Звичайно, за порівняно короткий час індивіди, що складають групу, не можуть зміниться як особистості. Поступово в групі відбувається складна динаміка і ситуативна мінливість внутрішньо групових відносин з відносною особистісною стійкістю.
У кожної людини є свої позитивні і негативні риси, особливі достоїнства і недоліки. Поведінка людини в групі визначена не тільки особистістю, але й особливостями групи. Від людей у групі, соціального оточення, від особливостей групи, у котру попадає людина, залежить, якою стороною, позитивної чи негативною, вона виступає у взаєминах з людьми.
Група, вказує Цукерман Г.А., впливає на психологію і поведінку індивіда, частина змін, породжуваних психологічним впливом групи, зникає, як тільки людина виходить зі сфери впливу групи, інші продовжують існувати, залишаючи помітний слід в особистості і за певних розсудів, перетворюючи в особистісні риси [13]. Особлива увага в ході соціально-психологічного вивчення груп і колективів приділяється взаєминам. Вони поділяються на офіційні і неофіційні, відносини керівництва і підпорядкування (лідерство), ділові й особисті, раціональні й емоційні.
Офіційними називають відносини, що виникають між людьми на посадовій основі. Неофіційні відносини складаються на базі особистих чи приватних взаємин людей. Ділові відносини виникають у зв'язку зі спільною чи роботою по її приводу.
Особисті відносини складаються між людьми незалежно від виконуваної роботи. У раціональних міжособистих відносинах на перший план виступають знання людей друг про друга й об'єктивні оцінки, засновані на особистому, індивідуальному сприйнятті людини людиною стверджував Цукерман Г.А. [13].
Відносини керівництва і підпорядкування розглядаються в колективі на прикладі лідерства – уміння впливати на психологію і поводження окремих членів групи.
Відносини в групах закономірно змінюються. Спочатку бувають відносно байдужними, потім можуть стати конфліктними і перетворитися в колективістські.
Міжособистісні відносини в групах залежать не тільки від включених у них людей, але і від соціальних ситуацій, у яких ці відносини формуються і розвиваються.
Кожна зі значимих соціальних груп вносить свій внесок у психологію і поведінку особистості, і цей внесок аж ніяк не є однозначно позитивним чи негативним. Він різний і про це в першу чергу свідчить наявність у людей безлічі достоїнств і недоліків, велику частину яких придбали, знаходячись у групах.
Розглянемо в узагальненому виді основні факти, що свідчать про позитивний і негативний вплив групи на індивіда.
Позитивний вплив групи на формування і розвиток особистості полягає в наступному: у групі індивід зустрічається з людьми, що є для нього основним джерелом духовної культури; відносини між людьми, що складаються в групах, несуть у собі позитивні соціальні норми і ціннісні орієнтації, що засвоюються особистістю, включеної в систему групових взаємин; група є місцем, де індивід відпрацьовує свої комунікативні уміння і навички; від учасників групи індивід одержує інформацію, що дозволяє йому правильно сприймати й оцінювати собі, зберігати і зміцнювати всі позитивне у своїй особистості, рятуватися від негативного і недоліків; група постачає індивіда системою позитивних емоційних підкріплень, необхідних ля його розвитку.
На психологію індивіда група впливає через систему відносин, що складаються в ній, зокрема через відносини даного індивіда з іншими учасниками групи. При різних відносинах індивіди виявляють собі з різної, позитивної чи негативний, сторони, тому для забезпечення переважно позитивного впливу групи на особистість важливо домогтися того щоб міжособистих відносини в ній були сприятливими.
Точність і глибина відображення особистості в групі прямо залежати від відкритості, інтенсивності і різнобічності спілкування даної особистості з іншими членами групи.
Якщо про позитивний вплив групи на індивіда багато і добре написано в педагогічній, соціологічній і психологічній літературі, то про факти негативного впливу відомо небагато. Донедавна через визначену ідеологізацію психологи і педагоги про ці факти воліли умовчувати. Особливо багато даних про можливий негативний вплив групи на індивіда накопичено в соціальній психології малих груп, початок який було покладено дослідженнями вітчизняних і закордонних учених, проведеними ще на початку XX століття.
Французький дослідник Г. Лебон у книзі під короткою назвою «Юрба», опублікованої в 1895 м, спробував вивести загальні законі поводження людини в неорганізованій спільності людей [10]. Він затверджував, що середня людина в масі людей, у юрбі виявляє більш низький рівень інтелекту, чим поза нею. У юрбі він більш довірливий, агресивний, запеклий, нетерплячий, аморальний і навіть здатний поводитися на рівні тварини. Очевидно, Г. Лебон перебільшував негативний вплив юрби на індивіда, але, проте, у його судженнях і висновках містилася визначена частка істини. Її підтвердили наступні експериментальні дослідження.
