Ця сфера особистості поєднує в собі домінуючі в даної особистості потреби, почуття, установки, потяги, інтереси, бажання, ідеали, переконання й світогляд. Система відносин особистості є основною її якістю. Фундаментом, на якому надбудовується система відносин людини, є потреби.
Вся система відносин особистості, її спрямованість є мотиваційно-регуляційної підструктурою особистості, що визначає загальні особливості її поводження.
Система стійких відносин особистості підрозділяється на наступні групи:
1. Відношення людини до суспільства, мікросередовищу, до окремих людей.
2. Відношення людини до самої себе - його самосвідомість.
Самосвідомість має свою структуру - систему самовідносин, що визначається здатністю особистості до самопізнання.
3. Відношення до праці й інших видів діяльності.
4. Відношення до речей як продуктам людської праці.
Поряд з вищевказаним підрозділом відносин особистості по змісту розрізняються властивості цих відносин, які також проявляються у вигляді окремих якостей характеру особистості.
Розрізняються наступні властивості відносин особистості.
1. Соціальна значимість відносин людини, рівень їхньої суспільної цінності, що визначає моральні якості людини, моральність його повсякденного поводження, відповідність спрямованості особистості прогресивним соціальним ідеям.
2. Розмаїтість потреб особистості, широта її інтересів й усвідомлення центральних стрижневих інтересів, які визначають цілеспрямованість особистості.
3. Ступінь стійкості відносин, що визначає послідовність і наполегливість особистості в досягненні мети - цілісність характеру.
Широка система поглядів, подань і понять про навколишню дійсність, знання основних її взаємозв'язків являє собою вищу основу поводження особистості - її світогляд. Особливостями світогляду як найважливішого властивості особистості є ступінь його цілісність і науковість. Розвинений світогляд - показник зрілості особистості.
Зі світоглядом зв'язане формування системи переконань - стійкого мотиваційного утворення, у якому знання синтезуються з почуттями, із глибокою вірою в них. Переконання - це знання, що стали принципом діяльності.
Відносини особистості формуються на основі її знань, подань, життєвого досвіду. Таким чином, досвід особистості, система її знань є найважливішою підструктурою характеру.
Іншою підструктурою характеру є різноманітні узагальнені навички поводження й діяльності.
Риси й типи характеру. Характер є індивідуально-типологічним сполученням ціннісних орієнтацій і регуляційних особливостей особистості.
Розрізняються риси характеру й типи характерів. Риси характеру виражаються в окремих загальних особливостях поводження, а тип характеру - у загальних способах взаємодії із середовищем. Різноманітні риси характеру поєднуються в наступні групи.
1. Вольові риси характеру - стійкі індивідуально-типологічні особливості свідомої, поняттєво-опосередкованої регуляції діяльності й поводження. До них ставляться: цілеспрямованість, самостійність, рішучість, наполегливість й ін.
2. Емоційні риси характеру - стійкі індивідуально-типологічні особливості безпосереднього, спонтанного регулювання поводження.
3. Інтелектуальні риси характеру - стійкі індивідуально-типологічні особливості розумових здатностей.
Характер кожної людини являє собою найбагатшу палітру фарб, тонів і півтонів, неповторна, унікальна своєрідність.
Але головне в людині - це його центральні життєві устремління й здатності до їхньої реалізації.
Отже, характер складається із двох груп властивостей - мотиваційних і виконавських. Стійкі мотиваційні властивості, тобто спрямованість особистості, є показником рівня розвитку особистості. Ця сфера особистості в найбільшій мері пов'язана з інтелектом, емоціями й почуттями.
Виконавська ж сфера особистості - особливості її свідомої саморегуляції, визначаються вольовими якостями особистості. Але різні вольові якості особистості можуть бути розвинені в неоднаковому ступені. Так, більша сила характеру може сполучатися з деякою його неврівноваженістю, твердість характеру - з недостатньою його цілеспрямованістю й т.д. Це залежить від обставин життя, від тих вимог, які переважно пред'являлися до людини на його життєвому шляху.
Поряд з окремими рисами характеру можна виділити загальний спосіб адаптації особистості до дійсності - тип характеру людини. При визначенні типу характеру виділяється те істотно загальне в характерах окремих груп людей, що визначає стиль їхньої життєдіяльності, спосіб адаптації до навколишнього середовища.
Типи характеру:
1. Гармонічно цілісний тип, добре адаптований у різних ситуаціях. Цей тип характеру відрізняється стійкістю відносин й у той же час високою пристосовністю до навколишнього середовища. У людини з таким типом характеру відсутні внутрішні конфлікти, його бажання збігаються з тим, що він робить. Це товариська, вольова, принципова людина.
