Смекни!
smekni.com

Сутність духовності особистості (стр. 1 из 8)

Вступ

Актуальність дослідження. У сучасній психології проблема духовності відноситься до проблем, які відображають кризу «методологічного плюралізму». Зіткнувшись з дефіціентністью як природно-научної, так і гуманітарної парадигми в поясненні психічного миру, психологія знов звернулася до власне людському в людині, до усвідомлення всіх складних взаємовідношень його нерозривного зв'язку з світом. Пошуки деякого спільного знаменника знов поглибили інтерес до таких одиниць аналізу психічного миру людини, як «сенс», «переживання», «значення», «самозвеличання», «індивідуація», «цінність», «символ», «образ миру», «Я-концепция», «саморозвиток», що відображають взаємозв'язані сторони життєтворчості і її духовної складової.

Духовність, не відноситься до понять, що мають закріплений категоріальний статус в психологічних словниках і енциклопедіях, хоча її використання в текстах по психології особи представлене достатньо широко. Не дивлячись на значну кількість робіт, присвячених цьому феномену, до цих пір залишається гостро дискусійним питання – чи може духовність відноситися до проблем психології, або її вивчення адекватне тільки філософським, теологічним, етичним підходам. Проблема духовності стала об'єктом роздумів таких дослідників, як С.С. Аверинцев, А.Г. Асмолов, Н.А. Бердяев, Б.С. Братусь, Л.П. Буева, Ю.П. Вяземский, П.М. Ершов, А.И. Зеличенко, И.М. Ильичева, М.С. Каган, В.Е. Кемеров, Р.Л. Лившиц, П.В. Симонов, В.И. Стрелков, В.С. Соловьев С.Л. Франк, В.НШевченко і ін. У роботах Б.С. Братуся, В.П. Зинченко, Ф.Е. Василюка і інших ставиться проблема духовного життя людини. Разом з тим кожен дослідник відображає в своїй концепції якусь грань духовності, якийсь її аспект. Дана ситуація визначається як багатозначністю поняття «духовність», так і складністю його операціоналізації, як одного з умові можливості емпіричного підходу, включення вимірювальних процедур, пошуку власне психологічних, відмінних від філософських або релігійних критеріїв духовної – бездуховної особи. Таке «прозаїчне» наукове завдання не зменшує, не обідняє феномени духовності, але дозволяє виявити певні умови, чинники, можливо психологічні механізми відповідальні за становлення духовності. Вивчення унікального досвіду конкретної особи в її прагненні до духовності один з адекватних методів психологічного підходу до цієї складної проблеми.

В рамках природничонаукової парадигми психології поняття «душа», і відповідно його похідні перестали бути центром уваги, що прокоментував Л.С. Виготський: «Людину забули». У багатьох психологічних концепціях, внутрішнє становлення і реалізація потенцій особи розглядалося через поняття «самозвеличання» (А.Г. Асмолов, У. Джеймс, Ч. Кули, Д. Мид, Ф. Перлз, До. Роджерс, Г. Салливан, К. Юнг і ін.). Гуманістична гілка психології відродила інтерес до внутрішньоособового змісту психічного через ідею самоактуализации і активне використання категорії «Я». Людина духовна в тій мірі, в якій він діє згідно вищим етичним цінностям людського співтовариства, здатний поступати відповідно до них. Моральність є одне з вимірювань духовності людини. Кажучи про духовність людини, маємо на увазі, перш за все, його етичний лад, здатність керуватися в своїй поведінці вищими цінностями соціального, суспільного життя, проходження ідеалам істини, добра і краси. У певному значенні і наша спроба дослідження феномена духовності в структурі особи, що розвивається, може розглядатися як вихід на повноту і цілісність розуміння психологічної (суб'єктивною) реальності людини [3, c. 45].

На цьому фоні закономірний як теоретичний, так і практичний інтерес до особових аспектів психологічного аналізу духовності. Враховуючи, що сучасна персонологія накопичила багатющий матеріал різних моделей особи, буде логічно обґрунтованим кроком використовувати емпіричні підходи в психології особи в розгляді такого феномена як духовність і її психологічні складові. При цьому ми усвідомлюємо обмеженість емпіричної схематизації духовності, що не виключає пошуку психологічної моделі духовності, найбільш адекватно тієї, що її відображає. Все це зумовило тему дисертаційного дослідження.

У дослідженні спираємося на ідеї С.Л. Рубінштейна, А.Н. Леонтьева, Д.А. Леонтьева, якими сенс життя розглядається як базова мотиваційна тенденція, направлена на усвідомлення суті власної особи і її місця в житті, її життєвого призначення. Сенс життя є найважливішим двигуном розвитку особи. На основі сенсу життя особу обирає і формує свій життєвий шлях, плани, цілі, прагнення відповідно до тих або інших принципів. Динамічні смислові системи випробовуваних відображають стійку ієрархію відносин людини з світом і проектуються в свідомість у формі образу Я, у формі структур світогляду, що і дозволяє виявити структуру світогляду духовної особи, представлену специфічною системою сенсів.

