На перший погляд спрямованість здається найзрозумілішим критерієм, проте за зовнішньою простотою деколи ховаються досить складні методологічні питання. Річ у тому, що сам понятійний апарат сучасної психології ще не є однозначним. Існують не лише десятки визначень поняття «особистості», але й спроби взагалі прибрати з вживання такі старі поняття, як увагу, інтелект тощо. В рамках цих категорій з деякою долею умовності можна виділити їх складові елементи психіки, наприклад, до категорії інтелекту відноситиметься сприйняття, пам'ять, мислення, до категорії особистості — цінності, спрямованість, емоції, до категорії поведінки — мотивація, воля, активність.
1.2. Мова дитини як засіб передачі інформації
З народження дитину оточує безліч звуків: мова людей, музика, шелест листя, щебетання птиць тощо. Але зі всіх звуків, що сприймаються вухом дитини, лише мовні звуки, й ті лише в словах, служать цілям спілкування його з дорослими, засобом передачі різної інформації, спонуки до дії. А перш ніж дитя навчиться розуміти та виголошувати окремі слова, воно реагує на інтонацію. Два слова, одне з яких виражає схвалення, а друге - загрозу, але виголошені однаково, дитя й сприйматиме абсолютно однаково, не розрізняючи їх за змістом.
Поступово маля починає вслуховуватися в слова, намагається повторювати їх, починає також чути та розрізняти звуки рідної мови, тобто звертати увагу на звукову сторону слова. Вже на третьому році життя малята в змозі відмітити неправильність вимови у своїх однолітків та навіть роблять спроби виправляти їх. З часом у дітей формується критичне відношення не лише до чужої мови, але й до своєї.
Дитина не завжди може правильно виголосити почуте слово: зберегти в ньому складову структуру, чітко вимовляти всі звуки. Виразність та чистота мови залежать від багатьох чинників, і в першу чергу від стану й рухливості апарату артикуляції. Неправильна будова апарату артикуляції, нерозвиненість, млявість м'язів мови, нижньої щелепи, м'якого піднебіння, губ та як наслідок їх недостатня рухливість нерідко є причиною поганої вимови. Найактивніше бере участь в утворенні звуків та вимові слів язик. Від його положення, від того, якої форми він набуває (розпластаний або утворює жолобок, кінчик язика звужений і торкається верхніх різців тощо), залежить правильна вимова більшості звуків мови. Чистота вимови забезпечується, перш за все, за рахунок правильної вимови приголосних звуків. Оволодіння відбувається протягом декількох років. Спочатку діти засвоюють найбільш прості у відношенні артикуляції звуки: голосні (і ті не всі, а в основному звуки а, у, і); приголосні: м, п, б, д, г та інші. На наступному етапі діти опановують звуки и, е, х, тверді свистячі (с, з ), звук ль. І в останню чергу діти засвоюють звуки, що вимагають складнішої роботи апарату артикуляції, це звук ц, група шиплячих звуків (ш, ж, ч, щ), звуки л, рь, р. Своєчасне та правильне оволодіння ними залежить від багатьох чинників.
Велике значення для правильного розвитку вимовної сторони мови має добре розвинене мовне дихання, яке забезпечує нормальне звуко, – та голосо утворення. Наприклад, деякі дошкільники неправильно виголошують звук р лише тому, що не можуть зробити достатньої сили вдих, необхідний для приведення в коливальний стан кінчика язика при вимові р. Правильне мовне дихання забезпечує найкраще звучання голосу. Своєчасний вдих і правильний подальший видих створюють умови для безперервного й плавного звучання мови, для вільного ковзання голосу по висоті, для переходу від тихої мови до гучної та навпаки.
Порушення мовного дихання (короткий або слабкий видих, мова на вдиху, неекономне витрачання повітря, невчасний його добір тощо) може з'явитися причиною недостатньо гучного вимові слів, неправильної модуляції голосу, порушенню плавності мови.
Аби навчитися говорити, чисто й правильно виголошувати слова, дитина повинне добре чути звучну мову. Зниження слуху веде до ослаблення слухового самоконтролю, що може бути причиною порушення звукового оформлення слів (слово виголошується недостатньо виразно, неправильно виголошують окремі звуки в ньому); до порушення інтонаційної сторони мови. Ослаблення слуху веде не лише до спотворення слів, але й до зниження словникового запасу, до появи в мові помилок граматичного типа [10, с. 25].
Процес розвитку мови багато в чому залежить від розвитку фонемного слуху, мається на увазі вміння відрізняти одні мовні фонеми від інших. Це дає можливість розрізняти близькі за звучанням слова: мал – м'яв, рак - лак, том - дом. У російській мові 42 фонеми: 6 голосних та 36 приголосних. Деякі фонеми відрізняються одна від одної лише дзвінкістю або глухістю при одної артикуляції, наприклад, звуки с і з, ж і ш, інші мають різкіші акустичні відмінності, дуже тонкі акустичні відмінності мають тверді та м'які приголосні (т і ть, з і сь). Недостатня сформованість слухового сприйняття, фонемного слуху може з'явитися причиною неправильної вимови звуків, слів, фраз.
