перенесення акценту з викладацької діяльності педагога на пізнавальну діяльність учня, на формування творчої методики його самонавчання та самоактуалізації, в тому числі й навчально-пізнавальної діяльності;
перехід від традиційних, інформативних, монологічних методів і форм навчання до діалогічних: “Одним з найістотніших механізмів “окультурення" цивілізації і, зокрема, її освітньої складової є дедалі ширше запровадження парадигми діалогу" [9, 40];
комп’ютеризація і технологізація навчання;
цілеспрямоване впровадження особистісно орієнтованих технологій навчання [1, 217-219].
Мета соціальної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, вихованні покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати й примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу як невід'ємну складову європейської та світової спільноти [9].
Пріоритетними напрямами соціальної політики щодо розвитку освіти є:
Особистісна орієнтація освіти;
Формування національних і загальнолюдських цінностей;
Створення для громадян рівних можливостей у здобутті освіти;
Постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу;
Розвиток системи безперервної освіти та навчання протягом життя;
Пропаганда здорового способу життя;
Розширення україномовного освітнього простору;
Забезпечення освітніх потреб національних меншин;
Забезпечення економічних і соціальних гарантій для професійної самореалізації педагогічних, науково-педагогічних працівників, підвищення їх соціального статусу;
Розвиток дошкільної, позашкільної, загальної середньої освіти у сільській місцевості та професійно-технічної освіти;
Органічне поєднання освіти і науки, розвиток педагогічної та психологічної науки, дистанційної освіти;
Запровадження освітніх інновацій, інформаційних технологій;
Створення індустрії сучасних засобів навчання і виховання, повне забезпечення ними навчальних закладів;
Створення ринку освітніх послуг та його науково-методичного забезпечення;
Інтеграція вітчизняної освіти до європейського та світового освітніх просторів [8].
Держава повинна забезпечувати:
виховання особистості, яка усвідомлює свою належність до Українського народу, сучасної європейської цивілізації, орієнтується в реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовлена до життя і праці у світі, що змінюється;
збереження та збагачення українських культурно-історичних традицій, виховання шанобливого ставлення до національних святинь, української мови, а також до історії та культури всіх корінних народів і національних меншин, які проживають в Україні, формування культури міжетнічних і міжособистісних відносин;
виховання людини демократичного світогляду, яка дотримується громадянських прав і свобод, з повагою ставиться до традицій, культури, віросповідання та мови спілкування народів світу;
формування у дітей та молоді сучасного світогляду, розвиток творчих здібностей і навичок самостійного наукового пізнання, самоосвіти і самореалізації особистості;
підготовку кваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, освоєння та впровадження наукоємних та інформаційних технологій, конкурентоспроможних на ринку праці;
створення умов для розвитку обдарованих дітей та молоді;
підтримку дітей та молоді з особливостями психічного і фізичного розвитку;
стимулювання у молоді прагнення до здорового способу життя;
розвиток дитячого та юнацького спорту, туризму;
етичне, естетичне виховання;
екологічну, правову, економічну освіту;
наступність і безперервність освіти;
інноваційний характер навчально-виховної діяльності;
різноманітність типів навчальних закладів, варіативність навчальних програм, індивідуалізацію навчання та виховання;
моніторинг освітнього процесу, зростання якості освітніх послуг;
створення умов для ефективної професійної діяльності педагогічних, науково-педагогічних працівників відповідно до їх ролі у суспільстві [11].
Загалом на сьогоднішній день в Україні оновлено законодавчу базу освіти:
1. "Про освіту";
2. "Про загальну середню освіту";
3. "Про дошкільну освіту";
4. "Про вищу освіту";
5. "Про позашкільну освіту";
6. "Про професійно-технічну освіту".
За роки незалежності України створена нова законодавча та нормативно-правова база функціонування освітньої галузі, системно здійснюється реформування та модернізація її структури, змісту, форм та методів навчання, удосконалюється управління закладами освіти на основі принципів гуманізму та демократії.
Докорінні зміни в системі освіти визначаються стратегією випереджувального інноваційного розвитку і відбуваються у контексті європейської інтеграції з орієнтацією на фундаментальні загальнолюдські цінності. Сьогодні в Україні в цьому напрямі здійснюють практичні заходи. Організовано широке впровадження в освітню галузь принципів Болонського процесу. Освіта в Україні має розгалужену структуру: від дошкільних навчально-виховних закладів до університетів, академій, інститутів, коледжів [11].
