Смекни!
smekni.com

Вплив дитячо-батьківських відносин на рівень тривожності у дітей молодшого шкільного віку (стр. 3 из 13)

Об'єднуючим початком для страху і тривоги буде почуття занепокоєння.

При гостро виникаючому почутті занепокоєння людина губиться, не знаходить потрібних слів для відповіді, говорить невлад, невиразним тремтячим від хвилювання голосом і часто замовкає зовсім. Погляд відсутній, вираження обличчя злякане. Усередині всі «опускається», холодіє, тіло стає важким, ноги ватяними в роті пересихає, подих перехоплює, щемить в області серця, обличчя блідне, і вся людина «обливається пітом». Одночасно вона робить багато зайвих рухів, переминається з ноги на ногу, поправляє без кінця одяг або стає нерухомою та скованою. Перераховані симптоми гострого занепокоєння говорять про перенапругу психофізіологічних функцій організму.

Почуття занепокоєння в залежності від психічної структури людини, її життєвого досвіду, взаємин з навколишніми може мати значення як тривоги, так і страху. Людина, що знаходиться в стані беззвітного, невизначеного занепокоєння, відчуває тривогу, а людина, що боїться визначених об'єктів чи думок, відчуває страх.

Поряд з визначенням дослідники виділяють різні види і рівні тривожності. Наприклад, Ч. Спилбергер виділяє два види тривожності: особистісна і ситуативна (реактивна).

Особистісна тривожність - це стійка індивідуальна характеристика, що відбиває схильність суб'єкта до тривоги та предбачає наявність у нього тенденції сприймати досить широке «віяло» ситуацій як загрозливе, відповідаюче на кожну з них визначеною реакцією. Як схильність, особистісна тривожність активізується при сприйнятті визначених стимулів, розцінювані людиною як небезпечні, зв'язані зі специфічними ситуаціями погрози його престижу, самооцінці, самоповазі.[16, 234]

Ситуативна тривожність – характеризується суб'єктивно пережитими емоціями: напругою, занепокоєнням, заклопотаністю, нервозністю. Такий стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію і може бути різним по інтенсивності та динамічним у часі.[17.]

А.І,. Захаров звертає увагу на те, що в молодшому шкільному віці тривожність ще не є стійкою рисою характеру, має ситуаційні прояви, тому що у дитини саме в цей період відбувається становлення особистості.

А.М. Парафіян виділяє види тривожності на основі ситуацій, зв'язаних:

-з процесом навчання – навчальна тривожність;

-з уявленням про себе – самооцінна тривожність;

-з спілкуванням – міжособистісна тривожність.

Крім різновидів тривожності, розглядається її рівнева будівля.

І.В. Імедадзе виділяє два рівні тривожності: низький і високий. Низький необхідний для нормального пристосування до середовища, а високий викликає дискомфорт людини в навколишньому соціумі. Б.І. Кочубей, Є.В. Новікова виділяють три рівні тривоги, зв'язаної з діяльністю: деструктивний, недостатній і конструктивний.

Тривожність як психологічна особливість може мати різноманітні форми. На думку А.М. Парафіян, під формою тривожності розуміється особливе сполучення характеру переживання, усвідомлення вербального і невербального вираження в характеристиках поведінки, спілкування і діяльності. Форма тривожності виявляється в стихійно складених способах її подолання і компенсації, а також у відношенні дитини до цього переживання.

Вивчення форм тривожності проводилося в процесі індивідуальної і групової практичної психологічної роботи з дітьми та підлітками. Відомо, що існує 2 категорії тривожності: 1. відкрита – свідомо пережита та прояснююча в поводженні і діяльності у виді стану тривоги; 2. схована – у різному ступені не усвідомлювана, що виявляється або надмірним спокоєм, нечутливістю до реального неблагополуччя і навіть запереченням його, або непрямим шляхом через специфічні способи поводження.

Усередині цих категорій були виявлені і піддалися спеціальному аналізу різні форми тривожності. Виділяються три форми відкритої тривожності.

Гостра, нерегульована чи слабко регульована тривожність – сильна, усвідомлювана, що виявляється зовні через симптоми тривоги, самостійно справитися з нею індивід не може.

Регульована та компенсуюча тривожність, при якій діти самостійно виробляють досить ефективні способи, що дозволяють справлятися з наявною в них тривожністю. За характеристикою використовуваних для цих цілей способів, усередині цієї форми виділилися дві субформи: а) зниження рівня тривожності та б) використання її для стимуляції власної діяльності, підвищення активності. Ця форма тривожності зустрічається переважно в молодшому шкільному і ранньому юнацькому віках, тобто в періодах, зумовлених як стабільні.

Важливою характеристикою обох форм є те, що тривожність оцінюється дітьми як неприємне, важке переживання, від якого вони хотіли б позбутися.

