатися убік суспільства», тобто переходити до аналізу явищ більше високого соціального рівня, припускає наявність методів дослідження суспільної свідомості, продукції засобів масової інформації. Тим часом робіт, які допомогли б перекинути міст від ситуації міжособистісної взаємодії до тієї сфери, де формуються «характерні маски», ще дуже мало.

Незважаючи на відзначені вище проблеми й труднощі, це генічеський метод уважаються в західній соціальній чи психології не самою перспективною й серйозною альтернативою лабораторному експериментуванню. Головне його достоїнство полягає в тому, що він органічно пов'язаний з моделями людини й суспільства, з теорією й концептуальним апаратом. Але, будучи адекватним засобом емпіричної перевірки теорії, він, як це ні парадоксально, акцентує і її недоліки: відомість активності людини до активності вербальної; фактичне визнання непереборної залежності людини від норм і ритуалів.

Необхідно володіти основними методами - спостереженням у природних умовах, теоретичним аналізом. Одночасно варто добре вивчати життя свого суспільства, включаючи і його «екзотичні» області - в'язниці, психіатричні лікарні, поліцейські ділянки й т.п.

Практика студента повинна бути пов'язана з його науковими інтересами. У цій практиці він повинен сформуватися етично.

Нарешті, у програмі повинне знайти собі місця й особисте самовдосконалення.

Дискусії про підвищення соціальної релевантності, гострота, критичність висловлень і радикальність пропозицій не повинні створювати враження про безпорадність західноєвропейських соціальних психологів у практичному житті. У дійсності прикладна соціальна психологія в Західній Європі розвивається досить інтенсивно.


Література

1.Брушлинський О.В. Мислення й прогнозування. - К., 2004

2.Брушлинський О.В., Тихомиров O.K. Психологія мислення // Тенденції розвитку психологічної науки. - К., 1989.

3.Василюк Ф.Є. Психологія переживання. - К., 1999.

4.Дилигенський Г.Г. Соціально-політична психологія. - К., 1996.

5.Лебедева Н.М. Введение в этническую и кросс-культурную психологию. - М, 1998.