Ті специфічні зміни в психології і поведінці людини під впливом юрби, на які одним з перших звернув увагу Лебон, уважно досліджені в соціальній психології за назвою «знеособлювання» і «деіндивідуалізація».
Було показано, що, коли людина відчуває на собі вплив деякої соціальної спільності, внутрішньо не організованої, у її психології і поведінці в більшому ступені виявляється те загальне, що властиво даній групі, і в набагато меншому ступені те, що складає її власну індивідуальність. Людина в юрбі нерідко перестає бути особистістю, тому даний феномен одержавши назву «знеособлювання».
Іншим можливим негативним наслідком групового впливу може бути тієї вплив, що виявляється звичайно на обдарованих творчих особистостей, що істотно відрізняються по своїй психології від більшості членів даної групи. На це звернув увагу В.М. Бехтерев. Провівши ряд експериментів, у результаті яких порівнювалися показники творчої роботи групи й індивіда, В.М. Бехтерев показавши, що у творчості група може уступати особливо обдарованим особистостям [10]. Колективне творче рішення, якщо воно приймається по «більшості», методом простого голосування, нерідко виявляється більш низької якості, чим приватна творчість особливо обдарованих особистостей, включених у дану групу. Такі особистості. Знаходячись під сильним психологічним тиском «кваліфікованого» (насправді некомпетентного) більшості, стримуються, придушуються у своєму творчому розвитку.
Серед людей, що входять у коло нашого спілкування, завжди є ті, хто нам подобається більше, ті, хто нам подобається менше, і ті, хто нам узагалі не подобається. Тобто наше сприйняття інших людей, як правило, супроводжується більш-менш вираженим оцінним відношенням до них. При цьому ми досить швидко визначаємо, хто нам подобається, а хто немає. Прагнення подобатися іншим людям і їхні взаємні почуття стосовно нас складають важливу сторону соціального життя, відіграють значну роль у гарному самопочутті будь-якої людини. Наші переваги виявляються при виборі друзів і майбутнього чоловіка і жінки; багато груп формуються на основі взаємної привабливості вхідних у них людей пише Бодалев А.А. [3].
Процес переваги одних людей іншим, взаємного притягання між людьми, взаємної симпатії одержав назву «міжособистісна атракція» (від англійського attract — залучати, притягати, заполонювати, приваблювати) зазначає Погольша В.М. [5]. Як видно з приведеного визначення, атракція — це, насамперед емоція, що має своїм предметом іншої людини. Разом з тим це порівняно стійка оцінна реакція, що спонукує нас діяти певним чином при взаємодії з конкретною людиною. Тим самим атракція з'являється як визначений вид соціальної установки, як відношення однієї людини до іншого. Таким чином, вона завжди включена в міжособистісний контекст, виступаючи одним із ключових факторів формування і реалізації міжособистісних відносин.
Серед факторів, що роблять найбільший вплив на процес міжособистісної атракції, можна виділити зовнішні стосовно процесу безпосередньої міжособистісної взаємодії (іноді них називають екологічними) і внутрішні, тобто ті, що виникають у процесі взаємодії, або власне міжособистісні детермінанти атракції. Розглянемо докладніше кожну з цих груп.
До зовнішніх, тобто не зв'язаним безпосередньо з процесом взаємодії, факторам атракції Погольша В. відносить наступні: ступінь виразності в людини потреби в аффіліації; емоційний стан партнерів по спілкуванню; просторова близькість.
До внутрішніх, або власне міжособистісних, детермінантам атракції можна віднести: фізичну привабливість партнера по спілкуванню; демонстрований стиль спілкування; фактор подібності між партнерами по спілкуванню; вираження особистого відношення до партнера в процесі спілкування [5].
Нам подобаються красиві люди. Зрозуміло, погляди на красу суб'єктивні, але проте ми сприймаємо її як важливий елемент встановлення і розвитку міжособистісних відносин. За даними численних досліджень, красива зовнішність забезпечує і дівчинкам, і хлопчикам більш високу популярність починаючи вже з чотирьох років. При бесіді з дорослими діти на питання «добре або погано бути красивим» відповідають, що «краще бути красивим, тому що тоді тебе усі будуть любити і не будуть кривдити» (свідчення того, що діти усвідомлюють привілейоване положення красивих).
Існує ряд гіпотез, що пояснюють наявність зв'язку між зовнішньою красою й атракцією. Краса є позитивним підкріпленням: нам приємно бачити красиве.
Красиві люди можуть бути більш комунікабельними, мати більш розвиті комунікативні навички, що може пояснюватися різними умовами соціалізації красивих і некрасивих людей. Замічено, що в більш красивих чоловіків і жінок у спілкуванні з іншими людьми переважає орієнтація безпосередньо на партнера, наприклад, розмова про нього домінує над орієнтацією на досягнення якої-небудь зовнішньої мети.