2. Внутрішньо конфліктний тип, але зовні погоджений із середовищем. Цей тип характеру відрізняється суперечливістю між внутрішніми спонуканнями й зовнішнім поводженням, що здійснюється з більшою напругою.
3. Конфліктний тип зі зниженою адаптацією. Цей тип характеру відрізняється конфліктністю між емоційними спонуканнями й соціальними обов'язками, імпульсивністю, перевагою негативних емоцій, нерозвиненістю комунікативних властивостей.
4. Варіативний тип, що адаптується до будь-яких умов у результаті нестійкості позицій, безпринципності. Цей тип характеру свідчить про низький рівень розвитку особистості, про відсутність стійкого загального способу поводження. Безхарактерність, постійне пристосовництво до зовнішніх обставин є сурогатом пластичності поводження; її не слід змішувати зі справжньою пластичністю поводження, зі здатністю враховувати обставини. Для досягнення своїх основних цілей, не відступаючи при цьому від соціально позитивних норм і вимог.
Отже, характер - це загальна регулятивна особливість особистості, що формується у відповідних умовах життя. Основою виховання характеру є система впливів на спрямованість особистості й відповідна організація способів життєдіяльності людини.
1.3 Міжособистісні відносини
Довічна залежність людей друг від друга поміщає проблему людських взаємин у саму серцевину існування людини. Люди мають найсильнішу потребу в приєднанні: входити з іншими людьми в тривалі тісні взаємини, що гарантують позитивні переживання й результати.
Ця потреба, будучи обумовлена біологічно-соціальними причинами, сприяє виживанню людини:
- наші предки були зв'язані круговою порукою, що забезпечувала групове виживання (і на полюванні, і при зведенні жител десять рук краще однієї);
- соціальна зв'язаність дітей і виховуючих їх дорослих обопільно підвищує їхня життєздатність;
- знайшовши родинну душу - людини, що підтримує нас й якому ми можемо довіритися, ми почуваємо себе щасливими, захищеними, життєстійкими;
- втративши родинну душу, дорослі почувають ревнощі, самітність, розпач, біль, гнів, замкнутість у собі, знедоленість.
Людина - справді суспільна, соціальна істота, що живе в умовах взаємодії й спілкування з людьми.
Можна виділити різноманітні форми міжособистісної взаємодії: прихильність, дружба, любов, змагання, відхід , операція, гра, соціальний вплив, підпорядкування, конфлікти, ритуальна взаємодія й ін. Різні форми взаємодії людей характеризуються специфічними позиціями.
Ритуальна взаємодія - одна з розповсюджених форм взаємодії, що будується за певними правилами, символічно виражаючи реальні соціальні відносини й статус людини в групі й суспільстві. Ритуал виступає як спеціальна форма взаємодії, придумана людьми для задоволення потреби у визнанні. Ритуальна взаємодія йде з позиції «батько-батько». Ритуал виявляє цінності групи, люди виражають ритуалом те, що найбільше торкає їх, що становить їх соціальні ціннісні орієнтації.
Ритуальні дії важливі для здійснення наступності між різними поколіннями в тій або іншій організації, для підтримки традицій і передачі накопиченого досвіду через символи. Ритуальна взаємодія - це й своєрідне свято, що робить глибокий емоційний вплив на людей, і потужний засіб підтримки стабільності, міцності, наступності соціальних зв'язків, механізм зімкнення людей, підвищення їхньої солідарності. Ритуали, обряди, звичаї здатні запам'ятовуватися на підсвідомому рівні людей, забезпечуючи глибоке проникнення певних цінностей у групову й індивідуальну свідомість, у родову й особисту пам'ять.
У наступному виді взаємодії - операціях - трансакція здійснюється з позицій «Дорослі-Дорослу-доросле-доросла-дорослий-дорослий». З операціями ми зустрічаємося щодня: це насамперед взаємодії на роботі, навчанні, а також готування їжі, ремонт квартири й ін. Успішно провівши операцію, людина підтверджує свою компетентність й одержує підтвердження навколишніх.
Трудова взаємодія, розподіл і виконання професійних, сімейних функцій, уміле й ефективне здійснення цих обов'язків - от ті операції, які заповнюють життя.
Змагання - форма соціальної взаємодії, при якій є чітко певна мета, що повинна бути досягнута, всі дії різних людей співвіднесені один з одним з урахуванням цієї мети таким чином, що вони не вступають у конфлікт; при цьому й самій людині не вступає в конфлікт із самим собою, дотримуючись установки іншого гравця команди, але проте людині властив бажання домогтися кращих результатів, чим інші члени команди. Оскільки людина приймає установки інших людей і дозволяє цій установці інших визначати, що він зробить у наступний момент, з обліком якоїсь загальної мети, оскільки він стає органічним членом своєї групи, суспільства, приймаючи мораль цього суспільства й стаючи значимим його членом.