Культивіруєма тривожність – у цьому випадку, на відміну від викладених вище, тривожність усвідомлюється і переживається як коштовна для особистості якість, що дозволяє домагатися бажаного. Культивіруема тривожність виступає в декількох варіантах. По-перше, вона може зізнатися індивідом як основний регулятор його активності, що забезпечує його організованість, відповідальність. У цьому вона збігається з формою 2.б, розходження стосуються, як відзначалося, лише оцінки цього переживання. По-друге, вона може виступати як деяка світоглядна і ціннісна установка. По-третє, вона нерідко виявляється в пошуку визначеній «умовній вигоді від наявності тривожності і виражається через посилення симптомів. У деяких випадках в одного досліджуваного зустрічалися одночасно два чи навіть усі три варіанти.

Як різновид культивуємої тривожності може бути розглянута форма, що ми умовно назвали «магічною». У цьому випадку дитина, підліток як би «заклинає злі сили» за допомогою постійного програвання в розумі найбільш тривожних його подій, постійних розмов про них, не звільняючись, однак, від страху перед ними, а ще більш підсилюючи його за механізмом «зачарованого психологічного кола».

Говорячи про форми тривожності, не можна не торкнутися також проблеми так називаної «замаскованої» тривожності. «Масками» тривожності називаються такі форми поведінки, що мають вид яскраво виражених проявів особистісних особливостей, породжуваних тривожністю, дозволяють людині разом з тим переживати її в зм'якшеному виді і не виявляти зовні. У якості таких «масок» найчастіше описуються агресивність, залежність, апатія, надмірна мрійність та ін. Агресивно-тривожний тип найбільше часто зустрічається в молодшому шкільному і підлітковому віках і при відкритих, і при схованих формах тривожності як у виді прямого вираження агресивних форм поведінки. Тривожно-залежний тип найбільше часто зустрічається при відкритих формах тривожності, особливо при гострої, нерегульованої і культивіруемої формах[50,310].

Підвищена тривожність впливає на всі сфери психіки дитини: афективно-емоційну, комунікативну, морально-вольову, когнітивну. Виділяють агресивно-тривожний та залежно-тривожний типи (з різним ступенем усвідомлення тривоги).

Дослідження В.В. Лебединського дозволяють зробити висновок, що діти з підвищеною тривожністю відносяться до груп ризику по неврозах, негативному поводженню, емоційним порушенням особистості.

Тривожна дитина має неадекватну самооцінку: занижену, завищену, часто суперечливу, конфліктну. Вона випробує утруднення в спілкуванні, рідко виявляє ініціативу, поводінка – приневротичного характеру, з явними ознаками дезадаптації, інтерес до навчання знижений. Їй властива непевність, боязкість, наявність псевдокомпенсуючих механізмів, мінімальна самореалізація.

Одним з факторів, що впливають на появу тривожності у дітей, як вказують А.І. Захаров, А.М. Парафіян та інші, є батьківські відносини.

Наприклад, існує залежність між кількістю страхів у дітей і батьків, особливо матерів. У більшості випадків страхи, відчуваючі дітьми, які належали матерям у дитинстві чи виявляються зараз. Мати, що знаходиться в стані тривоги, мимоволі намагається оберігати психіку дитини від подій, так чи інакше нагадуючих про її страхи. Також каналом передачі занепокоєння служить турбота матері про дитину, що складається з одних передчуттів, побоювань і тривог.[ 27, 82]

Приведемо добірку досліджень закордонних і вітчизняних авторів по даній проблемі.

К. Монпард вважає, що жорстоке виховання приводить до характерологічного розвитку гальмового типу з лякливістю, боязкістю й одночасним виборчим домінуванням; маятникове виховання (сьогодні заборонимо, завтра дозволимо) – до виражених афективних станів у дітей, неврастенії; виховання, що опікує, приводить до почуття залежності і створенню низького вольового потенціалу; недостатнє виховання – до труднощів у соціальній адаптації.

С. Блюменфельд, І. Александренко, Г. Героргиц вважають, що батьківська гіперпротекція чи радикальна зневага приведе до нестійкості й агресивності дітей.

П.А. Лесгафт говорив про те, що недостатнє і жорстоке відношення до дитини дає «злісно-забитий» тип дітей, із заглибленістю в себе, з нестійкістю поведінки і порушеннями в комунікативній сфері; занадто пестливе – «м¢яко-забитий» тип із залежною поведінкою, холодністю і байдужістю; виховання за типом «кумир сім¢ї» – честолюбство, гіперстаранність, прагнення бути першим і розпоряджатися іншими.

І.М. Балинський вважав, що строге несправедливе відношення до дітей у сім¢ї є причиною розвитку в них хворобливого щиросердечного стану; надмірне-поблажливе відношення – причиною, що переходить через край емоційності у дітей; надмірна вимогливість – причиною щиросердечної слабості дитини.

В.Н. Мясищев, Є.К. Яковлева, Р.А. Зачепецький, С.Г. Файєберг говорили про те, що виховання в суворих умовах, але суперечливих вимог і заборон веде до виникнення фактора, що привертає, до неврозу, нав'язливих станів і психастенії; виховання за типом надмірної уваги і задоволення всіх потреб і бажань дитини – до розвитку істеричних рис характеру з егоцентризмом, підвищеною емоційністю і відсутністю самоконтролю; пред'явлення до дітям непосильних вимог – до етіологічного фактору неврастенії.