Сформульована гіпотеза, згідно якої психологічне дослідження духовності можливе через аналіз системи відносин людини до світу, з світом і до себе в світі (світогляд).

Феномен духовної особи може бути досліджений як здатність суб'єкта створювати осмислений текст свого буття (Образ Миру).

Для духовної особи характерна орієнтація на вищі цінності, які складаються в стійку систему і визначають особливий тип світовіносин людини.

Об'єкт дослідження – духовність як феномен особи людини.

Предмет дослідження – система відносин людини до світу, з світом і до себе в світі, що визначає духовність особи.

Мета дослідження – психологічний аналіз «духовності особи», можливість її виявлення в процесі психологічного дослідження, встановлення взаємозв'язку виявлених характеристик духовності з поряд психологічних параметрів особи.

Теоретичною основою дослідження виступили початкові положення, що розробляються у вітчизняній психології: «Образ миру» (А.Н. Леонтьев, Д.А. Леонтьев, С.Л. Рубинштейн); «духовність», «ціннісна сфера особи». (Б.С. Братусь, Ф.Е. Василюк, В.П. Зинченко, И.М. Ильичева, Е.И. Исаев, Р.Л. Лившиц, Н.О. Лосский, М.К. Мамардашвілі, В.И. Слободчиков, В.Д. Шадріков); «Сутнісні властивості людини» (Н.И. Непомнящая).

Методи дослідження: теоретичний аналіз і узагальнення психологічних досліджень вітчизняних і зарубіжних авторів з проблеми духовності в забезпеченні розвитку особи.


1. Теоретичне значення сутності духовності особистості в дослідженні вітчизняних та зарубіжних психологів

1.1. Аналіз поняття духовності і духовно-етичного розвитку особи в дослідженнях вчених психологічній науці

У психологічній науці все частіше піднімаються питання духовності і духовно-етичного виховання особи. Їх актуальність визначається станом сучасного суспільства, глибокою кризою духовності, що характеризується, охопив всі сторони життєдіяльності людини.

Проблема духовно-етичного буття людини є основоположною, оскільки її рішення, кінець кінцем, визначає характер і напрям його розвитку, форми взаємодії з світом.

У вітчизняній психології проблема духовності і моральності отримала освітлення в роботах класиків психології – Л.С. Виготського, Л.И. Божовіч, А.Н. Леонтьева, С.Л. Рубінштейна, Д.Н. Узнадзе. У сучасній психології вона є предметом розгляду в дослідженнях К.А. Абульханова-славськой, Б.С. Братуся, А.В. Брушлінського, Ф.Е. Василюка, М.И. Воловікової, В.В. Знакова, В.А. Елісєєва, В.Д. Шадрікова і інших авторів [4, c. 145].

У роботах Б.С. Братуся представлена ціннісний-смислова концепція особи, згідно якої суть людини визначається через його відношення до іншої людини як до самоценности, до істоти, що втілює собою нескінченні потенції людського роду. Духовність, згідно Братусю, відноситься до родових визначень людського способу життя, виступає у всьому своєму багатстві і різноманітті як суб'єктивне буття, особливий рід реальності.

Психологічною підставою духовності є «специфічні функції смислових утворень як основні конституюючи одиниці свідомості особи». Духовний початок людини пов'язаний з суспільним і творчо-творчим характером його життєдіяльності, з включеністю людини в світ культури (Братусь, 1995, с. 121).

У психологічному плані духовність характеризується поняттями розуму і мислення, світом людських ідей і споглядань, такими емоційно-вольовими властивостями і станами, як доброта, любов, розкаяння, упокорювання. З суспільної точки зору вона є ідеальним комплексом норм, які виступають по відношенню до суб'єкта і суспільства не як даність, а як заданість і непорушний імператив.

Визначаючи роль духовності в розвитку особи, Братусь указує, що вона додає сенс життя людини; у ній він черпає відповіді на тих, що хвилюють його екзистенціальні проблеми: про сенс життя, про критерії добра і зла, істини і помилки, красивої і потворної. Вона відкриває людині доступ до любові, совісті, відчуттю довга, до правосвідомості і державності, до мистецтва, науки і релігії, указує людині, що є для нього головним і найбільш цінним, дає йому те, ради чого варто жити. Духовність суб'єкта або «індивідуальний дух» є відповідальне ухвалення і проходження вищим зразкам сукупної людської культури: переживання етичних норм гуртожитку як внутрішнього «категоричного імперативу», засвоєння вищих цінностей родового буття людини як своїх власних [7, c. 85].

В.В. Знаків відзначає, що в більшості етичних учень моральність ототожнюють з мораллю: «Моральність – поняття, що є синонімом моралі (російський варіант латинського терміну «мораль» походить від слова «вдача»). Разом з тим для багатьох дослідників очевидно, що потрібно розрізняти мораль як форму суспільної свідомості (систему норм, вимог до правил поведінки в міжособових відносинах, що пред'являються людині суспільством) і моральність як характеристику психологічної структури особи (що відкидає або приймає ці вимоги, усвідомлює їх необхідність і що випробовує внутрішню потребу у виконанні моральних норм, проходженні ним) (Знаків, 1993, с. 35).