Смекни!
smekni.com

Міжособистісні стосунки у підлітковому віці як психологічна проблема (стр. 1 из 6)

Міністерство науки і освіти України

Слов’янський державний педагогічний університет

Кафедра прикладної психології

Міжособистісні стосунки у підлітковому віці як психологічна проблема

Курсова робота

Слов’янськ,2010


Зміст

Вступ

Розділ 1. Міжособистісні стосунки у підлітковому віці як психологічна проблема

1.1 Поняття міжособистісних стосунків. Психологічна сумісність і конфлікт у міжособистісних стосунках

1.2 Особливості стосунків з однолітками та дорослими у підлітковому віці та особливості психодіагностики цих стосунків

1.2.1 Особливості стосунків з однолітками та дорослими у підлітковому віці

1.2.2 Принципи та методи діагностики міжособистісних відносин

Розділ 2. Експериментальне вивчення особливостей міжособистісних стосунків у підлітковому віці

2.1 Опис методики дослідження

2.2 Аналіз результатів дослідження

Висновки

Література

Додаток А


Вступ

Актуальність теми дослідження. Спілкування і взаємодія людей відбувається в різноманітних формуваннях і об’єднаннях, які в соціальній психології визначаються як групи. Група – це відносно стала спільність людей, становище якої в суспільстві зумовлене рівнем життєдіяльності її членів.

У вітчизняній та зарубіжній соціальній психології проблема групи розроблена на досить глибокому науково-методичному рівні. Дослідження Б. Паригіна, Я. Коменського, А. Петровського, Л. Уманської зосереджуються на соціально-психологічних факторах формування та розвитку груп, визначенні специфіки впливу на особистість конкретної соціальної групи, а також питань групових взаємин.

Продуктивними з точки зору методологічного підходу слід вважати соціометричний метод Д. Морено, який дозволяє визначити структуру міжособистісних взаємин членів групи; школи "групової динаміки" К. Левіна, де досліджуються групові процеси і його "теорія поля", яка покладена в основу вивчення малих груп, соціологічний напрям Е. Мейо, відомий під назвою "хотторнських експериментів" та ін.

Ці та інші теоретичні підходи до вивчення психології груп є свідченням загостреної уваги дослідників даної проблеми і саме тому вони потребують детального аналізу та наукового обґрунтування.

Таких методів, за допомогою яких у психології вивчаються людські взаємини, досить багато. З таких методів можна відібрати декілька достатньо валідних і надійних – таких, які дають різносторонню і цінну інформацію про положення даної людини в системі міжособових відносин у малій групі. Частину таких методів характеризує персональне відношення даної людини до інших людей, інші – положення даної людини в системі внутрішньогрупових відносин, що склалися, треті – психологію тієї соціальної групи, в яку входить даний індивід і в систему міжособистісних відносин якої він включений.

Викладене вище й зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи виступає міжособистісні стосунки.

Предмет дослідження – особливості міжособистісних стосунків у підлітковому віці.

Мета дослідження полягає в теоретичному та емпіричному розгляді проблеми діагностики особливостей міжособистісних стосунків у підлітковому віці.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

– проаналізувати психологічний зміст проблеми в науковій літературі.

– сформулювати адекватну гіпотезу теоретико-емпіричного дослідження;

– здійснити емпіричну перевірку сформульованої гіпотези;

– сформулювати висновки теоретико-емпіричного дослідження.

Гіпотезу дослідження можна сформулювати наступним чином:

Особливості міжособистісних стосунків у підлітковому віці визначаються комплексом індивідуальних, особистісних та суб'єктивних якостей конкретної дитини.

Практичне значення курсової роботи полягає у можливості наукового використання результатів дослідження. Використати дослідження можна при роботі психолога в навчальному закладі.

Розділ 1. Міжособистісні стосунки у підлітковому віці як психологічна проблема

1.1 Поняття міжособистісних стосунків. Психологічна сумісність і конфлікт у міжособистісних стосунках

Важливим аспектом життєдіяльності колективу, знання якого має важливе практичне значення для кожного, хто працює з людьми, є міжособистісні стосунки у групі. Ці стосунки неминуче виникають між членами колективу на ґрунті їхнього спілкування та взаємодії у процесі реалізації завдань, на виконання яких спрямовуються їхні зусилля. Цілі діяльності, її мотиви, організація дій співучасників визначають характер стосунків, що складаються. Міжособистісні стосунки мають складну структуру. У цій структурі діють не лише об'єктивні чинники (характер цілей, умови їх досягнення, особливості керівництва, стосунки, що склалися між членами групи), а й суб'єктивні (рівень свідомості та самосвідомості членів колективу, рівень їхніх домагань, індивідуально-психологічні особливості, здібності людей та ін.).

