Таким чином, В.Бехтерев формулює наступне визначення: «Особистість з об'єктивного погляду є не що інше, як самодіяльна особа зі своїм психологічним складом та індивідуальним ставленням до оточуючого світу» [22, с. 16].
В. Бехтерев вказує на наявність у людини двох сфер нервово-психічної діяльності, які визначають її активно-самостійне ставлення до навколишнього світу або самодетерміновану активність особистості. Це органічна й соціальна сфери єдиної особистісної сфери, що послідовно виникають упродовж життя.
Спочатку формується органічна сфера, у якій концентрується запас минулого досвіду, необхідний для життя організму. Він утворює головний центр нервово-психічної діяльності і визначає активно-самостійне ставлення живого організму до світу. Утворення цього інтимного ядра особистісної сфери грунтується на внутрішніх умовах, на запасі постійно активізованих слідів від рефлексів, що пов'язані із внутрішніми та зовнішніми подразниками [18, с. 393].
Утім, із розвитком суспільного життя, поряд зі слідами психорефлексів органічної сфери особи, з'являються сліди психорефлексів, які визначаються відношеннями саме суспільного життя. Розвивається особистісна сфера соціального характеру, що лежить в основі моральних і соціальних взаємин людей. Саме цей розвиток «основного ядра нервопсихіки», тобто соціальної сфери, «веде до утворення особистості як самобутньої психічної особи в соціальному житті народів» [18, с. 393].
Отже, за В.Бехтерєвим, особистість складається із двох тісно пов'язаних між собою сукупностей слідів. Одна з них тісніше пов'язана з органічною сферою, а друга — із соціальною сферою. Він стверджує, що, залежно від ступеня розвитку кожної з цих сфер, в особистості може домінувати егоїзм або альтруїзм.
Між цими двома сферами особистості встановлюється певний розподіл функцій. Органічна сфера особистості є найголовнішим керівником реакцій на подразники навколишнього світу, що мають причетність до підтримки організму. Соціальна сфера особистості пов'язана з вищим керівництвом діями і вчинками, які мають на меті встановлення стосунків між особистістю та іншими членами суспільства. При цьому, як підкреслює В.Бехтерев, «складний процес розвитку соціальної сфери особистості аніскільки не усуває органічну сферу особистості, він її тільки доповнює, хоча й частково придушує, так би мовити, нашаровує на неї нові сполучення, що випливають із діянь, які відносяться до умов соціального життя» [19, с. 394].
Отже, робить висновок великий фізіолог і психолог, «соціальна сфера особистості стає об'єднуючою ланкою і збудником усіх слідів психорефлексів, які виникають на грунті суспільного життя, і такими, що оживлюють ті чи ті органічні реакції» [18, с. 394].
В.Бехтерев не оминає своєю увагою й індивідуальні особливості особистості, серед яких передусім виокремлюється характер. Він пропонує розподіляти індивідуальні особливості на дві великі групи, зіставляючи їх саме з органічною та соціальною сферами особистості.
Далі можуть розглядатись інші, більш часткові, домінуючі особливості, зокрема, розумова працездатність та зосередженість, які властиві мислителям, або тонка й високо диференційована вразливість, що притаманна художникам, чи діяльність, пов'язана з винахідливістю й рішучістю енергійних осіб, приміром, полководців [18, с. 399].
В.Бехтерев припускає можливість ще докладнішої індивідуальної характеристики особистості, приміром, залежно від темпераменту. Відповідно до цього можуть виділятися діяльні й пасивні, афективні та розсудливі типи особистостей.
Учений стверджував, що для особистості властиві вольові вияви, внутрішні мотиви дій і вчинків, тобто ті психічні явища, які у психології та філософії пов'язуються з волею. Людина у своїх учинках і діях виражає передусім свою особистість, власну волю. Водночас, її психічний розвиток може призвести до різних варіантів ставлення до навколишнього світу: «...різноманітні впливи підпорядковують собі слабкі натури; сильні ж натури протистоять зовнішнім впливам» [18, с. 400]. Саме розвинута особистість набуває великої сили в активному ставленні до об'єктивного світу.
В. Бехтерев розглядає широкий спектр умов, чинників, від природних, фізичних і біологічних, до соціальних, політичних і економічних, які або сприяють, або згубно впливають на розвиток особистості, ведуть до її розвитку чи занепаду.
