Смекни!
smekni.com

Розвиток та сучасний стан соціології (стр. 2 из 8)

система->структура->інститут

19 ст. породило значну кількість різноманітних соц. шкіл, що пояснювали сус-во:

Географічна школа,школа німецької геополітики, расово-антропологічна школа, органічна школа, соціал-дарвініська.

Наприкінці 19 ст. виникає новий напрямок – психологічний, котрий ототожнював психологічні процеси з соціологічними. Засновником цього напряму був Лестер Ворд. На його думку, первинною соц. силою є бажання.

В 19 ст. зародж. новий напрям – інстинктивізм, суть якого зводилась до вивчення людський інстинктів, як головної передумови до тих чи інших дій людини.

Франц. соціолог Габріель де Торд вважає, що сус-во є продуктом взаємовідносин між індивідами, а головним рушієм прогресу є приклад наслідування.

Одним із найвидатніших фундаторів соціології був француз Еміль Дюркгейм, працював у руслі позитивізму і ототожнював соціологію з іншими природничими науками. У нього соціологія – це наука про соціальні факти. Він займався аналізом сус-ва і зміни, що там відбувались є наслідком поділу праці. Це призводить до такого явища, як амімія – стан соціальної системи, за якої частину громадян він ігнорує або ставить байдужими.

Матеналістичний напрямок у соціол. думці представлений К. Генріхом, Марксом та Фрідріхом Енгельсом. Вони вважали, що розвиток суспільства відбувався під впливом продуктивних сил сус-ва, а суперечливості, що виникають, призводять до соціол. революції. Значний внесок у розвиток соціол. думки кінця 19 ст. – поч. . 20 ст. зробив німецький соціолог Макс Вебер.

5. Макс Вебер та його внесок у соціологічну думку

Значний внесок у розвиток соціол. думки кінця 19 – поч. 20 ст. зробив німецький соціолог Макс Вебер. Його заслуга полягає в розробці так званої розуміючої соціології та теорії соціальних дій.

Основою соціології має стати дослідження поведінки суб’єкта. В своїй праці «Протестантська етика та дух капіталізму» звертає увагу на критику капіталізму, впливу релігії та спосіб нагромадження первісного капіталу. Аналізує релігії заходу і сходу. Його дослідження лягли в основу до такого предмета як управління персоналом.

6. Суспільство: суть, типи

Суспільство – це сукупність взаємодій та форм об’єднання людей, що склались історично на певній території і характеризуються соціокультурною та ідентичною єдністю її елементів.

Ознаки суспільства:

1. спільність території проживання

2. дійсність та сталість

3. здатність підтримувати тісний внутрішній взаємозв’язок

4. певний рівень розвитку культури

5. автономність і самостійність

З. поняття сус-во можні вивести поняття соціальна система – єдине цілісне утворення, де основним елементом являється людина, їхні взаємозв’язки, соціальні інститути та організації, певні групи, норми і цінності. Завдання соціології полягає у з’ясуванні структури сус-ва та наукової характеристика її елементів.

Америк. соціолог Альвін Тофлер в сус-ві виділяє такі елементи:

1. техносфера; 2. соціосфера; 3. біосфера; 4. сфера влади; 5. іносфера; 6. психосфера.

Природа і сус-во тісно взаємодіють і впливають одна на одну. Співвідношення між такими категоріями як сус-во, держава, країна визначає типологію сус-ва.

Типологія сус-в – це класифікація сус-в на основі вивчення найсуттєвіших ознак, що відрізняють одне сус-во від іншого.

В залежності від соц. . школи сус-ва поділяють:

1. сус-во збирачів та мисливців

2. садівничі сус-ва

3. аграрні сус-ва

Крім того, поділяють на:

1. прості

2. складні

Просте – в ньому нема соціального розшарування та низький поділ праці.

Складне – зосередження населення у великих поселеннях або містах, класове розшарування та поділ праці.

Для визначення сучасного сус-ва широко використовують такий термін як постіндустріальне сус-во (автор цього терміну – Даніель Белл).

Постіндустріальне сус-во – це сус-во, якому притаманний максимальний розвиток послуг і маркетингу, спрямованість у майбутнє, значна роль наукових досліджень та престиж вищої освіти.

7. Соціальна стратифікація та мобільність

Засновником сучасної теорії соціальної стратифікації вважають соціолога Макса Вебера та російського соціолога Петерима Сорокіна.

Соціальна стратифікація – це поділ сус-ва на вертикально-розташовані соц. групи, верстви, що мають різний статус та престиж. Англ. . соціолог Гідденс розрізняє 4 основні типи стратифікованих сус-в:

1. рабство; 2. касти; 3. стани; 4. класи

У Зх. Соціології розрізняють 3 класи:

1. вищий; 2. середній; 3. нижчий

Соціальна мобільність – мжгрупова або просторова рухливість населення та його здатність до переміщення

Вона відбув в 2-х напрямках:

1. горизонтальна мобільність

Вертикальна мобільність

Горизонтальна – це переміщення по географ. чиннику або перехід в іншу групу без зміни статусу.