Основним методом дослідження взаємовідносин у колективі є спостереження. Воно дає можливість всебічно з'ясувати змістовний бік життя групи, її структуру, рівень розвитку, статус окремих членів. Плідними при вивченні колективів є також різні форми анкетування, опитування, інтерв'ю, результати яких дають уявлення про цінності групи, думки її членів про різні аспекти життя певної спільноти.

Ефективним інструментом оперативного вивчення міжособистісних стосунків є запропонований американським психологом і мікросоціологом Дж. Морено метод соціометрії. Засадовим стосовно нього є принцип синтонності – емоційних потягів і симпатій, які виявляються у стосунках між членами групи і визначають їх характер. Процедура соціометричного дослідження полягає в тому, що кожному члену групи пропонується відповісти на запитання "З ким би ти хотів..?". Воно може стосуватися будь-якої царини людських взаємовідносин. Критерії вибору можуть бути сильними та зорієнтованими на істотні психологічні якості особистості – її моральні принципи, силу характеру, вольові та інтелектуальні якості, наприклад: "З ким би ти пішов у розвідку?", "До кого б ти звернувся по допомогу при розв'язанні конфліктної ситуації?" тощо. Критерії можуть бути слабкими, коли вони стосуються вибору партнера для розваг, відпочинку або ж для забезпечення психологічного комфорту. Такими можуть бути запитання "З ким би ти хотів проводити своє дозвілля?", "З ким би ти хотів сидіти за однією партою?".

При цьому надається можливість виявити міру бажаності партнера, який обирається, через послідовний потрійний вибір за принципом: "дуже бажаний", "бажаний", "менш бажаний". Результати одержаних виборів занотовуються у соціометричну матрицю й аналізуються шляхом підрахунку кількості виборів, зроблених щодо кожного члена групи.

Інформація може бути математично оброблена і виражена графічно у вигляді соціограми. Популярність членів групи, їх статус має такий характер: "зірки" – ті, кого обирають найчастіше; їм поступаються "бажані", які мають по три-чотири вибори; менш популярних називають "малобажані" – один-два вибори; поза вибором залишаються "ізольовані", з якими ніхто не виявляє бажання співпрацювати. Представники останньої підгрупи становлять собою контингент підвищеного соціально-психологічного ризику й потребують до себе особливої уваги та розуміння.

Проте результати соціометрії не є повністю інформативними і не завжди розкривають справжні мотиви, якими керуються члени групи, обираючи одних партнерів та ігноруючи інших. Модель групи як емоційно-психологічного утворення, що є засадовою щодо соціометричних досліджень, не дає змоги належно проаналізувати Міжособистісні стосунки людей на основі суспільне визначених норм, ціннісних орієнтацій, оцінок. У цьому зв'язку актуальною стає потреба з'ясувати мотиви, керуючись якими особистість здійснює свій емоційний (а також діловий) вибір, коли вона віддає перевагу одним членам групи і не приймає інших.

На думку А. Петровського цей механізм можна позначити як мотиваційне ядро в міжособистісних стосунках. Експериментальне доведено, що зміст мотиваційного ядра вибору партнера у структурі міжособистісних стосунків може правити за показник того рівня, якого досягла група у своєму розвитку як колектив. На початкових стадіях формування групи вибір характеризується безпосереднім емоційним забарвленням, а орієнтації вибору спрямовані переважно на зовнішні переваги партнера – зовнішню привабливість, манери, контактність та ін. Вибір у групах більш високого рівня розвитку здійснюється не лише на основі почуттів, що виникають при першому враженні, а й виходячи з оцінки глибших особистісних якостей, що виявляються у спільній діяльності, у значущих для особистості вчинках, світоглядних установках, переконаннях.

У структурі сформованих груп чітко виявляються ієрархії статусів їхніх членів, що визначаються різними соціально-психологічними чинниками. Найпопулярніші з них належать до підгрупи лідерів.

Лідер – це особистість, яка користується визнанням та авторитетом у групі й за якою група визнає право приймати рішення у значущих для неї ситуаціях, бути організатором діяльності групи й регулювати взаємини в ній.

Лідер групи може бути офіційним, коли він призначається відповідно до регламенту штатного розпису й виконує покладені на нього функції керівника, і неформальним, що визнається групою стихійно за його високі якості та значущість тих ролей, які він реалізує в колективі та в інтересах колективу. Для колективу оптимальним вважається варіант, коли формальний лідер-керівник водночас є неформальним лідером. За даних умов його діяльність здійснюється максимально ефективно і найповніше виявляє психологічний потенціал групи.