Неправильна вимова окремих груп звуків в молодшому дошкільному віці сповна закономірно та виправдовано фізіологічними особливостями формування дитячої мови. Але якщо дитина неправильно виголошує звуки або недостатньо виразно виголошують слова, то дорослі обов'язково повинні звернути на це увагу. Хлопці з недоліками вимови дуже часто бувають замкнутими, боязкими, соромляться читати вірші вголос, розповідати казки. Педагогові необхідно своєчасно виявляти дефекти мови у дітей та усувати їх/
1.3 Організація та зміст діагностичної діяльності логопеда та психолога
Психолого-педагогічне обстеження є єдиним комплексом, що включає три досить самостійних напрями, кожне з яких має свої спеціальні завдання: клінічне, психологічне, педагогічне. Кінцевою метою обстеження є визначення педагогічних умов та індивідуальних прийомів й методів допомоги, яка необхідна дитині з тим або іншим мовним розладом.
Першим, як правило, здійснюється клінічне обстеження, направлене на те, аби побудувати попередню гіпотезу про вигляд дизонтогенеза за даними клінічно підтвердженного анамнезу. Детальний анамнез є важливою прогностичною частиною клінічного обстеження, при зборі якого діагност отримує безліч значимих відомостей про сім'ю і природжені аномалії розвитку, про протікання вагітності, хвороби й травми перших років життя, про адаптацію в дитячому садку (школі) та про інше.
Звичайне клінічне обстеження включає:
- обстеження терапевта з метою отримати відомості про соматичне здоров'я дитини та на підставі цих даних визначити можливості організації охоронного режиму та лікувально-профілактичних заходів;
- обстеження невропатолога, яке дозволяє визначити наявність порушень центральної нервової системи та їх характер. В разі виявлення органічних порушень мозку окрім коректувальної педагогічної дії проводиться медикаментозна терапія, тоді як при функціональних розладах застосовується лише педагогічне втручання [28].
Конкретні умови проведення обстеження (спостереження, експеримент, бесіди, тестування, аналіз результатів діяльності) можуть різною мірою сприяти адекватності отриманих результатів, що, у свою чергу, може відображитися й на інтерпретації отриманих даних. Це особливо важливо при проведенні психологічного обстеження.
До умов, які повинен враховувати психолог, відносяться особливості особистості обстежуваного (стать, вік, мотиви, установки, позиції, звички, характер, темперамент) та зовнішні умови, в яких здійснюється обстеження. Надзвичайно уважно потрібно віднестися до стану здоров'я, різних психосоматичних, фізіологічних порушень, відхилень в розвитку. Уміння психолога вловити, зрозуміти стан дитини, налаштуватися на «хвилю» доброзичливості, зацікавленості в спілкуванні сприяє адекватності відомостей про психологічні особливості дітей.
Разом з цим психологові необхідно простежити за зовнішніми умовами, в яких проводиться психологічне обстеження: освітленням, звуковим фоном, станом повітря, якістю меблів й так далі. Важливий вплив на результати обстеження може зробити особистість самого психолога, який повинен забезпечити не лише стандартність процедури його проведення, але й створити доброзичливу атмосферу, позитивний настрій на виконання пропонованих завдань та дій [5, с. 164].
Успішність діагностики значною мірою залежить від попередньої підготовки. Перед проведенням обстеження необхідно дати дитині можливість звикнути до нової для неї обстановки, освоїти її та зробити по можливості природньою.
Слід прийняти заходи для запобігання можливим відхиленням від порядку проведення обстеження (появи нових осіб, перехід в інше приміщення тощо), що повинне забезпечити одноманітність процедури діагностики.
Попередня підготовка стосується різних сторін процедури обстеження. Більшість методів психодіагностики вимагають точного відтворення словесної інструкції. Значення можуть мати навіть незначні помилки, нечіткість вимовлення, запинки при читанні інструкції випробовуваним, запобігти яким допомагає попереднє знайомство їх з текстом [1] .
ВИСНОВОК ДО РОЗДІЛУ 1
Логопсихологія — частина спеціальної психології, яка присвячена вивченню причин, механізмів, симптоматики, течії, структури психічних розладів у людей з порушеннями мови первинного характеру; визначенню механізмів їх психічної адаптації, а також розробці системи психологічної допомоги цим людям.
Роль виразності мові надзвичайно важлива. Перш за все, вона забезпечує оформлення фраз, і, в той же час, забезпечує передачу інформації про комунікативний тип вислову, про емоційний стан того, хто говорить.
Саме дошкільний вік є найбільш сприятливим для вирішення коректувальних завдань, для опанування інтонаційних характеристик мови.
Психолого-педагогічне обстеження є єдиним комплексом, що включає три досить самостійних напрями, кожне з яких має свої спеціальні завдання: клінічне, психологічне, педагогічне. Кінцевою метою обстеження є визначення педагогічних умов та індивідуальних прийомів й методів допомоги, необхідних дитині з тим або іншим мовним розладом.