Вертикальна - це переміщення вгору чи вниз стосовно соц. статусу.

За кількісним критерієм розрізняють:

1. індивідуальну – переміщення індивіда без руйнації попередньої групи

2. групову - це процес руйнування попередньої групи під впливом різних чинників (війни, революції, зміни політичних настроїв).

Особливим видом соціальної мобільності є міграція.

Міграція – це переміщення населення в межах країни або між країнами. Поряд із соц. . стабільністю існує таке явище, як соціальна ексклюзія, тобто обмеження доступу в певні соціальні групи або закритість деяких груп.

8. Соціальні інститути, види, функції

У сус-ві формуються і функціонують відносно стійкі соціальні утворення, що встановлюють стійкий взаємозв’язок між людьми і формують соціальний порядок. Таку функцію у сус-ві виконують соціальні інститути.

Соціальні інститути – це відносно стійка модель поведінки людей та організацій, що історично склалися в певній сфері життєдіяльності сус-ва.

Спенсер вважав, що сц. інститути є корпусом сус-ва.

Ознаки соц. . інститутів:

1. соц. інститути є множиною формальних і неформальних правил поведінки, норм, що регулюють всі сфери життя, і таким чином, обмежують сваволю людини.

2. соц. інститути охороняють сукупність людей і є структурною організацією, що виконують найважливіші функції.

Соц. інститути забезпечують відносну стійкість сус-ва, а особливо їх відносин.

Соц. . інститути виникають в сус-ві як продукт соціального життя внаслідок процесу інституціалізації.

Інституціалізація – це процес виникнення і становлення соц. . інститутів, як важливих елементів того чи іншого сус-ва. Для здійснення інституту, потрібно такі умови:

1. об’єктивна потреба, що усвідомлюється всіма членами сус-ва, це такі потреби:

-потреба комунікації

-потреба у виробництві і послугах

-потреба у ви-ві благ та їх розподіл

-потреба у безпеці

-потреба у соц. . контролі

2. наявність особливого притаманного певному інституту культурного середовища або субкультури (наявність певних соціальних норм та правил)

3. наявність необхідних ресурсів (матеріальних, фінансових, трудових)

Класифікація соц. . інститутів )за цілями або сферою дії):

1. економічні соціальні інститути, які займаються розподілом та ви-вом матеріальних благ (банки, власність, гроші).

2. політичні соціальні інститути (держава, уряд)

3. культурні і виховні соціальні інститути (освіта, бібліотека)

Соц. інститути поділ. на:

1. формальні (здійсн. вплив спираючись на закони)

2. неформальні (не мають чіткої організації, вплив здійснюють довільно).

Функції:

1. регулятивна

2. відтворення та безперервності

3. інтегративна

4. комункативна

9. Основні ознаки соціальної організації

Соц. організація є певним способом діяльності людей.

Соц. організація – це соц. . група, зорієнтована на досягнення специфічних цілей та формулювання високо формалізованих структур.

Ознаки:

1. соц. організація утворена свідомо і цілеспрямовано на досягнення конкретних цілей своєї діяльності

2. соц. організація має чіткий порядок та ієрархічну структуру

3. для підтримання стабільності та стійкості потрібен координаційний орган чи система управління.

З погляду структурування соц. . організації їх поділяють на:

1. формальні

2. неформальні

Загалом організації поділяються на:

1. організація ви-ва товарів

2. організяція в галузі освіти

3. організація у сфері медицини

4. науково-дослідні інститути

5. органи законодавчої і виконавчої влади

10. Предмет, об’єкт і функції економічної соціології

Екон. соціологія є однією з наймолодших дисциплін у галузі соціології і зародилась у 50-х роках 20ст. Її необхідність пов’язана з потребою кращого управління працівниками. Становлення як науки відбулося під дією багатьох чинників:

1. бурхливий розвиток науки і техніки, що призвів до деяких управлінських та організаційних проблем

2. посилення ролі соціальної сфери на всі сфери економіки

3. підвищення ролі людини у розвитку сус-ва

4. підвищення ролі освіти та науки для економічно активної частини населення

5. розвиток соціологічного знання, завдяки чому деякі економічні чинники увійшли в соціологічну науку

6. розвиток деяких галузей соціології, таких як промислова соціологія, соціологія управління.

Економічна соціологія – це галузь соціології, що інтегрує соціологічну та економічну науку, вивчає дію економічних законів та закономірності розвитку економічних та соціальних явищ, життєдіяльність людей, тобто досліджує економічне життя через призму соц. категорій.

Предметом ек. соціології є закономірності взаємодії економічних і соц. . сфер життя. На сьогодні ек. соціологія переживає період становлення.

Функції:

1. теоретико-пізнавальна

2. прогностична

3. управлінська

4. світоглядна

5. соціальна

Категорії:

1. економічна сфера – це цілісна підсистема сус-ва, головним призначенням якої є ви-во, розподіл, обмін матеріальних благ, необхідних для життя людини