Він указує на той незаперечний, на його думку, факт, що помірний клімат є більш сприятливим для розвитку особистості, аніж суворий північний чи спекотний тропічний клімат. Поряд із кліматичними, впливовими вважаються метеорологічні та географічні умови, якість грунтів тощо. Приміром, ним характеризуються як згубні для становлення особистості всі ті місцевості, зокрема, великі пустелі чи вічні сніги, де людина змушена витрачати багато зусиль і енергії на боротьбу з природою. До того ж, перебування в цих місцевостях визначає підвищену схильність людей до різноманітних хвороб, що згубно діє на їхнє фізичне здоров'я.
Важливою умовою правильного розвитку особистості визнається природа самого організму, насамперед — спадковість батьків. Остання визначає ті антропологічні особливості, на яких безпосередньо ґрунтується розвиток особистості. Поміж них виділяється расовий чинник, адже, як стверджує В.Бехтерев, серед трьох людських рас — білої, жовтої, чорної — лише представники перших двох досягли відносно високого культурного рівня. Зазначимо, що мовиться про початок XX століття, упродовж якого представники чорної раси, здобувши свободу від колоніального утиску, продемонстрували свій беззаперечний особистісний потенціал.
В.Бехтерев зазначає, що роль антропологічних чинників може бути неоднозначно оцінена за конкретних історичних обставин. Так, війни і завоювання одними народами інших може тимчасово загальмувати, в умовах поневолення та рабства, їхній культурний та особистісний розвиток.
Як лікар, В.Бехтерев окремо виділяє біологічні чинники, що пов'язані з несприятливою психологічною спадковістю, фізичними вадами, хворобами матері в період вагітності, алкоголізмом батьків, важкими фізичними та психологічними обставинами перебігу вагітності тощо. Ці чинники призводять, врешті-решт, до дегенеративного розладу, занепаду особистості.
Повноцінний розвиток особистості може бути також затриманий несприятливими фізичними умовами, що визначаються негармонійними «взаєминами між тілом і духом», слабким фізичним розвитком, низкою інфекційних захворювань і хвороб, що укорінюються в недостатньому та неправильному харчуванні в дитинстві та в дорослому віці.
Те саме стосується і несприятливих економічних умов, що поступово призводять до недостатнього харчування, фізичного ослаблення організму, унаслідок чого виникають виснаження, недокрів'я, різноманітні фізичні хвороби, які позбавляють мозок харчування, знижують розумові сили, що перешкоджає повноцінному розвиткові особистості [22, с. 149].
Однак, найважливішим чинником недостатнього розвитку особистості стає, за переконанням В.Бехтерєва, відсутність або неправильна організація суспільної діяльності людей. За відсутності суспільної діяльності немає і повноцінної особистості. Великий психолог і соціолог неодноразово повторює: «Без суспільної діяльності особистість зупиняється на певному ступені свого розвитку, представляючись більш або менш байдужим до суспільних потреб; вона є пасивним членом суспільства, що втрачає ту самодіяльність, яка слугує запорукою нормального розвитку суспільного життя і міцного розвитку державності» [22, с. 149].
Наслідками відсутності правильно організованої, у формі самоуправління, суспільної діяльності стають порожнеча та неробство. Для виникнення останніх особливо сприятливі умови виникають у більш забезпечених прошарках суспільства. А неробство, зокрема, призводить до зниження розумової працездатності, до розумового, морального і фізичного виродження. Цей процес деградації особистості підсилюється, якщо до неробства приєднуються алкоголізм та інші надмірності.
В.Бехтерев надавав особливого значення ролі виховання та навчання у становленні особистості. Для її правильного, цілісного розвитку необхідне поступове привчання до систематичної праці, до самостійного мислення із широким критичним світоглядом, стійкість характеру — за ретельного дотримання фізичної та розумової гігієни [22, с. 150].
Він наголошує, що правильне і раціональне виховання має починатися з перших днів життя людини, адже засади майбутньої особистості укорінюються ще у дошкільному віці. Уже тоді починаються відхилення в характері, їх слід своєчасно усувати. Через це на перший план висувається правильний напрям розумового розвитку, що має забезпечити освіта. Невігластво і вади освіти стають головною умовою недорозвитку особистості. Тому цивілізовані країни конкурують між собою в ефективній постановці й розвитку шкільної справи [22, с. 151].
Особистість як визначальний чинник суспільної діяльності, як визначник, керівник дій і вчинків
За переконанням В.Бехтерева, учинки й дії є об'єктивним вираженням особистості. Учинки й дії перебувають «у прямому співвідношенні зі сферою особистості, об'єднуються як у просторі, так і в часі відповідно до визначеної мети, яка пов'язана з її потребами» [18, с. 397].
В.Бехтерев чи не вперше у психології показав вирішальну роль особистості у суспільному житті. Він стверджував, що «особистість є тією основою, на якій ґрунтується сучасне суспільне життя» [22, с. 309].