Сьогодні мережа освіти включає 40,9 тисяч навчальних закладів у тому числі: 15 тисяч дошкільних, 20,3 тисяч загальноосвітніх, 2,1 тисячі позашкільних, 930 професійно-технічних та 956 вищих навчальних закладів І-IV рівнів акредитації, в тому числі 93 с статусом "національний".
Відродження, розбудова і реформування національної системи освіти - найважливіша складова суспільного, економічного життя країни. Метою державної освітньої політики України є всебічний розвиток особистості, формування свідомої громадянської позиції, спрямованої на збереження та примноження цінностей національної культури і громадянського суспільства.
Обов'язковою первинною складовою системи безперечно є дошкільна освіта. Нині в Україні функціонує 1,5 тис. дошкільних закладів, у яких навчається и виховується 1,81 млн. дітей. В Україні працює 1824 навчально-виховних комплексів „школа-дитячий садок" із контингентом 84 тис.636 дітей. Триває процес створення нових типів дошкільних навчальних закладів: художньо-естетичного, фізкультурно-оздоровчого, гуманітарного та інших напрямків.
В Україні проводиться різнопланова робота щодо повного охоплення "навчанням усіх дітей шкільного віку. В країні діє 20268 загальноосвітніх навчальних закладів різних типів, в яких здобувають загальну середню освіту 4 млн.672 тис. учнів [5].
Предметом постійної уваги держави є забезпечення доступу до якісної освіти, утримання, навчання й виховання дітей сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків і дітей з особливими потребами. З цією метою зростає кількість спеціальних шкіл, шкіл-інтернатів, дитячих будинків, навчальних закладів компенсую чого типу. Розробляється положення про принципово новий тип навчального закладу І ступеня "Школа-родина".
За оцінками міжнародних експертів на сьогодні Україна є прикладом для наслідування іншими країнами Європейського співтовариства щодо задоволення освітніх проблем національних меншин. В Україні функціонує мережа загальноосвітніх навчальних закладів, у яких навчально-виховний процес здійснюється російською, угорською, румунською (молдавською), кримськотатарською та польською мовами, а саме: функціонують 1594 школи з російською мовою навчання, 69 - угорською, 94 - румунською, 9 - молдавською, 14 - кримськотатарською, 4 - польською. Окрім того, функціонує 2140 загальноосвітніх навчальних закладів, у яких навчання здійснюється двома і більше мовами, зокрема: українською і російською - 2068 (1168214 учнів); українською і угорською - 30 (9332 учнів), українською і румунською - 8 (2949 учнів); українською і молдовською - 3 (1320 учнів); українською і польською - 2 (1082 учні).
Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або меншин" у багатьох загальноосвітніх навчальних закладах російська, румунська, молдавська, угорська, польська, болгарська, новогрецька, гагаузька, ромська мови, а також іврит та ідіш вивчаються як навчальні предмети; вірменську, кримчацьку, караїмську ж мови вивчають у недільних школах [3].
З кожним роком розширюється мережа загальноосвітніх навчальних закладів для обдарованої молоді. В Україні функціонувало 909 гімназій, ліцеїв та колегіумів, в яких навчалося 295,4 тис. учнів, 2040 навчально-виховних комплексів (405,7 тис. учнів). Взагалі в Україні ведеться постійна різнобічна робота з пошуку, навчання і виховання талановитої молоді - майбутнього інтелекту держави. І найбільш ефективною формою виявлення юних талантів стали учнівські предметні олімпіади, турніри та конкурси.
У 2007 н. р. у всеукраїнських учнівських олімпіадах з базових предметів взяло участь близько 3 млн. учнів, 983 з них стали переможцями; 26 школярів гідно представляли Україну у Міжнародних учнівських олімпіадах, виборовши 25 медалей різного статусу: 6 золотих, 5 срібних і 14 бронзових. У 2006 року успішно реалізовано зовнішнє тестування знань. Усі учні вступають до вузів на підставі оцінок зовнішнього тестування.
В Україні приділяється значна увага позашкільній освіті. Майже 1,2 млн. дітей та підлітків одночасно з навчанням у школі навчаються і в позашкільних закладах освіти, яких нараховується майже 2,5 тисячі. В них створені належні умови для здобуття додаткових знань, умінь і навичок за інтересами, забезпечення інтелектуального, духовного розвитку, підготовки до активної професійної та громадської діяльності. [9]